Повідомлення в номер / Верховна Рада зблизька

В будинку 

під скляним куполом

До Верховної Ради йдемо пішки – від стадіону "Динамо" імені Валерія Лобановського вгору, вулицею Грушевського. Довкола будівлі під скляним куполом вкотре “квартирує” наметове містечко: в такий спосіб протестувальники традиційно привертають увагу законодавців до своїх вимог.  Чому саме тут, – зрозуміло:  історично парламент завжди був найважливішою формою представницької демократії. І його головне призначення – законодавчо регулювати суспільні відносини. 

Між тим, потрапити в будівлю по вулиці Грушевського, 5 доволі  непросто. А для стороннього – неможливо. Аби вас пропустила охорона на вході, потрібна спеціальна перепустка. Якщо ж ви відвідуєте парламент у складі організованої групи (а в нашій делегації – більше 50-ти людей), потрібно заздалегідь узгодити таке бажання в інформаційному управлінні апарату Верховної Ради. У нашому випадку такі  клопоти були зайвими: всі організаційні моменти взяли на себе помічники Степана Івахіва. Тому без проблем долаємо кілька КПП парламентської охорони і опиняємося в просторому холі головного будинку "української архітектурної класики", збудованому ще 1939 року. 

Мармур. Цінні породи дерева. Мідь. Бронза. Інкрустація. Палітра інтер'єру – від архітектора Володимира Заболотного (за цей проект автор був удостоєний Державної премії та призначений головним архітектором Києва) дещо "тисне"  монументальністю радянської епохи. 

– Найбільше людей вражає сама атмосфера цієї будівлі, – ділиться думками наш екскурсовод і старший консультант інформаційного управління апарату ВР Ганна Димитрова. –  Мабуть, всі це бачили по телевізору. Але, коли заходиш всередину, в кулуари парламенту, бачиш те, що відбувається в сесійній залі, то все сприймається зовсім по-іншому...

Ганна Олександрівна працює в апараті ВР більше 30-ти років. Вона і екскурсовод, і державний службовець одночасно. Запитує: "А ви з Волині?" І, почувши ствердну відповідь, додає:

–  Тоді зверніть, будь ласка, увагу, що ми з вами ступаємо по паркету виробництва Ківерцівського деревообробного комбінату – такий собі "волинський слід" в інтер'єрі Верховної Ради. Паркет поклали вже після реконструкції, адже  під час війни будівля горіла. Хоча за все своє “життя”   вона так і не зазнала якихось істотних видозмін...

Зупиняємось біля картини "Державотворення" (на знімку внизу у центрі): велике (2 на 5 метрів) полотно Олексія Кулакова відображає історичний момент, коли 24 серпня 1991 року 350 депутатів з 362-х, присутніх в сесійному залі,  проголосували за незалежність України. Художнику вдалося вловити урочистість події та тонко поєднати історичне минуле та сьогодення.

– На передньому плані картини ми бачимо Лесю Українку, – акцентує нашу увагу Ганна Димитрова, вочевидь, пам'ятаючи волинське коріння поетеси. –  Ось вона, тримає в руках вишитий рушник. Пригадую, коли ми проводили екскурсію для групи з Решетилівки, то хтось із відвідувачів зауважив вголос: так це ж наша техніка вишивки рушників! Так що кожен тут знайде щось своє. Відбувається такий собі взаємообмін: не тільки мою розповідь слухають, а й я собі дещо цікаве зауважую...

Маршрут парламентської екскурсії затверджений заздалегідь. Далі у ньому – відвідини гостьової ложі на балконі парламенту (на знімку вгорі праворуч). Звідти – прекрасна панорама сесійної зали: роботу депутатів видно, як долоні. Зранку 14 листопада парламентарі розглядають питання аграрної політики та медичного обслуговування у сільській місцевості. Депутатів у залі – мало. Ораторів  з трибуни не надто слухають. А спікер Андрій Парубій час від часу звертається до колег:

– Панове депутати!  Не виходьте із зали! Що ж ви, кілька хвилин попрацювали – і на вихід...

У гостьовій ложі на все це реагують по-своєму:

– Я була кращої думки про депутатів, – ніби дорікає державним мужам бібліотекар з Уховецька Тетяна Климчук. – Подивитися, як вони себе поводять – це шок! Такі важливі питання, а вони снують по залі, наче на базарі...

