"У 87 почуваюся на 60"Саме так говорить ковельчанин Василь Ромах, який, незважаючи на свої роки (яких йому й не даси), ще самостійно скопує город, засаджує його, а потім – дбайливо доглядає. Чоловік наголошує, що бути здоровому та бадьорому йому допомагає рух, адже він практично ніколи не сидить без діла.
"На пенсії життя тільки починається", – жартує пенсіонер із гарним почуттям гумору. І, дивлячись на нього, можна сказати, що це дійсно так. Господаря дому ми якраз застали, коли він тільки-но прийшов із "тихого полювання". А за грибами із рідними їздив аж у Старовижівський район (до речі, звідти він родом).
Про таких, як він, говорять: "Душа компанії". Жодні родинні посиденьки, свято із друзями чи знайомими не обходяться без його пісень, любов до яких зародилася змалечку. Василь Макарович – цікавий співрозмовник, який знайде тему для бесіди із будь-ким.
Ковель став по праву для чоловіка рідним, адже разом із сім'єю прожив тут немало. Спільно з дружиною Ольгою виростили й достойно виховали п'ятьох дітей (чотири сини й одну доньку), які подарували їм десятьох онуків.
"Невдовзі онука будемо женити", – хваляться приємними клопотами в розмові із журналістами дідусь із бабусею.
В далекому 1957 році, після армії, чорнявий красень Василь приїхав на роботу до Ковеля. Став працювати шофером. Загалом за кермом чоловік провів більше 40 років свого життя.
"Завдяки роботі я собі й дружину знайшов, бо познайомився з нею у відрядженні", – розказує він.
Спочатку молода сім'я жила на квартирі, згодом стала будувати свій дім, де й зараз вдвох мешкають. Чоловік шоферував, дружина працювала в лікарні, згодом – на "Ковельсільмаші". Непомітно промайнув час, повиростали діти.
Найстарший Анатолій живе тепер у Воркуті (Росія). Щороку у відпустку приїздить до батьків. Планує після виходу на пенсію перебратися сюди назавжди. Там, за тисячі кілометрів, син щиро вболіває за долю своєї рідної серцю країни, постійно телефонує і цікавиться подіями, що тут відбуваються.
Михайло та Наталія живуть в Ковелі, є надійною опорою та підтримкою для найрідніших у світі людей, які дали життя.
Гордістю для батьків стали сини Олег та Роман, яких виховали справжніми патріотами. Перший був мобілізований в АТО ще з самого початку, пробув там півроку. Зараз, дякуючи Всевишньому і материнським молитвам, вже вдома.
А менший Роман і нині боронить державу від ворога, гідно виконуючи свій громадянський обов'язок на Сході України. "Вже два роки в жовтні буде, як він служить", – із сльозами на очах говорить Ольга Семенівна.
"Раніше в нас більше господарство було, навіть корову в Ковелі тримали. А тепер лише – 3 сотки картоплі, городина. А взагалі, я роботи ніякої не боюсь, бо в ранньому дитинстві, допомагаючи батькам, з 12 років став за плужком ходити", – зазначає пан Василь.
А ще чоловік полюбляє "тихе полювання", до якого звик змалечку та риболовлю (виріс поруч із озером). Бадьорий пенсіонер – із роду довгожителів, його двоюрідному брату тепер 93 роки.
"Можливо, "еліксиром молодості" для мене є дружина. Недаремно я ж вибрав молодшу від себе", – жартує Василь Макарович.
Тож нехай і далі здоров'я не підводить пенсіонера, а молодечий запал та "іскринка" в душі супроводжують його по життю ще немало літ!
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКАХ: подружжя Василя та Ольги РОМАХІВ з Ковеля.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар