Повідомлення в номер / Українська мова була, є і буде

Шановний пане Максиме! Гадаємо, публікація  нижче поданого матеріалу допоможе Вам і всім читачам, яким не байдужі проблеми українського державотворення, зрозуміти суть порушеного Вами питання. І хоч одвертому листу відомого українського державного і політичного діяча, письменника Володимира  Винниченка – вже майже 90 літ, його думки звучать надзвичайно актуально й сьогодні.

Громадянине Горькій,

кільки місяців тому назад прочитав я про одного Вашого листа до руських письменників. Зміст того листа був такий... наївний, кумедний і образливий для Вас, що я не надав йому віри, тим паче, що надруковано було про його в білогвардійській руській пресі. В тому листі Ви жалілися руським колегам, що знаходяться дурні та злочинні люди, які в'явили собі, ніби українське "нарєчіє" є справжня мова і на цій підставі переслідують руську мову, руську культуру та руських людей на Україні.

Але в цих днях я довідався про такий факт. Один із членів Української Академії Наук звернувся до Вас із проханням дозволити перекласти на українську мову Ваші літературні праці. Ви на це відповіли, що дивуєтесь, для чого люди намагаються з "нарєчія" робити мову і, не вважаючи цю штучну вигадку за потрібну кому-небудь, не дали дозволу на переклад.

Розуміється, нічого нового і особливого в цьому факті немає, громадянине Горькій. У Вас склалося собі переконання, що українська мова не є мова, а "нарєчіє". Що тут такого особливого, неймовірного чи страшного?

Здається, нічого. Кожен може мати собі свої переконання.

А тим часом, громадянине Горькій, тут є і особливе, і неймовірне, і навіть страшне. Не те, [громадянине] М. Горькій, що Ви вважаєте українську мову за "нарєчіє". Ви можете собі вважати, що Дніпро впадає в Москва-ріку, – від цього Дніпро в Москва-ріку не впаде і ніякої географічної пертурбації не станеться. І не з страху за українську мову я пишу до Вас оцього одвертого листа, а з цікавости до того громадського явища, що Ви його викрили оцим невинним слівцем "нарєчіє".

В цьому слові, громадянине Горькій, – цілий політично-національний світогляд. В йому ціла історія взаємовідносин двох слов'янських народів. В йому багато страждання, насильства, зла, громадянине Горькій. Початок історії цього слова припадає до історії всієї імперіялістично-колоніяльної політики руського царизму на Україні. Воно та ще слівце "Малоросія" служили тією димовою завісою, під якою Москва, Санкт-Петербург і навіть Петроград впродовж кількох століть експлуатували і руйнували український народ матеріяльно і духовно.

Ні, не нове це Ваше філологічне відкриття, громадянине Горькій! Ще в 1876 році один із сатрапів царського уряду, міністр Валуєв, цілком як Ви, формулював його: "Никакого украинского языка не было, нет и быть не может". А на доказ цього видав Закон, що не дозволяв (точнісінько як Ви) видання на українській мові яких-будь літературних праць. 

Усім ідеологам цього Закону, починаючи з Валуєва, переходячи через союз Русского Народа і кінчаючи Вами, відомо, одначе, що це філологічне "переконання" Валуєва не помогло. Через що?

Через одне неймовірне, але фактичне явище.

Вороги Великої Російської імперії (головним чином – німці), заздрячи її могутності та славі, почали підкопуватися під неї, щоб розвалити її. З цією метою вони вхопилися за українське "нарєчіє", почали роздмухувати його і з нічого, можна сказати, створили цілий український рух. Взяли німці мапу Росії, єдиної та нєдєлімої, відділили на ній, скільки їм заманулося, губерній і почали насаджувати там штучну мову, штучну історію, штучну культуру, штучну державність. Руські уряди (за згодою величезної більшости руської демократичної інтелігенції) всіма державними засобами боролися проти такого підступства ворогів, не дозволяли, забороняли, карали, душили. Але сталося чудо, неймовірне, фантастичне чудо, громадянине Горькій: створили таки вороги цілий народ, з окремою мовою, окремою історією, з окремою культурою!