– Не переживайте ви так, – заспокоює тезку завідувач відділу культури райдержадміністрації Тетяна Матяшук. –  Можливо, вони вже все обговорили  на фракції і знають, як голосувати?..

– Ну, можливо, можливо... Але навіщо тоді головуючий? Вони ж його зовсім не чують, – все ще не може заспокоїтись Тетяна Вікторівна.

З обіду в залі візьмуться за бюджетні питання. Тому Степан Івахів черех своїх помічників просить перенести зустріч з ковельською делегацією на післяобідню пору: треба ще встигнути узгодити важливі бюджетні питання з урядовцями. 

В кулуарах Верховної Ради волиняни встигли поспілкувалися з нардепом Юрієм Березою. А експерт з питань місцевого самоврядування та консультант голови Верховної Ради України Юрій Ганущак дав кілька слушних порад сільським головам щодо земельних питань. 

Гостям з Волині запам'яталась і виставка гобеленів художниці Ольги Пілюгіної, представлена на 3-му поверсі будинку парламенту.  На згадку зробили групове фото на східцях Верховної Ради.

Обід – по-депутатськи

Екскурсії екскурсіями, а обід – за розкладом. У супроводі помічників Степана Івахіва прямуємо до однієї з депутатських їдалень. По дорозі цікавлюсь в очільника Велицької ОТГ Віктора Ковальчука враженнями від побаченого в будинку під куполом.

– Здивувало, як депутати щойно проголосували – одразу й розбіглися, – зауважує співрозмовник. – І  це не тільки одного мене зачепило, повірте... Але,  якби в мене сьогодні була можливість звернутися до депутатів з парламентської трибуни, то я б неодмінно попросив би їх прискорити реформу децентралізації. Всі декларують, що вона потрібна. Але, коли справа доходить до конкретики, то складається враження, що процес штучно затягують. Що маю на увазі? Скільки вже говорять, наприклад, що право розпоряджатися землями за межами населених пунктів треба передати місцевим громадам. І сьогодні про це йшлося в парламентській залі. Виступав Сергій Соболєв і правильно казав: спочатку наділити повноваженнями, а потім вести мову про відповідальність! Нам же на місцях видніше. За рахунок цього можна було б  інвестицій більше залучати для розвитку громад...  Тому, хотілося б, щоб депутати не просто декларували  своє бажання здійснювати реформу децентралізації, а робили це на практиці. На мою думку, краще своєчасно прийняти гірший, недопрацьований Закон, а потім удосконалити його, аніж зволікати час і  не робити нічого.

– Сьогодні в парламентській залі розглядали дуже важливі для села питання, –  долучається до розмови Білинський сільський голова Ольга Лисюк. –  І от, слухаєш виступи депутатів з трибуни і розумієш, наскільки вони відірвані від реального життя, щоденних сільських буднів.  А ще здивувало, що люди, яких народ уповноважив на такий представницький рівень, можуть бути настільки недисциплінованими та безвідповідальними...

Усі розмови екскурсантів стихли за обідом. В меню депутатської їдальні на вибір – кілька сотень страв. За словами директора державного підприємства "Їдальня" управління справами апарату Верховної Ради Миколи Бобренка, найпопулярнішими у відвідувачів депутатського "бістро" є український борщ з пампушками, грибна юшка і котлети з курятини, телятини і змішаного фаршу. В середньому вартість обіду становить до 100 гривень. 

Втім, у нашому випадку непокоїтись про фінанси було зайвим: обід по-депутатськи з 5-ти страв для всієї делегації проплатили коштом благодійного фонду "Патріоти Волині".     

Степан Івахів: 

"Орієнтири 

в законодавчій роботі визначають мої виборці... "

Перенасиченість парламентських кулуарів медійними обличчями українських політиків не відбила у нас бажання зустрітися зі своїм представником у Верховній Раді. Як і було домовлено, Степан Івахів під'їхав по обіді. Як завжди – жвавий, у доброму гуморі.  

– Сьогодні бюджетний день, тому працювати доводиться і за межами депутатської зали, – зауважує народний депутат. – Радий усіх вас бачити в столиці: на Волині зустрічаємось частіше, а тепер і ви приїхали до мене в гості  (посміхається).

Спілкувались недовго (о 16-ій мало розпочатися вечірнє засідання Ради),  але по-діловому.  Ковельчан цікавила позиція Степана Івахіва щодо пенсійної та медичної реформ. А сільські голови висловили депутату занепокоєння, що на місцеві бюджети поступово перекладуть не лише освітню та медичну субвенції, а й фінансування пільг.

– Я недарма на всіх своїх зустрічах з виборцями завжди питав, якою має бути моя позиція в Раді щодо пенсійної та медичної реформ? – зауважив Степан Петрович. – Для мене важливо, щоб саме ви визначали орієнтири в моїй законодавчій роботі. На початку року в мене було питання: чому уряд пропонує розпочати пенсійну реформу тільки з жовтня, але говорить, що це – термінова потреба? Тоді нам пояснювали, що є процедура, має бути ще суспільна дискусія і т. д. Ми з вами повинні розуміти, що будь-яка реформа не означає, що всім буде добре. Навпаки, можливо, комусь жилося краще і без реформ. Але щодо пенсійної реформи – вона має бути справедливою, щоб не було такого колосального розриву між пенсіями одних й інших. Стратегічно ми з вами повинні розуміти: якщо будуть створюватися робочі місця, зростатиме наша економіка,  тоді буде прогрес цієї пенсійної реформи. Якщо ж ні – буде так, як є. Тому вибір був простий: або залишати все, як було, або щось змінювати, створювати вікно можливостей. Я вважаю за краще рухатися вперед, аніж стояти на місці. А Закон завжди можна відкоригувати... 

По медицині: "первинку" в перспективі дійсно планують віддати на місцеві бюджети. Але ми наполягали, щоб цей рік був перехідним: місцеві бюджети повинні підготуватись до таких змін, мати під це достатню податкову базу. Що ж до фінансування пільг: поки все залишається по-старому.

Ветеран бібліотечної справи району Валентина Січкар подякувала народному депутату Степану Івахіву за надану можливість відвідати столицю та ознайомитися з роботою Верховної Ради. На згадку про зустріч усі разом сфотографувалися на одній з київськиїх вулиць (на знімку вгорі у центрі).

Межигір'я: 

від цитаделі корупції – до Національного парку  

Наостанок нашого перебування в столиці організатори запланували відвідини Межигір'я (на знімку внизу). Колись приватна резиденція  президента-втікача Віктора Януковича в селі Нові Петрівці, на правому березі Дніпра, нині має статус Національного парку, хоча й не офіційний. 140-гектарний комплекс Межигір'я огороджений п'ятиметровим парканом з довжиною периметра 54 км. На його території розташовано яхтовий причал, кінний клуб, тир, тенісний корт, поле для гольфу та інші розважально-туристичні об'єкти, а також мисливські угіддя.

Ще зовсім недавно про  Межигір'я говорили не інакше, як  про символ олігархічної влади та цитадель української корупції. А сьогодні тут спокіійно гуляють екскурсанти і милуються навколишніми краєвидами. Одразу за воротами ніби потрапляєш в казку: ландшафтний парк виграє осінніми барвами золота та багрянцю на тлі зелених газонів,  штучних водойм та фонтанів.

– Природа тут просто неповторна, – ділиться враженнями секретар Колодяжненської сільської ради Руслана Крочук. – Добре, що знайшлися люди, які все це зберегли і не дали зруйнувати, як палац Пшонки. Для мене особисто така екскурсія – емоційна розрядка посеред одноманітних робочих буднів...  

Обійти пішки все це навіть за день, практично, неможливо. Зате можна замовити екскурсію по Межигір'ю на електромобілі: директор Любитівської ЗОШ Віта Чуль з подругами від такої пропозиції не відмовилися.

– Надзвичайні враження, – емоційно зауважує Віта Федорівна. – Такого ми  ніде більше не бачили! Скільки ж це праці треба було докласти, щоб таке створити і зберегти! Днем у столиці та екскурсіями більш, ніж задоволена. Звичайно, надвечір відчувається легка втома, але під враженнями від побаченого про неї швидко забуваєш.  Я й раніше була і в Києві, і біля Верховної Ради. І не раз. Але то, скоріше, були враження дитини та підлітка. А у зрілому віці на все це дивишся зовсім по-іншому. Весь день чітко спланований. Рада була провести його в такому приємному товаристві.  Повеземо додому незабутні враження!

 Ігор Чайка.

(Спеціально для  

"Вістей Ковельщини").

До Верховної Ради йдемо пішки – від стадіону "Динамо" імені Валерія Лобановського вгору, вулицею Грушевського. Довкола будівлі під скляним куполом вкотре “квартирує” наметове містечко: в такий спосіб протестувальники традиційно привертають увагу законодавців до своїх вимог.  Чому саме тут, – зрозуміло:  історично парламент завжди був найважливішою формою представницької демократії. І його головне призначення – законодавчо регулювати суспільні відносини. 

Між тим, потрапити в будівлю по вулиці Грушевського, 5 доволі  непросто. А для стороннього – неможливо. Аби вас пропустила охорона на вході, потрібна спеціальна перепустка. Якщо ж ви відвідуєте парламент у складі організованої групи (а в нашій делегації – більше 50-ти людей), потрібно заздалегідь узгодити таке бажання в інформаційному управлінні апарату Верховної Ради. У нашому випадку такі  клопоти були зайвими: всі організаційні моменти взяли на себе помічники Степана Івахіва. Тому без проблем долаємо кілька КПП парламентської охорони і опиняємося в просторому холі головного будинку "української архітектурної класики", збудованому ще 1939 року. 

Мармур. Цінні породи дерева. Мідь. Бронза. Інкрустація. Палітра інтер'єру – від архітектора Володимира Заболотного (за цей проект автор був удостоєний Державної премії та призначений головним архітектором Києва) дещо "тисне"  монументальністю радянської епохи. 

– Найбільше людей вражає сама атмосфера цієї будівлі, – ділиться думками наш екскурсовод і старший консультант інформаційного управління апарату ВР Ганна Димитрова. –  Мабуть, всі це бачили по телевізору. Але, коли заходиш всередину, в кулуари парламенту, бачиш те, що відбувається в сесійній залі, то все сприймається зовсім по-іншому...

Ганна Олександрівна працює в апараті ВР більше 30-ти років. Вона і екскурсовод, і державний службовець одночасно. Запитує: "А ви з Волині?" І, почувши ствердну відповідь, додає:

–  Тоді зверніть, будь ласка, увагу, що ми з вами ступаємо по паркету виробництва Ківерцівського деревообробного комбінату – такий собі "волинський слід" в інтер'єрі Верховної Ради. Паркет поклали вже після реконструкції, адже  під час війни будівля горіла. Хоча за все своє “життя”   вона так і не зазнала якихось істотних видозмін...

Зупиняємось біля картини "Державотворення" (на знімку внизу у центрі): велике (2 на 5 метрів) полотно Олексія Кулакова відображає історичний момент, коли 24 серпня 1991 року 350 депутатів з 362-х, присутніх в сесійному залі,  проголосували за незалежність України. Художнику вдалося вловити урочистість події та тонко поєднати історичне минуле та сьогодення.

 – На передньому плані картини ми бачимо Лесю Українку, – акцентує нашу увагу Ганна Димитрова, вочевидь, пам'ятаючи волинське коріння поетеси. –  Ось вона, тримає в руках вишитий рушник. Пригадую, коли ми проводили екскурсію для групи з Решетилівки, то хтось із відвідувачів зауважив вголос: так це ж наша техніка вишивки рушників! Так що кожен тут знайде щось своє. Відбувається такий собі взаємообмін: не тільки мою розповідь слухають, а й я собі дещо цікаве зауважую...

Маршрут парламентської екскурсії затверджений заздалегідь. Далі у ньому – відвідини гостьової ложі на балконі парламенту (на знімку вгорі праворуч). Звідти – прекрасна панорама сесійної зали: роботу депутатів видно, як долоні. Зранку 14 листопада парламентарі розглядають питання аграрної політики та медичного обслуговування у сільській місцевості. Депутатів у залі – мало. Ораторів  з трибуни не надто слухають. А спікер Андрій Парубій час від часу звертається до колег:

– Панове депутати!  Не виходьте із зали! Що ж ви, кілька хвилин попрацювали – і на вихід...

