Яке майбутнє районних рад?
Статтю під рубрикою "Трибуна депутата" одного з найактивніших дописувачів "Вістей Ковельщини" серед депутатського корпусу районної ради Анатолія Корнійчука можна було б опублікувати без коментаря, якби не одне "але": у публікації він "зачепив" і мою скромну особу, назвавши її, що відповідає дійсності, але абсолютно не зрозуміло для більшості читачів. Тому одважусь пояснити суть справи.
На останній сесії районної ради, як писала наша газета, а також інші ЗМІ (в тому числі інтернет-видання), пан Корнійчук на знак протесту проти результатів голосування, які його не задовольнили, заклеїв собі рота стрічкою з лейкопластиру і заявив: "Тепер я буду мовчати". І хоч стрічка невдовзі відклеїлась, депутат обіцянку мовчати не порушив до завершення сесії.
І ось саме в момент протестної акції я не втримався і голосно сказав, що такого в історії районної ради ще не було. Саме це, очевидно, змусило Анатолія Авакумовича розпочати свою статтю із згадки про мене.
Я розумію тонку іронію в словах пана Корнійчука і усвідомлюю, що він, може, роздратований моєю реплікою, або навпаки – задоволений безкоштовною рекламою його безкомпромісної позиції. Щоправда, пізніше при зустрічі з ним в редакції я напівжартома – напівсерйозно зауважив, що стрічка трималася б довше, якби вона була ширшою і краще прикріпленою. Але сталося так, як сталося, і змінити вже нічого не можна…
Однак, на мій погляд як депутата в минулому і районної, і міської, і обласної рад декількох скликань (здається, дев'яти), голови міської ради в 1990 році, а тепер ще й голови громадської ради при райдержадміністрації, проблема не лише в стрічці і демонстративному мовчанні Анатолія Авакумовича. Написане ним, чесно кажучи, викликало бажання висловити декілька принагідних думок на тему місцевого "парламентаризму".
Оскільки із названим вище депутатом ми знайомі не один рік, гадаю, що він не образиться на мої зауваження, бо завжди виступав і виступає за відвертість, принциповість, щирість у стосунках, що я й хочу продемонструвати далі.
Одразу скажу: я не маю наміру оцінювати виступ на газетній "Трибуні депутата" пана Корнійчука, який ми друкуємо без найменших скорочень і правок. Право на власну точку зору йому гарантує Конституція України і Закон про статус депутата. Однак чомусь здається, що подекуди він занадто категоричний і "гарячий" у своїх судженнях і висновках. Одразу пригадується класичне: "Юпітер, ти сердишся? Значить, ти неправий".
Що маю на увазі? Дещо зверхнє і безцеремонне ставлення до колег-депутатів. Чого, наприклад, варте безапеляційне твердження про те, що "остання сесія Ковельської районної ради від 20 жовтня, мабуть, увійде в історію місцевого самоврядування як найбезтурботніша і найбезвідповідальніша" (!). Мені, наприклад, так не здалося. Бо хід сесії, запити і звернення депутатів загалом відзначалися і діловитістю, і конструктивністю, і турботою про соціально-економічний розвиток району.
На місці колег пана Корнійчука я б образився за фразу: "Я глибоко стурбований, як Степанюки, Вишневські, Олексюки та інші депутати, навіть попри моє переконливе застереження і бажання послужити громаді, ізолювавши мене, ділили майно Ковельського району".
Знаю і Аркадія Михайловича Степанюка, і Федора Олексійовича Вишневського, і Василя Івановича Олексюка, і багатьох "інших депутатів" як порядних, ділових людей, котрі, маючи великий професійний і життєвий досвід, вболівають про інтереси своїх виборців, а тому зневажливо ставити їх в один ряд як трохи не ворогів Ковельського району щонайменше не коректно. Зрештою, розібратися в питанні, хто кого ізолював і чому, теж не завадило б спокійно і без емоцій.
