Син волинської земліМи нерідко повторюємо слова: "Велике бачиться здалеку", хоч не завжди замислюємося над їх глибоким змістом. І лише після того, як подія віддаляється в часі, як ідуть у Вічність люди, котрі творять історію, ми починаємо розуміти важливість і тих подій, і тих людей, котрих інакше, як особистостями, назвати не можна.
Для багатьох волинян такою особистістю був Вячеслав Федорович Щесюк, якому 24 серпня ц. р., якраз у День Незалежності України, виповнилося б 70 літ. На жаль, невблаганна смерть передчасно вкоротила йому віку, не давши дожити до ювілею.
Однак людина живе доти, доки про неї живе пам'ять. А не пам'ятати Вячеслава Федоровича не дозволить собі жоден, хто його знав, хто з ним працював, хто дорожив дружбою із цим скромним, багатим душею чоловіком. Був знайомим з ним і автор цієї публікації. Найбільше цінував за те, що був творчою, креативною, як тепер кажуть, особистістю, дуже поважав працю журналістів, з багатьма дружив і постійно спілкувався.
Нелегка це справа – розповісти про Вячеслава Щесюка. Найпростіше було б переказати його біографію, згадати посади, які займав, перелічити заслуги в галузі сільського господарства, не забути про громадські справи. Але ми із сином Олегом Вячеславовичем вирішили інакше: нехай про нього скажуть добре слово найближчі йому люди – друзі, колеги, побратими. Хоч, звичайно, про життєвий шлях, який був і непростим, і нелегким, а іноді й тернистим, бодай коротко варто написати.
ххх
Отож, народився Вячеслав Щесюк 24 серпня 1947 року в селі Погиньках Ковельського району. Трудову біографію розпочав у колгоспі імені Лесі Українки Ковельського району у 1969 році на посаді агронома-овочевода після закінчення Вишнянського плодо-овочевого сільськогосподарського технікуму Львіської області. Згодом завідував сортовипробувальною дільницею. А торувати стежку в науку почав, коли ще працював головним агрономом і головою колгоспу на Старовижівщині, у Волинському обласному агропромисловому управлінні.
Маючи вищу освіту та практичні надбання керівника, Вячеслав Федорович навчався а аспірантурі, яку успішно закінчив. Здобувши вчену ступінь кандидата сільськогосподарських наук, ще більше поринув у наукову діяльність.
У Волинській області в 1988 році за ініціативою Вячеслава Федоровича організована науково-дослідна станція луківництва, а в 1989 році було створено НВО "Трави", де він був генеральним директором. У 1997 році за ініціативою Волинської облдержадміністрації на базі НВО "Трави" створено науково-виробничий центр "Полісся", генеральним директором призначено Вячеслава Щесюка.
Як відомий в Україні і за кордоном науковець, плідно працював над виведенням нових сортів трав (сам був автором перспективних сортів).
У червні 1997 року В. Ф. Щесюк брав участь у ХVIII Міжнародному конгресі в Канаді, де виступав з доповіддю, зустрічався з місцевими фермерами, українцями, які живуть там. Науковця двічі запрошували канадці. За активної участі Вячеслава Федоровича виконувалась спільна канадсько-українська програма науково-виробничого співробітництва. З тих пір були налагоджені зв'язки з науковцями цієї країни.
Найкращі організаторські і дипломатичні якості проявив В. Ф. Щесюк на посаді директора ДП "Волинська станція луківництва", яку очолював до останніх днів свого життя.
Більше п'яти десятків років Вячеслав Федорович, як хлібороб і керівник, зустрічав світанки в благодатному краї Волинської землі, вкладаючи часточку своєї душі, роблячи все з любов'ю і відданістю. Він часто говорив: "Земля багата і пахуча".