І глум який: пам'ятаєте, як сама Російська Академія Наук ще до війни, після пильного вивчення питання, визнала, що українська мова не є "нарєчіє" руської мови, а таки дійсна самостійна слов'янська мова і український народ є дійсно самостійний слов'янський народ. Академія Наук, громадянине Горькій! Фахівці та знавці, та до того ще не вороги, а щирі руські люде!

Отже, створили-таки німці Україну! Та ще як створили: як тільки впав царат зі своїми сатрапами, законами та ідеологами, так оцей штучний, вигаданий народ одразу піднявся, заговорив, заборюкався, зажив. І ніби в справжнього народа, в його з'явилися свої соціяльні й політичні угрупування, своя боротьба, свої класово-соціяльні прагнення. Але свої, офарблені оттою штучною національністю.

І дійшло до того, громадянине Горькій, що за даного моменту на земній планеті є більше сорока міліонів людей, що заявляють своєю рідною мовою оцю штучну, вигадану німцями мову! В самому тільки Союзі Радянських Республік є біля 27 міліонів таких дивних гомункулюсів. З 18 тисяч шкіл на Україні – 16 тисяч провадять навчання цією штучною мовою. Академія Наук на Україні видає свої наукові праці цим вигаданим "нарєчієм". 

Чи не чудо ж, громадянине Горькій? І чи не загрозливе це чудо? Ви ж подумайте: воно руйнує всі закони науки, що ми їй звикли довіряти. Наука нас учить, що народи й мови їхні творяться тисячоліттями, що в цьому складному процесі беруть участь численні й різноманітні фактори історичні, економічні, географічні, кліматичні і т.д. і т.д. А тут раптом задумала собі купка людей міждержавну інтригу і за якийсь десяток-другий років взяла й створила з частини одного неподільного народу цілком новий, штучний народ. І цей штучний народ уже переслідує і кривдить той живий, справжній народ, з якого його зроблено.

Та ще більше. Хто може тепер гарантувати взагалі цілість руського народу? От тепер серед ваших однодумців у національному питанні, серед білогвардійської еміграції руської, панує тривога: Англія, за прикладом Німеччини, теж хоче "отторгать" і "расчленять" Росію. Хто може поручитися, що англійці не підуть тим самим шляхом, що німці? Візьмуть собі мапу Росії, відділять, скільки їм потрібно губерній, скажемо на півночі, й почнуть там "насаждать" штучну мову, штучну історію, штучну державність. А як усе це прийметься й розів'ється, візьмуть і "отторгнуть" разом з Ленінградом од Росії. I в Ленінграді почнуть переслідувати і кривдити руських людей, руську мову, руську культуру. Чому б ні? Чому німці на півдні Росії могли це зробити, а англійці на півночі не зможуть?

Так, громадянине Горькій, нічого Ви нового своєю філологією не сказали. Та й самі Ви повинні знати це. 

Ви не можете не знати того, як самі Ви колись инакше ставились до українського питання. Пам'ятаєте, як у 1908 році Ви, збираючись видавати переклади моїх літературних праць з української мови на руську, з властивою Вам сльозою у розмовах зо мною вигукували: "Прекрасный язык! Милый язык! Люблю! Давайте, давайте издавать!".

З виданням моїх праць під Вашою редакцією справа не вийшла (з відомих Вам і мені не літературних, не політичних і не національних причин). Але Ви видавали переклади праць Коцюбинського. І з Коцюбинським Ви так само декларували своє захоплення "прекрасным, милым язиком". І з ним Ви так само сміялися й обурювалися з тих "болванов", які звали українську мову штучною, а весь український визвольний рух – вигадкою німців.

Все це Ви добре пам'ятаєте, знаєте, не можете не знати. Як же могло статися, що Ви, знаючи все це, все ж таки тепер самі себе записуєте до тих людей, яких так влучно самі колись характеризували? Які причини цього надзвичайно цікавого явища? Такої неймовірної зміни з Вас?

