Повідомлення в номер / Було б смішно, якби не так дивно

Безперечно, найрезонанснішою новиною минулого недільного дня стали події, пов’язані з поверненням Михеіла  Саакашвілі в Україну. І хоч я не був і не є великим симпатиком колишнього третього президента Грузії і губернатора Одещини, мене до глибини душі вразила  ситуація, за якої українська влада може влаштувати бурю в склянці води або, іншими словами, з миші зробити слона.

Не буду переповідати історію запрошення Міхо в Україну, надання йому в «пожежному» порядку громадянства і призначення на відповідальні посади у пропрезидентській команді. Не нагадуватиму і про війну, яку згодом оголосив Саакашвілі українському владному бомонду, а той, у свою чергу, терміново позбавив його згаданого вище громадянства і заборонив в’їзд у країну.

Все це нам у загальних рисах відомо, хоч невідомі підкилимні  «ігрища», котрі згодом розгорнулися довкола  такої непересічної особи, як екс-президент Грузії. Загалом деталі «повернення» його в Україну відомі усім, хто не лінується дивитися вітчизняне телебачення (особливо канали “NewsOn” і “1+1”), а також послуговується інтернетом.

Скажу відверто: було б усе це по-справжньому смішно,  якби не настільки дивно. Історія із забороною в’їзду Міхо в Україну, намаганнями силових структур перешкодити цьому в’їзду нагадує трагікомедію або навіть фарс. У той час, коли Саакашвілі вільно пересувається Європою,  як і, зрештою, США, коли права його активно захищають і підтримують найвідоміші політики нашої держави, влада в особі підлеглих їй чиновників споруджує  загорожу з колючого дроту на українсько-польському кордоні в КПП «Краковець», зриває рух потягу міжнародного сполучення «Перемишель – Київ», у якому мали їхати, очевидно, не тільки українці, «заміновує» КПП «Шегині», зупиняючи автомобільне сполучення Євросоюзу з Україною, де щойно запроваджено безвізовий режим, і т. д., і т. п.

І який результат цих  незграбних, а часом смішних зусиль організаторів акції? Нульовий. Бо Михеіл Саакашвілі за підтримки своїх багаточисельних прихильників, серед яких були і ветерани АТО, в кінцевому підсумку прорвався на українську землю, яку він вважає рідною. Сьогодні високопоставлені керівники силових структур погрожують всіма можливими карами тим, хто сприяв «прориву» головного (?) опозиціонера влади в Україну, оголошують їх мало не «ворогами народу.

Звичайно, це ненормально, коли кордон «переходять» таким чином. Але хіба не можна було цю ситуацію передбачити наперед і зробити все, аби її розрядити, вирішивши питання в правовому чолі? На жаль, у нас дедалі більше входить в силу неписане правило: «Закон – чужим; привілеї – нашим». 

Хіба не так було, коли вирішували і вирішують деякі кадрові питання, підтасовуючи той самий Закон під тих, хто клянеться служити інтересам своїх «роботодавців» на Печерських пагорбах, а потім втікає за кордон, хто транжирить бюджетні кошти направо і наліво, водночас врізаючи і оподатковуючи пенсії людям, котрі все життя чесно трудилися на благо держави, хто  нажив мільйонні статки на різного роду «стінах» і торгівлі зброєю?

В суспільстві, як і в природі, все взаємопов’язано. Тут діє суворий принцип: дія породжує протидію, наслідків без причин не буває.

Події 10 вересня ще раз підтвердили той факт, наскільки слабкою, неврівноваженою і політичною заангажованою є київська влада, окремі представники якої вважають: все у нас «схоплено» і «зацементовано». Ніхто, мовляв, нас не зрушить і не зачепить.

Наївні сподівання. Випадок з М. Саакашвілі, якого взагалі могло не бути, підтвердив: нічого вічного і незворушного на світі не буває. Особливо в  наш непередбачуваний і непевний час, коли довіра народу до влади, м’яко кажучи, не надто висока.

Окрім того, не слід забувати, що той самий народ завжди виявляє прихильність і симпатію до політиків, яких «б’ють», критикують, яким погрожують і яких залякують. Навіть до тих, хто іще вчора був не надто відомий і популярний…

Охрім СВИТКА.

Р.S. На закінчення  хочу  процитувати слова колишнього посла США в Україні Стівена Пайфера з інтерв’ю «Голосу Америки»:

«Я ніколи не був прихильником того, що пан Саакашвілі грав певну роль в Україні. Тому що мені було незрозуміло, наскільки його цікавила Україна, а наскільки ним керувало бажання повернутися до Грузії».

При цьому він додав, що не впевнений, що ситуація навколо екс-президента Грузії була врегульована у найрозумніший спосіб.

«Це – одна з ситуацій, коли проблему створено на порожньому місці. Я думаю, що позбавлення Саакашвілі громадянства, ймовірно, створило іміджеву  проблему, якої Україна не мала», – заявив Пайфер (цитовано за «Українською правдою», 11 вересня 2017 року).

Якщо врахувати, що американські дипломати (навіть колишні) ніколи не дають особисту оцінку тим  чи іншим подіям і фактам на відміну від наших новоспечених «фахівців», а висловлюють позицію уряду країни, яку представляють, то над словами Стівена Пайфера слід серйозно замислитися політикам і урядовцям, котрі, як-то кажуть, мають голову на плечах

Хочеться сподіватися, що у Києві такі «думаючі голови» ще є. Особливо вони потрібні сьогодні, коли ситуація на Сході України залишається по-справжньому вибухонебезпечною.