Фотомайстер, фотохудожник брав участь у Міжнародному пленері, що проходив у Польщі. Де не бував він, ніколи не розлучався із фотоапаратом. Його роботи вражали своєю оригінальністю, вмінням у незначному, буденному епізоді побачити неповторну деталь. Мав багато унікальних світлин. Фотовиставки світлин аматора проходили у літературно-меморіальному музеї Лесі Українки, міському історичному музеї.
За багаторічну плідну працю, високий професіоналізм, щирість, справедливість, людяність, патріотизм і оптимізм Вячеслав Щесюк нагороджений Почесними грамотами, Подяками Міністерства аграрної політики України, Академії аграрних наук, Волинської обласної та Ковельської районної держадміністрацій і щирим словом "Спасибі".
ххх
А ось що розповідають про Вячеслава Федоровича Щесюка ті, з ким він навчався, працював, дружив.
ххх
Я хочу розповісти сьогодні про Людину, яка залишила пам'ять про себе у серцях кількох поколінь жителів невеличких сіл Старовижівщини – Сьомаків, Рудні, Кукурік. Мова – про колишнього голову колгоспу ім. Дзержинського Щесюка Вячеслаа Федоровича.
Як особистість, колишній керівник мав міцний характер – по-іншому, певно, не можна було. Але справедливий був: дав слово – закон, не було (як у селі ведеться) ні брата, ні кума. Отримували всі по заслугах. Одним словом, – господар.
Був трішки романтиком. Любив свою сім'ю, а двох синів і доню боготворив. Землю обожнював. Пригадую, одного разу Вячеслав Федорович підвозив мене у своєму "бобику" із райцентру додому. Був місяць березень, подекуди лежав ще сніг, а він мене запитує: "Ви чуєте, як дихає земля? Чуєте, як вона пахне?".
Я щось затрималась із відповіддю, а він, щиро розсміявшись, додав: "Щоб чути, треба любити її, он що".
А ще господар маленького колгоспу був щирим другом, компанійським, а який фотограф! Допоміг нашій школі придбати обладнання для лабораторії, щоб школярі навчались фотосправі. Декілька його світлин збереглося в нашому сімейному альбомі досі.
Багато хороших слів ще можна сказати про цю Людину. Може, хтось не погодиться зі мною (але хіба всім вгодиш?), в одному переконана – дуже рано Господь забрав його до себе. Дуже шкода, що не дожив Вячеслав Федорович до свого ювілею, не почує щирих слів-привітань від рідних та друзів. І так щемко в серці, коли говориш про цю Людину в минулому часі. А, може, десь там, з небес, він дивиться на нас і з широкою усмішкою на устах дякує за те, що ми пам'ятаємо і любимо його. Все можливо, чи не так?
Хочеться в це вірити.
Ірина МУЦ.
ххх
Вячеслав Федорович Щесюк почав працювати у нашому колгоспі з 1976 року. Я у цей час займав посаду агронома по захисту рослин. Тож доводилось один одному допомагати.
Перше, що довелося зробити молодому голові господарства, – це навести дисципліну в колективі. Був він строгим і вимогливим до всіх. За господарювання Щесюка була зміцнена матеріально-технічна база колгоспу, зокрема, збудовано зерносховище, кормоцех. Він дбав про розвиток тваринництва, тому з року у рік поголів'я зростало і для цього потрібні були нові приміщення, які незабаром і звели. Вони були оснащені новими доїльними апаратами.
Згодом ми разом навчалися у Львівському сільськогосподарському інституті в м. Дублянах на агрономічному факультеті. Вячеслав Федорович один із перших у районі почав займатись вирощуванням трав. Саме це питання так захопило нашого голову, що він захистився і став кандидатом сільськогосподарських наук.
Разом ми працювали на керівних посадах: він – головою колгоспу, а я – головою сільської ради. Так що наші шляхи тісно переплелись. Дуже шкода, що він так рано пішов від нас. Багато планів та задумів залишилося не завершеними. Та вірю, що сини продовжать справу батька, бо в хорошого господаря і нащадки хороші.
Іван ПАНАСЮК, колишній головасільради с. Рудні.
