Змова приречених?
Так сталося, що далекого від нас 1939-го року з різницею в один тиждень – 27 вересня і 4 жовтня – на Волині стали виходити дві популярні пізніше газети - "Радянська Волинь" у Луцьку і "Прапор Леніна" у Ковелі. Не важко підрахувати, що вчора теперішній "Волині-новій" виповнилося 78 років, а "Вістям Ковельщини" стільки ж буде наступної середи.
Здавалося б, є всі підстави вітати і наших обласних колег, і самих себе з непересічною датою. Бо нині в Україні можна на пальцях перелічити періодичні видання, історія яких вимірюється не роком-двома, а багатьма десятиріччями. Це тим більше вражає, що журналістам нині доводиться працювати в умовах, які сприятливим аж ніяк не назвеш. Криза в економіці, зубожіння більшої частини населення, неоголошена війна на Сході країни, кінця-краю якій не видно, корупція у вищих ешелонах влади вкрай негативно позначаються на діяльності друкованих засобів масової інформації. І просто диво, що і "Волинь-нова", і "Вісті Ковельщини", як і деякі інші місцеві газети, ще тримаються "на плаву".
Але це сьогодні. А що буде завтра?
На тему "завтра" 23 вересня ц. р. у "Волині-новій" її головний редактор Олександр Згоранець під рубрикою "Слово до читача" надрукував статтю "А знищення порятунком називають…". З огляду на те, що більшість висловлених ним думок збігається з моїми, дозволю собі процитувати найсуттєвіші:
"…Фактичне перетворення поштової галузі в магазин і знищення її традиційної форми, до якої всі звикли, прикривається модним словом оптимізація. А, як правило, це закриття, скорочення, урізання…
Новий менеджмент "Укрпошти", зарплата якого, на відміну від листонош, вимірюється сотнями тисяч гривень (тільки місячна ставка головного поштаря країни Ігоря Смілянського становить понад 333000 гривень!), каже, що рятує галузь від збитків, тому й підняв тарифи на доставку друкованих видань. Захмарно підняв!".
Далі Олександр Згоранець інформує читача про те, у що в кінцевому підсумку обернеться те захмарне підняття і для журналістів, і для передплатників (до речі, як він зауважує, не лише "Волині-нової").
"І ми нічого не можемо з цим зробити, адже "Укрпошта" – монополіст, який сам встановлює правила гри, тобто виставляє розцінки, – майже в розпачі пише мій колега. – Тоді як влада на це все закрила очі. І це в час гібридної війни з Росією, де йде боротьба за кожну душу!
Яка душа, скажете ви, коли зараз стоїть вибір навіть не між ковбасою і газетою, а буханцем хліба і газетою?! Тому, які б палкі слова ми не говорили про потребу в духовному хлібі, житній чи пшеничний буханець завжди переважить будь-яку пресу, коли ледь зводиш кінці з кінцями…".
Повідомив Олександр Згоранець і не зовсім приємну для читачів газети новину: з нового року "Волинь-нова" виходитиме двічі на тиждень, а не тричі, як це є нині. Щоправда, сумарна кількість сторінок залишиться попередньою. Висновок сказаного головним редактором гіркий, але справедливий:
"Найнеприємніше, що підняття тарифів сталося в час реформи із роздержавлення газет, яка для багатьох засобів масової інформації означатиме припинення їхнього виходу. Мовляв, захотіли вільного плавання – плавайте, випливайте, топіться або… йдіть під крило олігархів. Так, там приймуть, обігріють і… змусять танцювати під їхню дудочку".
l
Що ж, до написаного важко щось додати, бо ситуація і в редакції ковельської газети не проста. Щоправда, певні відмінності є, бо "Волинь-нова" обласне видання, фінансові можливості у нього кращі, як у нас. Однак проблема виживання українських мас-медіа загалом стоїть дуже гостро – що в Луцьку, що в Києві, що в Ковелі, що в Турійську. І не схоже, що б вона когось хвилювала, окрім самих журналістів.
Коли про це я сказав на конференції, яка з нагоди Дня журналіста відбулася у червні ц. р. в обласному центрі, у відповідь від одного з високопоставлених волинських чиновників почув: "Знайдіть собі багатого інвестора".