Що стосується запитання пану Пасенковському та деяких інших проблем, порушених Анатолієм Авакумовичем, то я утримаюся від коментарів, щоб мене не звинуватили у втручанні в роботу районної ради. А от свою думку про її подальшу діяльність, гадаю, маю повне право висловити.
Не є секретом, що, як громадянин України, можу мати власну точку зору на події, що відбуваються в державі. Так от, на моє глибоке переконання, децентралізація влади в умовах, коли триває неоголошена, але реальна війна на Сході країни, загрожує територіальній цілісності її і національній безпеці, не кажучи вже про інші "нюанси", пов'язані із життєдіяльністю територіальних громад. Але Закон є Закон: він прийнятий, і його потрібно виконувати. У зв'язку з цим суттєво змінюються функції органів місцевого самоврядування районного рівня. Судячи з усього, у районних рад в такому вигляді, якими вони є сьогодні, майбутнього нема. В тому числі – і Ковельської.
Ось чому виступи пана Корнійчука та деяких інших народних обранців як на сесії, так і в пресі – це своєрідне відлуння минулих часів. Поміркуймо: на Ковельщині в даний час створено і діє 6 ОТГ – Голобська, Велицька, Дубівська, Люблинецька, Поворська, Колодяжненська. Їх територія займає приблизно 2/3 території району з усіма наслідками, що звідси витікають – фінансовими, організаційними, кадровими. І як би декому не хотілося "керувати" ними, Закон цього не дозволяє, як, зрештою, не дозволяв і раніше.
Тому окремі депутатські запити, які того дня звучали в залі сесійного засідання, образно кажучи, зависали в повітрі. Адресувати їх потрібно керівникам територіальних громад, а також депутатам відповідних рад, які тепер безпосередньо відповідають за стан справ на місцях. Це стосується і автобусного сполучення, і роботи культосвітніх установ, і боротьби з пияцтвом й алкоголізмом, і т. д., і т. п. Саме для того там створені і функціонують виконавчі органи, які мають досить широкі права й повноваження.
Депутати ж районної ради не вправі диктувати їм свої накази, а лише рекомендувати і просити. Це ж саме стосується і районної державної адміністрації, майбутнє якої не зовсім зрозуміле.
Це, так би мовити, один бік медалі. Другий – зміни в законодавстві як результат реформування і судочинства, і діяльності правоохоронних органів тощо. Ці зміни потрібно знати депутатам, щоб не виглядати непрофесіоналами. Принаймні мені було дивно чути запитання на адресу прокуратури з приводу того, що вона не контролює роботу поліції в боротьбі з самогоноварінням чи торгівлею фальсифікованими спиртними напоями, як і читати в статті шановного Анатолія Авакумовича пасаж про те, "як проходили аналогічні питання в минулих каденціях: депутати Козуля, Повар, Пархонюк та ін. підіймали гостро проблеми збереження майна, руху підакцизних товарів, роботи дільничних та ін., то тепер "тихо і гладко".
Був і я свідком виступів Лідії Іванівни, Сергія Даниловича, Володимира Федоровича, знаю їх принципову позицію з багатьох аспектів життя району. Але ж сьогодні на календарі – 2017: змінився час, змінилися повноваження прокуратури, як й інших державних інституцій. Добре це чи погано, але є так, як є, і про це потрібно знати всім, хто причетний до влади – чи то виконавчої, чи то представницької.
Ось такі в мене вийшли сьогодні нотатки. Ще раз повторюся: я б їх, може, й не писав, коли б Анатолій Корнійчук не згадав мене у своїй публікації. Він висловив свою думку, а я свою. Як казали древні, Платон мені друг, та істина дорожча.
І ще один "нюанс". Наскільки мені відомо, дехто з депутатів районної ради (правда, їх небагато) не задоволений висвітленням її діяльності на шпальтах "Вістей Ковельщини", стверджує, що така позиція журналістів спричинена тим, що голова РДА Віктор Козак "не дозволяє" писати про гострі питання, які порушують народні обранці на сесіях.