ххх
Моє знайомство з Вячеславом Федоровичем відбулося в серпні 1978 року на території колгоспу імені Дзержинського Старовижівського району, який спеціалізувався на вирощуванні насіння багаторічних трав, зокрема канарника (очеретянка звичайна). Про нього багато говорилися, але єдина площа в 36 га на Україні була лише в цьому господарстві.
Я тоді працював головним агрономом обласної станції по насінництву багаторічних трав, і мені було цікаво вивчати цю культуру. Відтоді знайомство переросло не тільки в наукову співпрацю, але і в тривалу дружбу, продовж десятиліть.
Протягом всього життя Вячеслав Федорович мріяв про дослідну станцію, яка ним же і була започаткована у 1989 році. З її створенням розпочата широка програма наукових досліджень з технологій вирощування насіння багаторічних трав та лікарських рослин, а зв'язок із науковцями Канади дозволив інтродукувати нові їх види і сорти, які в Україні на той час були відсутні.
Завдяки впровадженню передових технологій з насінництва кандидат сільськогосподарських наук Вячеслав Федорович значно розширив асортимент рідкісних видів і сортів трав. В окремі роки станція і її господарства виробляли майже 2,5 тисячі тонн насіння більше десяти видів трав, що дозволяло забезпечувати потребу не тільки господарств області, але й реалізовувати його за її межі.
Найкращі організаторські здібності, прекрасні людські якості проявив Вячеслав Федорович на посаді директора Волинської зональної науково – дослідної станції луківництва, де достойно оцінена праця науковця і керівника.
Здійснення планів завершення будівництва адміністративно-лабораторного корпусу, тепличного господарства і матеріально-технічної бази, відкриття в одному з вузів області спеціалізації з питань луківництва та кормовиробництва призупинилося з розпадом колишнього Союзу РСР. Відтоді він започаткував перше в районі фермерське господарство з вирощування насіння багаторічних трав.
Раптова смерть обірвала подальші плани Вячеслава Федоровича, але світла пам'ять про ініціативного науковця, доброго сім'янина, колеги по роботі та друга залишиться в нашій пам'яті.
Михайло ШЕВЧУК, доктор сільськогосподарських наук, професор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.
ххх
Наш колектив Волинської зональної науково-дослідної станції луківництва, директором якої був Щесюк Вячеслав Федорович, став свідком заснування цієї установи. Велику клопітку роботу довелося проводити керівнику, щоб вона діяла. Багато звітів наукових розробок, поїздок в Українську академію аграрних наук було здійснено для підтвердження необхідності науково-дослідної станції, а згодом і дослідного господарства в с. Колодяжному.
Крім того, необхідно було Вячеславу Федоровичу здійснювати контроль за будівництвом адміністративно-лабораторного корпусу станції, адже тут мала бути філія науково-дослідного інституту Академії аграрних наук. Проводились районні й обласні семінари, виставки, закордонні поїздки.
У дослідній станції було обмаль спеціалістів в галузі рослинництва, селекції та генетики рослин. Завдяки зусиллям керівника, поїздкам до вищих навчальних закладів станція поповнилась молодими спеціалістами, які були забезпечені житлом.
І почалась робота: влітку – в дослідному господарстві, взимку – в м. Ковелі. Жоден науковий звіт з різних відділів не пройшов повз пильне око Вячеслава Федоровича, і майже в кожному – його пропозиція, його корективи. А паралельно – будівництво станції. І знову звіти по будівництву, заявки, поїздки – спершу до Москви, а потім до Києва. Ми по-доброму заздрили його непосидючій натурі, ентузіазму й оптимізму. Пам'ятаємо переконливі бесіди Вячеслава Федоровича на дозвіллі, що незабаром тут, посеред чудової поліської природи, виросте невеличке наукове містечко для наших спеціалістів, а окрасою його стане штучна водойма. Не судилося...
