Повідомлення в номер / Відновити історичну справедливість

І хоч з часу Другої світової війни минуло понад сім десятиліть, відновлення історичної пам’яті залишається досить важливою частиною життя будь-якої громади. Особливо, коли йдеться про євреїв. Більшість ковельчан, які виросли в цьому місті, добре пам’ятають той час, коли по вулиці Володимирській на початку 80-х років минулого століття було знищено єврейське кладовище. А натомість постав Палац культури імені Т. Г. Шевченка. 

Неоднозначно сприйняли місцеві мешканці таке «архітектурне рішення». Найцинічнішим був той факт, що останки померлих не були перезахоронені, а під час будівництва лежали просто неба, під ногами самих будівельників, простих перехожих. І що найгірше – усе це відбувалося на очах учнів ЗОШ №11, які щодня цією дорогою ходили до школи. Єврейська громада на той час робила спроби вплинути на ситуацію, щоб останки з цвинтаря були перепоховані у належному місці. Але сталося так, як сталося. 

Такі були тоді часи. На щастя, вони змінилися. Нехай навіть і через десятиліття. Для багатьох поколінь історична цінність цього кладовища, де були поховані відомі люди єврейської громади, залишається важливою. Ковельчани завжди з повагою ставилися до світлої пам’яті померлих, загиблих і закатованих, незважаючи на їх національність чи віросповідання. І про це свідчить значна кількість пам’ятників, пам’ятних знаків та інших пам’ятних місць у Ковелі, побудованих та облаштованих у різні роки. 

Нинішній міській владі, а особливо міському голові Олегу Кіндеру, випало розв’язати чи найскладніше питання, яке потребує виваженого рішення. Адже йдеться про «Єврейське питання». Нині обговорюється можливість встановлення пам’ятного знака чи пам’ятника між промислово-економічним коледжем та Палацом культури ім. Т. Г. Шевченка. На цьому місці й досі зберігаються надмогильні плити від єврейських поховань. 

До початку Другої світової війни населення Ковеля складалося з кількох основних етнічних спільнот, серед яких найбільшу частину становили євреї. І саме їх доля виявилась найбільш трагічною. З різних джерел відомо, що у Ковелі майже кожен кілометр землі просякнутий людською кров’ю. Місця нацистського терору, табори, гетто були всюди. Найбільш постраждала єврейська громада, яка була майже вся винищена. Одним із місць масового розстрілу, за спогадами старожилів, була територія поблизу згаданого єврейського цвинтаря. Проте документальних фактів немає. 

Загальновідомо, що євреї мають досить міцну генетичну пам’ять. І, проживаючи по всьому світу, вони залишаються згуртованим народом, який робить усе можливе, аби зберегти для майбутніх поколінь пам’ять про предків, свою історію. Нехай навіть і трагічну. У Ковелі також колись існувала велика  єврейська громада. Про ті часи з розповідей своїх рідних пам’ятає ковельчанка Сіма Шихман, яка з 1996 року мешкає в Ізраїлі. 

Аби допомогти вирішити складне і водночас дуже важливе питання, відновити історичну справедливість, вона планує уже вдруге цього року приїхати на свою малу Батьківщину у Ковель. Її візит відбудеться у вересні. 

Нагадаємо, що вона, як представник громади ковельських євреїв в Ізраїлі, дізнавшись, що питання вшанування загиблих євреїв виходить далеко за межі делікатності  й толерантності, приїхала у Ковель, аби з’ясувати усі обставини особисто. Йдеться про те, що Громада Прогресивного іудаїзму безпідставно звинувачувала нинішню міську владу Ковеля у зневажанні пам’яті загиблих через надання дозволів на встановлення поблизу колишнього цвинтаря циркових шапіто. Та ковельчани знають, що циркові та розважальні атракціони почали розгортати тут уже давно, ще після того, як на звичному для них місці постав пам’ятник Кобзарю та було облаштовано парк ім. Тараса Шевченка.

Під час свого перебування у Ковелі Сіма Шихман передала копію листа від головного рабина Житомира та Західної України Вільгельма Шломо та поставила до відома як міську, так і обласну владу, що Громада Прогресивного іудаїзму, яка здійснює свої релігійні потреби на території України і Волині зокрема (від неї і надходили звернення до міської влади) не має жодного відношення до традицій іудаїзму, що історично сповідувався єврейськими громадами Волині. Це нова самостійна релігійна течія, яка не визнається канонічною течією, а тому не може претендувати на культові споруди громад ортодоксального іудаїзму та відповідно освячену історичну релігійну пам’ять. А такі дії організації призводять до штучного розпалювання міжнаціональної та міжконфесійної ворожнечі. Адже об’єктивних причин для цього немає. Навпаки, є порозуміння, а думка місцевої влади і Ковельської єврейської общини в Ізраїлі є однаковою.

Тож попереду копітка праця – облаштування місця пам’яті, визначення концепції споруди, фінансування. Але її результат у будь-якому разі засвідчить, що позиція та дії міської влади Ковеля спрямовані на зміцнення національної святині ковельських євреїв. Відновлення історичної пам’яті має велику цінність як для єврейських нащадків по всьому світу, так і для сучасних жителів міста. А для істориків та краєзнавців залишається відкритою тема для дослідження. 