З цього приводу скажу наступне. Висвітлення роботи ради відбувається в межах ліміту коштів, які передбачені на 2017 рік районним бюджетом і які, на жаль, уже практично вичерпані. Ніяких обмежень тут не було, нема і не буде. Це можуть підтвердити ті народні обранці, котрі друкувалися цьогоріч, і навіть не один раз.
Про те, що пан Козак не дозволяє собі втручатися у творчі процеси редакції газети засвідчує і той факт, що ми сьогодні публікуємо статтю пана Корнійчука, а також мої нотатки, ні з ким їх не погоджуючи і не просячи якихось "дозволів".
От і все, що я хотів сказати про подію, "якої ще не було в історії Ковельської районної ради". Своїми нотатками я жодною мірою не хотів образити Анатолія Авакумовича. У присвяті мені він, презентуючи колись книгу "10 років для громади", написав: "Батькові" преси Ковельщини" з надією на перспективну співпрацю". Оскільки на батьків зла не тримають, а наша співпраця триває, то, як мені здається, все нормально.
Єдине, що хотів би порадити Анатолію Авакумовичу: бути самокритичнішим у ставленні до себе, доброзичливішим – до людей і не забувати слова нашого земляка Анатолія Семенюка, який колись мудро написав:
Як вгамувати душевний
біль,
Де сили взяти у знемозі?
Шукай, копай криницю
у собі,
Щоб напоїти спраглих
у дорозі…
Микола ВЕЛЬМА.
Від редакції: за домовленістю з керівництвом районної ради редакція газети "Вісті Ковельщини" має намір в кінці листопада ц. р. провести засідання "круглого столу", де буде можливість обговорити питання, порушені вище, а також подумати над тим, як забезпечити розвиток місцевого самоврядування на Ковельщині в світлі викликів сьогодення.
Статтю під рубрикою "Трибуна депутата" одного з найактивніших дописувачів "Вістей Ковельщини" серед депутатського корпусу районної ради Анатолія Корнійчука можна було б опублікувати без коментаря, якби не одне "але": у публікації він "зачепив" і мою скромну особу, назвавши її, що відповідає дійсності, але абсолютно не зрозуміло для більшості читачів. Тому одважусь пояснити суть справи.
На останній сесії районної ради, як писала наша газета, а також інші ЗМІ (в тому числі інтернет-видання), пан Корнійчук на знак протесту проти результатів голосування, які його не задовольнили, заклеїв собі рота стрічкою з лейкопластиру і заявив: "Тепер я буду мовчати". І хоч стрічка невдовзі відклеїлась, депутат обіцянку мовчати не порушив до завершення сесії.
І ось саме в момент протестної акції я не втримався і голосно сказав, що такого в історії районної ради ще не було. Саме це, очевидно, змусило Анатолія Авакумовича розпочати свою статтю із згадки про мене.
Я розумію тонку іронію в словах пана Корнійчука і усвідомлюю, що він, може, роздратований моєю реплікою, або навпаки – задоволений безкоштовною рекламою його безкомпромісної позиції. Щоправда, пізніше при зустрічі з ним в редакції я напівжартома – напівсерйозно зауважив, що стрічка трималася б довше, якби вона була ширшою і краще прикріпленою. Але сталося так, як сталося, і змінити вже нічого не можна…
Однак, на мій погляд як депутата в минулому і районної, і міської, і обласної рад декількох скликань (здається, дев'яти), голови міської ради в 1990 році, а тепер ще й голови громадської ради при райдержадміністрації, проблема не лише в стрічці і демонстративному мовчанні Анатолія Авакумовича. Написане ним, чесно кажучи, викликало бажання висловити декілька принагідних думок на тему місцевого "парламентаризму".
Оскільки із названим вище депутатом ми знайомі не один рік, гадаю, що він не образиться на мої зауваження, бо завжди виступав і виступає за відвертість, принциповість, щирість у стосунках, що я й хочу продемонструвати далі.
Одразу скажу: я не маю наміру оцінювати виступ на газетній "Трибуні депутата" пана Корнійчука, який ми друкуємо без найменших скорочень і правок. Право на власну точку зору йому гарантує Конституція України і Закон про статус депутата. Однак чомусь здається, що подекуди він занадто категоричний і "гарячий" у своїх судженнях і висновках. Одразу пригадується класичне: "Юпітер, ти сердишся? Значить, ти неправий".
Що маю на увазі? Дещо зверхнє і безцеремонне ставлення до колег-депутатів. Чого, наприклад, варте безапеляційне твердження про те, що "остання сесія Ковельської районної ради від 20 жовтня, мабуть, увійде в історію місцевого самоврядування як найбезтурботніша і найбезвідповідальніша" (!). Мені, наприклад, так не здалося. Бо хід сесії, запити і звернення депутатів загалом відзначалися і діловитістю, і конструктивністю, і турботою про соціально-економічний розвиток району.
На місці колег пана Корнійчука я б образився за фразу: "Я глибоко стурбований, як Степанюки, Вишневські, Олексюки та інші депутати, навіть попри моє переконливе застереження і бажання послужити громаді, ізолювавши мене, ділили майно Ковельського району".
Знаю і Аркадія Михайловича Степанюка, і Федора Олексійовича Вишневського, і Василя Івановича Олексюка, і багатьох "інших депутатів" як порядних, ділових людей, котрі, маючи великий професійний і життєвий досвід, вболівають про інтереси своїх виборців, а тому зневажливо ставити їх в один ряд як трохи не ворогів Ковельського району щонайменше не коректно. Зрештою, розібратися в питанні, хто кого ізолював і чому, теж не завадило б спокійно і без емоцій.
Що стосується запитання пану Пасенковському та деяких інших проблем, порушених Анатолієм Авакумовичем, то я утримаюся від коментарів, щоб мене не звинуватили у втручанні в роботу районної ради. А от свою думку про її подальшу діяльність, гадаю, маю повне право висловити.
Не є секретом, що, як громадянин України, можу мати власну точку зору на події, що відбуваються в державі. Так от, на моє глибоке переконання, децентралізація влади в умовах, коли триває неоголошена, але реальна війна на Сході країни, загрожує територіальній цілісності її і національній безпеці, не кажучи вже про інші "нюанси", пов'язані із життєдіяльністю територіальних громад. Але Закон є Закон: він прийнятий, і його потрібно виконувати. У зв'язку з цим суттєво змінюються функції органів місцевого самоврядування районного рівня. Судячи з усього, у районних рад в такому вигляді, якими вони є сьогодні, майбутнього нема. В тому числі – і Ковельської.
Ось чому виступи пана Корнійчука та деяких інших народних обранців як на сесії, так і в пресі – це своєрідне відлуння минулих часів. Поміркуймо: на Ковельщині в даний час створено і діє 6 ОТГ – Голобська, Велицька, Дубівська, Люблинецька, Поворська, Колодяжненська. Їх територія займає приблизно 2/3 території району з усіма наслідками, що звідси витікають – фінансовими, організаційними, кадровими. І як би декому не хотілося "керувати" ними, Закон цього не дозволяє, як, зрештою, не дозволяв і раніше.
Тому окремі депутатські запити, які того дня звучали в залі сесійного засідання, образно кажучи, зависали в повітрі. Адресувати їх потрібно керівникам територіальних громад, а також депутатам відповідних рад, які тепер безпосередньо відповідають за стан справ на місцях. Це стосується і автобусного сполучення, і роботи культосвітніх установ, і боротьби з пияцтвом й алкоголізмом, і т. д., і т. п. Саме для того там створені і функціонують виконавчі органи, які мають досить широкі права й повноваження.
Депутати ж районної ради не вправі диктувати їм свої накази, а лише рекомендувати і просити. Це ж саме стосується і районної державної адміністрації, майбутнє якої не зовсім зрозуміле.
Це, так би мовити, один бік медалі. Другий – зміни в законодавстві як результат реформування і судочинства, і діяльності правоохоронних органів тощо. Ці зміни потрібно знати депутатам, щоб не виглядати непрофесіоналами. Принаймні мені було дивно чути запитання на адресу прокуратури з приводу того, що вона не контролює роботу поліції в боротьбі з самогоноварінням чи торгівлею фальсифікованими спиртними напоями, як і читати в статті шановного Анатолія Авакумовича пасаж про те, "як проходили аналогічні питання в минулих каденціях: депутати Козуля, Повар, Пархонюк та ін. підіймали гостро проблеми збереження майна, руху підакцизних товарів, роботи дільничних та ін., то тепер "тихо і гладко".
Був і я свідком виступів Лідії Іванівни, Сергія Даниловича, Володимира Федоровича, знаю їх принципову позицію з багатьох аспектів життя району. Але ж сьогодні на календарі – 2017: змінився час, змінилися повноваження прокуратури, як й інших державних інституцій. Добре це чи погано, але є так, як є, і про це потрібно знати всім, хто причетний до влади – чи то виконавчої, чи то представницької.
Ось такі в мене вийшли сьогодні нотатки. Ще раз повторюся: я б їх, може, й не писав, коли б Анатолій Корнійчук не згадав мене у своїй публікації. Він висловив свою думку, а я свою. Як казали древні, Платон мені друг, та істина дорожча.
І ще один "нюанс". Наскільки мені відомо, дехто з депутатів районної ради (правда, їх небагато) не задоволений висвітленням її діяльності на шпальтах "Вістей Ковельщини", стверджує, що така позиція журналістів спричинена тим, що голова РДА Віктор Козак "не дозволяє" писати про гострі питання, які порушують народні обранці на сесіях.
З цього приводу скажу наступне. Висвітлення роботи ради відбувається в межах ліміту коштів, які передбачені на 2017 рік районним бюджетом і які, на жаль, уже практично вичерпані. Ніяких обмежень тут не було, нема і не буде. Це можуть підтвердити ті народні обранці, котрі друкувалися цьогоріч, і навіть не один раз.
Про те, що пан Козак не дозволяє собі втручатися у творчі процеси редакції газети засвідчує і той факт, що ми сьогодні публікуємо статтю пана Корнійчука, а також мої нотатки, ні з ким їх не погоджуючи і не просячи якихось "дозволів".
От і все, що я хотів сказати про подію, "якої ще не було в історії Ковельської районної ради". Своїми нотатками я жодною мірою не хотів образити Анатолія Авакумовича. У присвяті мені він, презентуючи колись книгу "10 років для громади", написав: "Батькові" преси Ковельщини" з надією на перспективну співпрацю". Оскільки на батьків зла не тримають, а наша співпраця триває, то, як мені здається, все нормально.
Єдине, що хотів би порадити Анатолію Авакумовичу: бути самокритичнішим у ставленні до себе, доброзичливішим – до людей і не забувати слова нашого земляка Анатолія Семенюка, який колись мудро написав:
Як вгамувати душевний біль,
Де сили взяти у знемозі?
Шукай, копай криницю у собі,
Щоб напоїти спраглих у дорозі…
Микола ВЕЛЬМА.
Від редакції: за домовленістю з керівництвом районної ради редакція газети "Вісті Ковельщини" має намір в кінці листопада ц. р. провести засідання "круглого столу", де буде можливість обговорити питання, порушені вище, а також подумати над тим, як забезпечити розвиток місцевого самоврядування на Ковельщині в світлі викликів сьогодення.
Залишити коментар