Настали часи фінансової кризи. Але Вячеслав Федорович і в такий скрутний час зумів створити очисний комплекс з новим канадським обладнанням для насіння різноманітних сільськогосподарських культур.
Ми добрим словом згадуємо Вячеслава Федоровича як мудрого, талановитого фахівця своєї справи. Він любив природу і життя, знав кожну травинку, посадив не одне дерево, беріг своїх діток і дружину. Тож світла пам'ять про Вячеслава Федоровича назавжди збережеться в наших серцях.
Надія ПРОКОПЧУК, Олена МЕЛЬНИЧУК, Зоя САВЧУК, Оксана ГАСІНЧАК, колишні наукові працівники Волинської зональної НДС луківництва.
ххх
З приємністю часто згадую голову колгоспу імені Дзержинського, молодого й енергійного Вячеслава Щесюка. У 70-80-их роках він активно займався травами, а особливо канарником очеретяним, якого дуже добре їла худоба.
Родючої землі в господарстві практично не було, її освоїли між Руднею і Сьомаками. А Вячеслав Федорович, незважаючи на неспрятливі умови, заготовляв корми й насіння трав.
Вячеслав Федорович тривалий час очолював у Ковелі Волинське НВО "Трави". Дуже шкода, що доля йому вділила так мало прожити, бо у Вічність він пішов у 67 років.
М. А. ГАПІЧ, колишній начальник Старовижівського районного управління сільського господарства.
ххх
Розумно хтось сказав, що справжнє кохання – це велика радість, але ще більша радість – справжній друг.
Той, хто живе на цьому світі, погодиться, що в цих словах – істина. Зрештою, переконувати когось, що це саме так, не будемо. А сказати добре слово про нашого друга – світлої, памяті Вячеслава Щесюка – хочемо.
Був Вячеслав простий, доступний, пройнятий глибокою, щирою любовю до хліборобської праці. Його слово науковця-аграрія було завжди авторитетним, виваженим, орієнтованим на кінцевий вагомий результат.
Знаємо: Вячеслав Федорович гордився своєю родиною. Родове коріння у них міцне і надійне. Це – люди працьовитого роду.
Деякі люди, які мало знали Вячеслава, при першому знайомстві вважали його надто серйозним і небагатослівним. Це велика помилка. Наш друг, Слава, був життєлюбом з тонкою творчою натурою, веселим, дотепним, умів слухати, над усе дорожив друзями.
Важко повірити у те, що ми востаннє побачились з тобою, коли проводжали у далеку дорогу Вічності. Рано згасла твоя небесна зірка.
Сьогодні у нас і тих, хто його знав, залишилась лише світла і добра про нього пам'ять.
Іван ДОРДЮК, Віктор ОСТАПЕНКО.
ххх
Другом, старшим товаришем, вчителем я можу назвати покійного Щесюка Вячеслава Федоровича. В житті чи не кожної людини є зустрічі, що впливають на її подальше життя. Такою зустріччю на курсах підвищення кваліфікації голів колгоспів у Луцьку була для мене зустріч з Вячеславом далекого 1985 року.
Пригадую, що мені потрібно було насіння специфічної кормової трави, про яку я читав у спеціальній літературі і яка найкраще підходила для вирощування на заболочених угіддях. Виявилось, що все про цю культуру знає і має її для реалізації Вячеслав Федорович. Так з канарника очеретяного почалась наша багаторічна дружба. Потім були мої поїздки в Рудню, що на Старовижівщині, а його – в моє Горішнє на Горохівщину. Спільні поїздки в Київ збагачували нас на нових друзів, а наші господарства – на матеріальні засоби.
Незабутньою була спільна поїздка в складі сільськогосподарської групи у Фінляндію. Завдяки пристрасті Слави до фотографії в моєму домашньому фотоальбомі є чудові світлини з різних міст цієї країни. Але не ці моменти найголовніші в наших стосунках. Головним я вважаю те, що Вячеслав переконав мене (і, в першу чергу, своїм прикладом) захистити кандидатську дисертацію. За це я завжди був йому вдячний. З ним завжди було цікаво і комфортно. Я радий, що наші стежки переплелися. Він був Людиною з великої літери, і перед ним я завжди в боргу.
Ігор ГРУЗДЕВИЧ, кандидат економічних наук, доцент СНУ імені Лесі Українки.
ххх
Уперше я познайомився з Щесюком Вячеславом Федоровичем, коли він змістовно виступав з доповіддю по дисертаційній темі на XXIV конференції аспірантів та молодих вчених в Оброшино 1982 року. Мене вразили його глибокі знання теорії і практики сільськогосподарського виробництва. Відтоді я зацікавився його дослідними ділянками в с. Рудня Старовижівського району, де Вячеслав Федорович вів спостереження для написання кандидатської дисертації, яку успішно захистив у 1985 році.
Високий професіоналізм, щирість, доброзичливість до людей, любов до рідного краю поряд з високою вимогливістю та принциповістю у відстоюванні інтересів колективу принесли Вячеславу Федоровичу повагу, авторитет серед керівників регіону, області, колективу інституту.
Своєю самовідданою працею він зробив вагомий вклад у розвиток науки про створення високопродуктивних сіножатей і пасовищ. Наукові доробки свідчили про ширину наукової ерудиції, глибину думки, висоту творчого польоту та повсякденну невтомну працю на благо нашої України.
Вячеслав Федорович був справжнім патріотом, якому не байдужа доля держави, близько сприймав і успіхи її і невдачі, жив турботами свого народу і робив все можливе для піднесення його гідності і утвердження на своїй землі.
Я. І. МАЩАК, доктор сільськогосподарських наук, професор, Інститут сільського господарства Карпатського регіону.
ххх
Із того, що сказано вище, можемо зробити висновок: Вячеслав Щесюк був справжнім і вірним сином волинської землі, патріотом України, заради якої жив, працював, творив. Звичайно, свої думки висловили далеко не всі, хто знав і шанував героя нашої розповіді. Могли б ще багато цікавого про Вячеслава Федоровича розповісти Заслужений журналіст України, член НСПУ і НСЖУ Степан Скоклюк, відомий на Волині юрист Анатолій Александрук, Заслужений працівник культури України Іван Сидорук та інші.
Сьогодні його хліборобську справу продовжує син Олег, котрий став фермером. Він так, як і батько, залюблений у рідну землю, працю на ній вважає не просто обов'язком, а покликанням на все життя. Разом із 19-річним сином господарюють на 120-гектарній площі. Цьогоріч врожайною видалася пшенична нива – гектар в середньому видав по 45 центнерів збіжжя, а в окремих місцях намолотили по 70 центнерів(!).
– Вправним землеробом був і мій дід, – згадує Олег Вячеславович. – Він дуже любив поле, плекав його, як малу дитину. І вперше зорати його трактором доручив саме мені, хоч до того нікому не дозволяв цього.
Мить помовчавши, продовжив:
– Батько часто повторював: "Земля багата і пахуча". Може, саме завдяки йому я найбільше люблю запах свіжовиораного поля. Це – запах, який неможливо описати словами.
Я дивився на цього кремезного, засмаглого на Сонці чоловіка, з мозолястими селянськими руками і думав: "Недаремно жив на світі Вячеслав Щесюк. Свою палку любов до рідної волинської землі він передав дітям. Хай же збудеться народне заповітне: хліборобському українському роду нема переводу! Заради цього запалив смолоскип творчості, пошуку й ентузіазму наш земляк, яким пишається і родина, і весь поліський край. В ім'я цього варто було жити.
Підготував Микола ВЕЛЬМА.
НА СВІТЛИНАХ: Вячеслав Щесюк у різні періоди свого життя; в колі рідних і друзів; батьківська хата у селі Погиньках.
Фото з домашнього архіву.
Залишити коментар