Петро САМЧУК.

І хоч з часу Другої світової війни минуло понад сім десятиліть, відновлення історичної пам’яті залишається досить важливою частиною життя будь-якої громади. Особливо, коли йдеться про євреїв. Більшість ковельчан, які виросли в цьому місті, добре пам’ятають той час, коли по вулиці Володимирській на початку 80-х років минулого століття було знищено єврейське кладовище. А натомість постав Палац культури імені Т. Г. Шевченка. 

Неоднозначно сприйняли місцеві мешканці таке «архітектурне рішення». Найцинічнішим був той факт, що останки померлих не були перезахоронені, а під час будівництва лежали просто неба, під ногами самих будівельників, простих перехожих. І що найгірше – усе це відбувалося на очах учнів ЗОШ №11, які щодня цією дорогою ходили до школи. Єврейська громада на той час робила спроби вплинути на ситуацію, щоб останки з цвинтаря були перепоховані у належному місці. Але сталося так, як сталося. 

Такі були тоді часи. На щастя, вони змінилися. Нехай навіть і через десятиліття. Для багатьох поколінь історична цінність цього кладовища, де були поховані відомі люди єврейської громади, залишається важливою. Ковельчани завжди з повагою ставилися до світлої пам’яті померлих, загиблих і закатованих, незважаючи на їх національність чи віросповідання. І про це свідчить значна кількість пам’ятників, пам’ятних знаків та інших пам’ятних місць у Ковелі, побудованих та облаштованих у різні роки. 

Нинішній міській владі, а особливо міському голові Олегу Кіндеру, випало розв’язати чи найскладніше питання, яке потребує виваженого рішення. Адже йдеться про «Єврейське питання». Нині обговорюється можливість встановлення пам’ятного знака чи пам’ятника між промислово-економічним коледжем та Палацом культури ім. Т. Г. Шевченка. На цьому місці й досі зберігаються надмогильні плити від єврейських поховань. 

До початку Другої світової війни населення Ковеля складалося з кількох основних етнічних спільнот, серед яких найбільшу частину становили євреї. І саме їх доля виявилась найбільш трагічною. З різних джерел відомо, що у Ковелі майже кожен кілометр землі просякнутий людською кров’ю. Місця нацистського терору, табори, гетто були всюди. Найбільш постраждала єврейська громада, яка була майже вся винищена. Одним із місць масового розстрілу, за спогадами старожилів, була територія поблизу згаданого єврейського цвинтаря. Проте документальних фактів немає. 

Загальновідомо, що євреї мають досить міцну генетичну пам’ять. І, проживаючи по всьому світу, вони залишаються згуртованим народом, який робить усе можливе, аби зберегти для майбутніх поколінь пам’ять про предків, свою історію. Нехай навіть і трагічну. У Ковелі також колись існувала велика  єврейська громада. Про ті часи з розповідей своїх рідних пам’ятає ковельчанка Сіма Шихман, яка з 1996 року мешкає в Ізраїлі. 

Аби допомогти вирішити складне і водночас дуже важливе питання, відновити історичну справедливість, вона планує уже вдруге цього року приїхати на свою малу Батьківщину у Ковель. Її візит відбудеться у вересні. 

Нагадаємо, що вона, як представник громади ковельських євреїв в Ізраїлі, дізнавшись, що питання вшанування загиблих євреїв виходить далеко за межі делікатності  й толерантності, приїхала у Ковель, аби з’ясувати усі обставини особисто. Йдеться про те, що Громада Прогресивного іудаїзму безпідставно звинувачувала нинішню міську владу Ковеля у зневажанні пам’яті загиблих через надання дозволів на встановлення поблизу колишнього цвинтаря циркових шапіто. Та ковельчани знають, що циркові та розважальні атракціони почали розгортати тут уже давно, ще після того, як на звичному для них місці постав пам’ятник Кобзарю та було облаштовано парк ім. Тараса Шевченка.

Під час свого перебування у Ковелі Сіма Шихман передала копію листа від головного рабина Житомира та Західної України Вільгельма Шломо та поставила до відома як міську, так і обласну владу, що Громада Прогресивного іудаїзму, яка здійснює свої релігійні потреби на території України і Волині зокрема (від неї і надходили звернення до міської влади) не має жодного відношення до традицій іудаїзму, що історично сповідувався єврейськими громадами Волині. Це нова самостійна релігійна течія, яка не визнається канонічною течією, а тому не може претендувати на культові споруди громад ортодоксального іудаїзму та відповідно освячену історичну релігійну пам’ять. А такі дії організації призводять до штучного розпалювання міжнаціональної та міжконфесійної ворожнечі. Адже об’єктивних причин для цього немає. Навпаки, є порозуміння, а думка місцевої влади і Ковельської єврейської общини в Ізраїлі є однаковою.

Тож попереду копітка праця – облаштування місця пам’яті, визначення концепції споруди, фінансування. Але її результат у будь-якому разі засвідчить, що позиція та дії міської влади Ковеля спрямовані на зміцнення національної святині ковельських євреїв. Відновлення історичної пам’яті має велику цінність як для єврейських нащадків по всьому світу, так і для сучасних жителів міста. А для істориків та краєзнавців залишається відкритою тема для дослідження.