Очевидно, це мусять бути дуже важні причини. Не може ж бути, щоб така людина, як Ви, висловлювала такі надзвичайно серйозні висновки, не обдумавши їх, не обгрунтувавши і перед своїм сумлінням, і перед громадянством.

Я думаю, що не помилюся, коли скажу, що велика кількість радянського громадянства на Україні (та й у Росії) з великою цікавістю чекатиме Вашого докладнішого обгрунтування Вашого виступу та пояснення такої надзвичайної зміни в Ваших "переконаннях".

Але мені здається, громадянине Горькій, що за Вас уже добре зробив це один із видатних проводирів компартії, Бухарін у своїй промові, виголошеній на з'їзді Комсомолу в Москві 6 травня 1928 року: 

"На Україні ми бачимо іноді, як руські елементи, особливо із старого урядницького апарату, ні за що не хотять вивчати українську мову. Вони бачать в систематичному проведенні українізації вияв чогось такого, що підриває честь і славу "Росії". Вони до цього часу в душі дивляться на Україну, як на "Малоросію", що повинна постачати вареники та "малоросійське сало", танцювати гопака і т.инш. для користи справжніх руських, "Росії" і т.инш. Оця барська, антипролетарська, великодержавна ідеологія просочується і в низи". (Цитую за "Українськими] Вістями").

Так говорить чесний, освічений і послідовний революціонер і комуніст, що має життєві й наукові дані в цьому питанні.

Ви, громадянине Горькій, маєте велике щастя – можливість повернутись до рідного краю. Незважаючи на Ваші колишні опозиційні виступи проти компартії в основних питаннях революції, Вас приймають з одвертими обіймами. Ви – руський і друг Леніна. Ви маєте змогу зібрати скрізь, де хочете, всякі дані, що стосуються до зачепленого питання. І коли б Ви схотіли так само чесно і об'єктивно, як Бухарін, з даними науки і життя підійти до цього питання, коли б Ви теж кермувалися інтересами істини і визволення людства від усяких форм насили та експлуатації, Ви б сказали, мусіли б сказати про теперішні свої погляди те саме, що сказав про Вас і Вам подібних Бухарін.

Але Ви цього не скажете.

Бо Вами в даному разі кермують не дані науки й життя, а оця "барська антипролетарська ідеологія", оця великодержавницька ідеологія власника, оця психіка зоологічного націоналізму, що просто гарчить у душі без ніяких там даних – науки, істини, переконань і тому подібного.

Це, розуміється, теж не нове, громадянине Горькій. Було воно до революції як по чайних Союза Русского Народа, так і по редакціях найліберальніших газет. Є воно і тепер, що видно хоча б із промови Бухаріна.

Але, повторяю, є і нове, і особливе, і навіть страшне в Вашому "зоологізмі", громадянине Горькій.

Нове в тому, що Ви – перший із стану так званої поступової руської інтелігенції так одверто, так сміливо зідрали той фіговий листок мовчання, яким руська інтелігенція раз у раз покривала зоологічну наготу царської деспотії в українському питанні. За невеличким виїмком, усе руське "демократичне" й "соціялістичне" громадянство ніколи й словом не обізвалось, коли Валуєви, Столипіни, Протопопови забороняли в'являти, що українське "нарєчіє" є мова. Оцим самим слівцем, оцим невинним "нарєчієм" воно виправдувало і своє власне зоологічне гарчання і колоніальні гидоти царського імперіялізму.

Але – треба правду сказати, – ні в кого з цих "поступовців" не вистачало мужности і безтактности розперезати своє мовчазне гарчання на весь голос, аж до самого Валуєва. І тільки Ви перший зробили це і гаркнули: "Не было, нет и быть не может! Не разрешаю!".

От це є те нове і особливе.

А страшне, громадянине Горькій, в тому, що це гаркнули – Ви, Горькій, а не якийсь собі там темний, безвідповідальний неук або ідеолог Союза Русского Народа. Гаркнули по-валуєвськи Ви, відомий руський письменник, якого вважають за представника руської культури, навіть за виразника руської пролетарської інтелігенції. Ви, що звете себе другом Леніна, великого революціонера і основоположника сучасного комунізму. Ви, що користуєтесь довір'ям, пошаною і любовію багатьох руських людей.