Порада, звичайно, "цінна", але, по-перше, який інвестор захоче вкладати кошти у видання газети, котра в сьогоднішніх умовах фінансової й економічної криз, за відсутності ринку реклами, нестабільності національної валюти, при постійному зростанні вартості тарифів на всі види послуг, зниженні платоспроможності населення тощо навряд чи принесе прибуток?
По-друге, чим обернулося так зване "інвестування" капіталу в наші телевізійні канали, ми бачимо наяву: там відверто захищають і відстоюють інтереси того чи іншого олігарха або політиків, які його підтримують, не надто переймаються проблемами державотворення. Більше того: оскільки чимало власників каналів мають свої бізнесові інтереси в Росії, то цілком зрозуміло, що все це накладає свій відбиток на зміст телепередач, де свобода слова – поняття другорядне.
Особисто я все більше переконуюся у тому, що в Україні взято курс на знищення національної преси, про що фактично написав і Олександр Згоранець. Можновладцям не потрібні газети, які читає народ, в якому вони вбачають загрозу для свого безбідного існування. Бо якби було інакше, то київська влада розуміла б: виграти інформаційну війну, яка не менш важлива від збройної, без друкованого слова неможливо. На жаль, є так, як є: під виглядом "реформ" нищать національну економіку, культуру, освіту, охорону здоров'я, пресу.
Чесно кажучи, журналісти не вимагають від урядовців якихось надзвичайних пільг. Ми просто хотіли б, аби їх слова не розходилися з ділами. А то пообіцяли фінансову підтримку редакціям, які першими стали на шлях роздержавлення, і… "забули".
Не можна вважати нормальним і той факт, що наша держава, на відміну від деяких європейських країн, не продумала механізм підтримки національних періодичних видань, як це роблять, наприклад, у Франції, шляхом пільгового оподаткування, інших преференцій.
l
Читач може запитати: "А що ж буде далі з "Вістями Ковельщини"?"
Скажу твердо: газета виходила, виходить і буде виходити. Слава Богу, на Ковельщині "міськрайонку" читає декілька тисяч чоловік, які, сподіваємося, залишатимуться їй вірні й надалі. Ділова співпраця у нас налагоджена з владою. Не зважаючи на всі труднощі і негаразди, завдяки розумінню з боку депутатів районної і міської рад, їх керівництва, як і керівництва райдержадміністрації, цьогоріч ми працюємо за укладеними угодами, відповідно до яких постійно інформуємо про те, над вирішенням яких питань працюють представницька і виконавча гілки місцевої влади. Дедалі активніше використовують можливості "Вістей Ковельщини" об'єднані територіальні громади району.
Звичайно, у зв'язку з несприятливою ситуацією, яка нині складається в галузі преси, певні корективи у свою подальшу роботу будуть змушені внести і працівники ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини". Головне – економія, економія і ще раз економія у великому й малому.
Про конкретні кроки в цьому напрямку розповідати не буду, але знаю одне: легко не буде. Тому звертаюся до всіх теперішніх читачів газети з проханням підтримати нас і у 2018-му році, передплативши "Вісті Ковельщини" – єдине громадсько-політичне видання в нашому поліському краї. До речі, наскільки мені відомо, передплатна кампанія на наступний рік "Укрпоштою" вже розпочалася. Вона триватиме до кінця грудня ц. р.
Але як би нам не було важко, хочу щиро привітати читачів, громадських дописувачів, ветеранів преси, усіх, кому не байдужа доля "міськрайонки", напередодні 4 жовтня – дня народження ковельської газети. Бажаю і Вам, і нам, журналістам, мужності, витримки, віри в те, що при допомозі своїх вірних і щирих друзів вистоїмо й переможемо!
Микола ВЕЛЬМА.
P. S. Не можу на завершення не сказати декілька слів на адресу тих київських "небожителів", які свідомо чи несвідомо гублять українську пресу: опам'ятайтеся, доки не пізно – ви нищите одну з важливих гілок народовладдя в державі. І якщо розраховуєте, що, ліквідувавши друковані ЗМІ, будете жити спокійно й безтурботно, то дуже помиляєтеся. Слово безсмертне, як і безсмертний народ, яким він спілкуєтеся.
Окрім того, та гілка, про яку я згадав вище, дає змогу і вам на ній "гніздитися" й бути тим, ким ви є нині. Якщо ви її свідомо руйнуєте, то або не маєте великого розуму, або відчуваєте свою приреченість.
В одному і в другому випадках мені дуже шкода Вас, бо самі не відаєте, що творите.
М. В.
