Повідомлення в номер / Пишіть заяву, або Могорич

«Ну, все, – подумала студентка Клава, закриваючи кран. – І наварила, і помилася».

Раптом приглушені, ніби з підземелля, ударно-металеві звуки кулеметними чергами заполонили коридор і кімнати студентського гуртожитку.

«Ну, слава Богу, це не надовго, – поділилася вона вголос думкою зі своєю співмешканкою по кімнаті, голубоокою білявкою Юлею, – адже слюсар – водопровідних справ майстер подає ознаки своєї діяльності: стукає. Стукає, значить лагодить».

Клава вийшла в коридор, де вже зібралось чимало дівчат. У всіх на часі була одна тема – вода. Потрібно йти на пари, а тут таке… ні помитися, ні приготувати їжу, та й взагалі…

Моторна, всюдисуща нишпорка Зося шмигнула в кімнату, схопила дволітрову каструлю і через мить стала володаркою води з хлорним розчином, яку тьотя Нюся приберегла для миття підлоги. «Ура, дівчата, на сніданок будуть варені яйця!». – «Яйця, це добре – схвильовано погодилась Ніна, – але в даному випадку вони всіх проблем не вирішать, потрібно щось робити».

А слюсар все стукає, стукає. Працює завзято, без перекуру. Але де він стукає? Де працює? Дівчата відправили свого представника, володарку хлорованої води, непосидющу Зосю в розвідку у ймовірний район роботи сантехніка. Надто вже кортіло всім знати, як довго буде усувати неполадки і коли, нарешті, можна буде напитися чаю. Зося пішла на другий поверх, де проживали особи чоловічої статі, з надією загітувати хлопців допомогти слюсарю, але ті сказали, що упорається сам – це його робота, за це він одержує зарплату. Йдучи по коридору, Зося в перерві між «кулеметними чергами» стуків, почула людський голос. Якийсь чоловік, через закриті з внутрішньої сторони двері душової кімнати, волав про допомогу.

«Ей!!! Чи є хто поруч?» – гукав чоловік. В коридорі ні гу-гу. Він конвульсійно крутив тремтячими пальцями вентилі. Розбризкувач відреагував клекотом – і тиша.

Раптом почув під дверима стук підборів. По коридору хтось ішов.

– Вибачте, – сказав чоловік за дверима душової, – чи не могли б ви…

– Помити вам спинку? – запитав жіночий голос в коридорі. – Звичайно, якщо у вас є вода.

– У тому-то й біда моя, що нема, а мильна піна безжально виїдає очі. Прошу вас найдіть когось: слюсаря, коменданта чи хоч самого начальника ЖЕКу. Адже у той самий момент, коли я намилився, пропала вода. І ось я тут, весь запінений, як кокон гусені, не можу навіть знайти засувку на дверях. А очі мої, очі!..

– Звичайно, звичайно, – співчутливо промовила Зося, – потрібно виручати ближнього. Один момент. Один момент.

За п’ятнадцять хвилин прийшов високий, років тридцяти, чоловік у замшевій куртці, на якій на всю ширину плечей сповіщалось, що він представник ЖЕКу.

– Сантехнік Водоп’яненко, – ледь ворушачи язиком, відрекомендувався він із зовнішньої сторони дверей душової.

– Студент Потерпілкин, – в свою чергу відрекомендувався потерпілий з внутрішньої сторони. – Розумієте, я…

– Розумію, –  гикнувши, кивнув головою сантехнік. – Я все розумію, громадянине Перепілкин.

– Не Перепілкин, а Потерпілкин, – поправив його громадянин-студент.

– Яка різниця?... Потерпілкин, Перепілкин. Вам все одно прийдеться відповісти на деякі запитання. Так от: скажіть мені, шановний Перетерпілкин, тільки так, щоб коротко і ясно, в той же час відповіді повинні бути повними і зрозумілими, якою маркою мила ви намилились? Назва фірми виробника. Ваш вік, сімейний стан, соціальний статус, дівоче прізвище матері, колір очей.

– А це ще для чого? Яке це має значення?

– Вам немає значення, а мені для звіту про виконану роботу. Ви намилились ще до того, як була вода, чи вже після?

– Як же я міг намилитись після? Ви що в хімії ні того?

– Я то того.., а ось ви… ви, до речі, якої статі?

– Ви про що?..

– Ну, чоловік чи жінка?

– Чоловік. Хіба по голосу не чуєте?

– Голоси бувають різні. Це залежить від того, хто скільки і як часто вживає, а ще коли мильна піна в роті… Ви там один, так би мовити, сам?

– Сам, один. Вже скоро буде половина, з’їдає каустик.

– Хто з’їдає?..

– Не хто, а мило мене їсть живим.

– Так, зрозуміло, – знову гикнув слюсар. – А чому ви вирішили помитись в таку рань?

– Я спішив на пари.

– Ну ось, а кажете – один, сам. А скільки там з вами таких пар?

– Та сам я, сам, а пари там, в аудиторіях на заняттях.

– Ясненько. Ви там ще й чимось займаєтесь парами. А що ви від мене хочете?

– Ви що, знущаєтесь наді мною? – не стерпів студент. – Допоможіть мені вийти звідсіля. Я вже більше не можу…

– А що, вимагають ще?.. Співчуваю. Ой, як співчуваю. Буває, що і я не можу. Ось і зараз… Та я б з радістю, тим більше, що це могоричева справа, але заковика в тім, що я сантехнік не з вашої дільниці. А ваш Похмелярський виявився слабаком – після другої захворів.

– Які ще могоричі?! У мене, окрім мильної піни, в очах нічого нема.

– А я чо? Я нічо… Я ж не вимагаю. Я вас ставлю перед фактом, так би мовити, доводжу інформацію для роздуму, – виправдовувався сантехнік. – Поки ваш Похмелярський протверезиться, поки «врубається» в суть, поки знайде на похмілля… даю зуба – засохнете на єгипетську мумію.

«І зміниться ваш голос на 

дівочий.

На світі буде все для вас 

рябе.

І потьмяніють ваші ясні очі,

І не побачать небо голубе», – знову видав експромт сантехнік.

– Ото ж, щоб мені втрутитись у справи вашої дільниці, потрібен дозвіл вашого начальства. А без нього я не можу переводити матеріальні цінності з вищої категорії в нижчу. Ось, наприклад, ці двері… Я ж їх сокирою і ломиком того… тюк, тюк… Так що пишіть заяву.

– Яку ще заяву? Чим і на чому? Я дверей не бачу, а ви заяву…

– Я вам, шановний, видав інформацію, а ви думайте. Думайте і приймайте правильне рішення.

Тим часом дівчата  телефоном викликали з дому коменданта гуртожитку Кандибу. Могоричева мрія Водоп’яненка провалилась, і він разом з нею. Комендант і «фомка» в одну хвилину звільнили Потерпілкина з агресивного середовища. За час дискусії представника ЖЕКу і студента дійшли до кондиції Зосині яйця, і вона люб’язно запропонувала яєчно-хлорний узвар для змочування рушника, щоб витерти на тілі ближнього мильну піну. Як вона висловилась: «Щоб помити спинку і все інше. Не пропадати ж добру». 

Після прийняття яєчно-хлорного душу студент став новіший, ніж тоді, як народився. Обійшлося без могоричу. На пари все-таки запізнився, але комендант видав довідку про те, що запізненню «сприяла» аномальна причина. А казали: «Комендант Кандиба – ні м’ясо, ні риба». Не вірте. Неправда.

Під вечір подали жовто-коричневу «євроводу».