От у цьому страшне. Бо Ви ж не можете не розуміти, що своїм валуєвським покликом Ви даєте своїм прихильникам гасло лютої зоологічно-націоналістичної ворожнечі до української нації.

І цікаво: Ви, що так гарно часом кажете про мир і братерство народів, що так повстаєте проти війн, що так наївно вмовляєте членів компартії не гостро дебатувати між собою, тут Ви не задумуєтесь кликати до найганебнішої війни дужчого з слабшим, до задушення слабшого в найелементарнішій його потребі.

І ще характерніше: Ви раз у раз у політиці були тільки "другом". Активно, дієво, своєю власною особою Ви в політичній боротьбі не брали участі. А тут раптом Ви виступили цілком активно. Ви навіть на жертви і на дикий вчинок пішли; не допустили поширення своїх книг серед широких мас українського пролетарияту та селянства, аби заборонити переклад їх на "нарєчіє".

І мимоволі з'являється питання: що ж би Ви зробили з иншими книжками, надрукованими цим нарєчієм, коли б мали силу та були послідовним? Заборонили б? Звеліли б на латинську мову перекласти? А з 16 тисячами шкіл, нищих і вищих? Позачиняли б? А з Українським Радянським Урядом? Розігнали б? А з Українською Радянською Соціялістичною Республікою? "Упразднили б за ненадобностью"? "Не было, нет и быть не может"?

Ну, а якби оті "дурні та злочинні люди", що "переслідують" руську культуру тою "українізацією", не згодились би на "упразднение", то Ви ж не обмежились би, мабуть, самим Вашим "переконанням", а, будучи послідовним, і гармат ужили б на доказ Вашої правоти? Хіба не так?

І хіба це все не страшне, громадянине Горькій? І хіба українські працюючі маси після цього не мають велику підставу голосно, прилюдно і руба поставити, не Вам уже, а всій руській радянській суспільності таке питання: "Ви вважаєте М. Горького за свого найкращого представника, Ви в своїх маніфестаціях на честь його ювілею не раз це підкреслювали. Скажіть же нам, українцям, чи вважаєте ви М. Горького і в українському питанні за свого виразника та представника? Скажіть одверто, ясно і так само сміливо, як це зробив сам М. Горькій.

Ми маємо право знати, яка є радянська руська суспільність. Ми знаємо добре дореволюційну, знаємо емігрантську білогвардійську (у всіх її течіях) руську суспільність, ми хочемо знати, які ж позиції до нас займає радянське, руське громадянство, які воно може займати позиції, коли такий її визнаний виразник і представник так недвозначно, так свідомо, обдумано і активно зайняв позиції Валуєва?

Так з ким же оті пролетарські і непролетарські письменники, з ким службовці, робітники, селяне, усі ті, що щиро і самовіддано будують новий світ, нові відносини між людьми і народами, з ким вони солідаризуються: з Бухаріним чи з Горьким?"

Отак, на мою думку, громадянине Горькій, повинні запитати українці, а насамперед оті, що "переслідують" руську культуру.

І запитати рішуче, настійно, невідступне. Бо Ваш виступ, [громадянине] Горькій, не є Ваш індивідуальний виступ, не помилка якась, не ляпсус. Він – громадське і значне явище, і від найбільшого освітлення його, від того чи иншого відношення до його в немалій мірі залежить і оте саме будівництво нового світу та нових відносин між людьми та народами, що дороге кращій частині і руського, і українського, і всякого иншого народу, незалежно від мови чи "нарєчія", яким він балакає.

А Ви самі, громадянине Горькій, коли з того бурєвєстніка визволення поневолених народів, що були колись на Капрі, перевернулися на смішного, анахроничного чорного ворона валуєвщини, коли мали відвагу закрякати оте старе-старе "Не бьіло, нет й бьіть не может", то майте ж мужність, хоча б ув ім'я того ж таки будівництва нового світу, так само голосно і сміливо навести ті дані та мотиви, що призвели Вас на це.

Париж. 20 червня 1928 року.