Так сталося, що далекого від нас 1939-го року з різницею в один тиждень – 27 вересня і 4 жовтня – на Волині стали виходити дві популярні пізніше газети - "Радянська Волинь" у Луцьку і "Прапор Леніна" у Ковелі. Не важко підрахувати, що вчора теперішній "Волині-новій" виповнилося 78 років, а "Вістям Ковельщини" стільки ж буде наступної середи.
Здавалося б, є всі підстави вітати і наших обласних колег, і самих себе з непересічною датою. Бо нині в Україні можна на пальцях перелічити періодичні видання, історія яких вимірюється не роком-двома, а багатьма десятиріччями. Це тим більше вражає, що журналістам нині доводиться працювати в умовах, які сприятливим аж ніяк не назвеш. Криза в економіці, зубожіння більшої частини населення, неоголошена війна на Сході країни, кінця-краю якій не видно, корупція у вищих ешелонах влади вкрай негативно позначаються на діяльності друкованих засобів масової інформації. І просто диво, що і "Волинь-нова", і "Вісті Ковельщини", як і деякі інші місцеві газети, ще тримаються "на плаву".
Але це сьогодні. А що буде завтра?
На тему "завтра" 23 вересня ц. р. у "Волині-новій" її головний редактор Олександр Згоранець під рубрикою "Слово до читача" надрукував статтю "А знищення порятунком називають…". З огляду на те, що більшість висловлених ним думок збігається з моїми, дозволю собі процитувати найсуттєвіші:
"…Фактичне перетворення поштової галузі в магазин і знищення її традиційної форми, до якої всі звикли, прикривається модним словом оптимізація. А, як правило, це закриття, скорочення, урізання…
Новий менеджмент "Укрпошти", зарплата якого, на відміну від листонош, вимірюється сотнями тисяч гривень (тільки місячна ставка головного поштаря країни Ігоря Смілянського становить понад 333000 гривень!), каже, що рятує галузь від збитків, тому й підняв тарифи на доставку друкованих видань. Захмарно підняв!".
Далі Олександр Згоранець інформує читача про те, у що в кінцевому підсумку обернеться те захмарне підняття і для журналістів, і для передплатників (до речі, як він зауважує, не лише "Волині-нової").
"І ми нічого не можемо з цим зробити, адже "Укрпошта" – монополіст, який сам встановлює правила гри, тобто виставляє розцінки, – майже в розпачі пише мій колега. – Тоді як влада на це все закрила очі. І це в час гібридної війни з Росією, де йде боротьба за кожну душу!
Яка душа, скажете ви, коли зараз стоїть вибір навіть не між ковбасою і газетою, а буханцем хліба і газетою?! Тому, які б палкі слова ми не говорили про потребу в духовному хлібі, житній чи пшеничний буханець завжди переважить будь-яку пресу, коли ледь зводиш кінці з кінцями…".
Повідомив Олександр Згоранець і не зовсім приємну для читачів газети новину: з нового року "Волинь-нова" виходитиме двічі на тиждень, а не тричі, як це є нині. Щоправда, сумарна кількість сторінок залишиться попередньою. Висновок сказаного головним редактором гіркий, але справедливий:
"Найнеприємніше, що підняття тарифів сталося в час реформи із роздержавлення газет, яка для багатьох засобів масової інформації означатиме припинення їхнього виходу. Мовляв, захотіли вільного плавання – плавайте, випливайте, топіться або… йдіть під крило олігархів. Так, там приймуть, обігріють і… змусять танцювати під їхню дудочку".
ххх
Що ж, до написаного важко щось додати, бо ситуація і в редакції ковельської газети не проста. Щоправда, певні відмінності є, бо "Волинь-нова" обласне видання, фінансові можливості у нього кращі, як у нас. Однак проблема виживання українських мас-медіа загалом стоїть дуже гостро – що в Луцьку, що в Києві, що в Ковелі, що в Турійську. І не схоже, що б вона когось хвилювала, окрім самих журналістів.
Коли про це я сказав на конференції, яка з нагоди Дня журналіста відбулася у червні ц. р. в обласному центрі, у відповідь від одного з високопоставлених волинських чиновників почув: "Знайдіть собі багатого інвестора".
Порада, звичайно, "цінна", але, по-перше, який інвестор захоче вкладати кошти у видання газети, котра в сьогоднішніх умовах фінансової й економічної криз, за відсутності ринку реклами, нестабільності національної валюти, при постійному зростанні вартості тарифів на всі види послуг, зниженні платоспроможності населення тощо навряд чи принесе прибуток?
По-друге, чим обернулося так зване "інвестування" капіталу в наші телевізійні канали, ми бачимо наяву: там відверто захищають і відстоюють інтереси того чи іншого олігарха або політиків, які його підтримують, не надто переймаються проблемами державотворення. Більше того: оскільки чимало власників каналів мають свої бізнесові інтереси в Росії, то цілком зрозуміло, що все це накладає свій відбиток на зміст телепередач, де свобода слова – поняття другорядне.
Особисто я все більше переконуюся у тому, що в Україні взято курс на знищення національної преси, про що фактично написав і Олександр Згоранець. Можновладцям не потрібні газети, які читає народ, в якому вони вбачають загрозу для свого безбідного існування. Бо якби було інакше, то київська влада розуміла б: виграти інформаційну війну, яка не менш важлива від збройної, без друкованого слова неможливо. На жаль, є так, як є: під виглядом "реформ" нищать національну економіку, культуру, освіту, охорону здоров'я, пресу.
Чесно кажучи, журналісти не вимагають від урядовців якихось надзвичайних пільг. Ми просто хотіли б, аби їх слова не розходилися з ділами. А то пообіцяли фінансову підтримку редакціям, які першими стали на шлях роздержавлення, і… "забули".
Не можна вважати нормальним і той факт, що наша держава, на відміну від деяких європейських країн, не продумала механізм підтримки національних періодичних видань, як це роблять, наприклад, у Франції, шляхом пільгового оподаткування, інших преференцій.
ххх
Читач може запитати: "А що ж буде далі з "Вістями Ковельщини"?"
Скажу твердо: газета виходила, виходить і буде виходити. Слава Богу, на Ковельщині "міськрайонку" читає декілька тисяч чоловік, які, сподіваємося, залишатимуться їй вірні й надалі. Ділова співпраця у нас налагоджена з владою. Не зважаючи на всі труднощі і негаразди, завдяки розумінню з боку депутатів районної і міської рад, їх керівництва, як і керівництва райдержадміністрації, цьогоріч ми працюємо за укладеними угодами, відповідно до яких постійно інформуємо про те, над вирішенням яких питань працюють представницька і виконавча гілки місцевої влади. Дедалі активніше використовують можливості "Вістей Ковельщини" об'єднані територіальні громади району.
Звичайно, у зв'язку з несприятливою ситуацією, яка нині складається в галузі преси, певні корективи у свою подальшу роботу будуть змушені внести і працівники ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини". Головне – економія, економія і ще раз економія у великому й малому.
Про конкретні кроки в цьому напрямку розповідати не буду, але знаю одне: легко не буде. Тому звертаюся до всіх теперішніх читачів газети з проханням підтримати нас і у 2018-му році, передплативши "Вісті Ковельщини" – єдине громадсько-політичне видання в нашому поліському краї. До речі, наскільки мені відомо, передплатна кампанія на наступний рік "Укрпоштою" вже розпочалася. Вона триватиме до кінця грудня ц. р.
Але як би нам не було важко, хочу щиро привітати читачів, громадських дописувачів, ветеранів преси, усіх, кому не байдужа доля "міськрайонки", напередодні 4 жовтня – дня народження ковельської газети. Бажаю і Вам, і нам, журналістам, мужності, витримки, віри в те, що при допомозі своїх вірних і щирих друзів вистоїмо й переможемо!
Микола ВЕЛЬМА.
P. S. Не можу на завершення не сказати декілька слів на адресу тих київських "небожителів", які свідомо чи несвідомо гублять українську пресу: опам'ятайтеся, доки не пізно – ви нищите одну з важливих гілок народовладдя в державі. І якщо розраховуєте, що, ліквідувавши друковані ЗМІ, будете жити спокійно й безтурботно, то дуже помиляєтеся. Слово безсмертне, як і безсмертний народ, яким він спілкуєтеся.
Окрім того, та гілка, про яку я згадав вище, дає змогу і вам на ній "гніздитися" й бути тим, ким ви є нині. Якщо ви її свідомо руйнуєте, то або не маєте великого розуму, або відчуваєте свою приреченість.
В одному і в другому випадках мені дуже шкода Вас, бо самі не відаєте, що творите.
М. В.
Змова приречених?
Залишити коментар