У гостьовій ложі на все це реагують по-своєму:

– Я була кращої думки про депутатів, – ніби дорікає державним мужам бібліотекар з Уховецька Тетяна Климчук. – Подивитися, як вони себе поводять – це шок! Такі важливі питання, а вони снують по залі, наче на базарі...

– Не переживайте ви так, – заспокоює тезку завідувач відділу культури райдержадміністрації Тетяна Матяшук. –  Можливо, вони вже все обговорили  на фракції і знають, як голосувати?..

– Ну, можливо, можливо... Але навіщо тоді головуючий? Вони ж його зовсім не чують, – все ще не може заспокоїтись Тетяна Вікторівна.

З обіду в залі візьмуться за бюджетні питання. Тому Степан Івахів черех своїх помічників просить перенести зустріч з ковельською делегацією на післяобідню пору: треба ще встигнути узгодити важливі бюджетні питання з урядовцями. 

В кулуарах Верховної Ради волиняни встигли поспілкувалися з нардепом Юрієм Березою. А експерт з питань місцевого самоврядування та консультант голови Верховної Ради України Юрій Ганущак дав кілька слушних порад сільським головам щодо земельних питань. 

Гостям з Волині запам'яталась і виставка гобеленів художниці Ольги Пілюгіної, представлена на 3-му поверсі будинку парламенту.  На згадку зробили групове фото на східцях Верховної Ради.

Екскурсії екскурсіями, а обід – за розкладом. У супроводі помічників Степана Івахіва прямуємо до однієї з депутатських їдалень. По дорозі цікавлюсь в очільника Велицької ОТГ Віктора Ковальчука враженнями від побаченого в будинку під куполом.

– Здивувало, як депутати щойно проголосували – одразу й розбіглися, – зауважує співрозмовник. – І  це не тільки одного мене зачепило, повірте... Але,  якби в мене сьогодні була можливість звернутися до депутатів з парламентської трибуни, то я б неодмінно попросив би їх прискорити реформу децентралізації. Всі декларують, що вона потрібна. Але, коли справа доходить до конкретики, то складається враження, що процес штучно затягують. Що маю на увазі? Скільки вже говорять, наприклад, що право розпоряджатися землями за межами населених пунктів треба передати місцевим громадам. І сьогодні про це йшлося в парламентській залі. Виступав Сергій Соболєв і правильно казав: спочатку наділити повноваженнями, а потім вести мову про відповідальність! Нам же на місцях видніше. За рахунок цього можна було б  інвестицій більше залучати для розвитку громад...  Тому, хотілося б, щоб депутати не просто декларували  своє бажання здійснювати реформу децентралізації, а робили це на практиці. На мою думку, краще своєчасно прийняти гірший, недопрацьований Закон, а потім удосконалити його, аніж зволікати час і  не робити нічого.

– Сьогодні в парламентській залі розглядали дуже важливі для села питання, –  долучається до розмови Білинський сільський голова Ольга Лисюк. –  І от, слухаєш виступи депутатів з трибуни і розумієш, наскільки вони відірвані від реального життя, щоденних сільських буднів.  А ще здивувало, що люди, яких народ уповноважив на такий представницький рівень, можуть бути настільки недисциплінованими та безвідповідальними...

Усі розмови екскурсантів стихли за обідом. В меню депутатської їдальні на вибір – кілька сотень страв. За словами директора державного підприємства "Їдальня" управління справами апарату Верховної Ради Миколи Бобренка, найпопулярнішими у відвідувачів депутатського "бістро" є український борщ з пампушками, грибна юшка і котлети з курятини, телятини і змішаного фаршу. В середньому вартість обіду становить до 100 гривень. 

Втім, у нашому випадку непокоїтись про фінанси було зайвим: обід по-депутатськи з 5-ти страв для всієї делегації проплатили коштом благодійного фонду "Патріоти Волині".     

Перенасиченість парламентських кулуарів медійними обличчями українських політиків не відбила у нас бажання зустрітися зі своїм представником у Верховній Раді. Як і було домовлено, Степан Івахів під'їхав по обіді. Як завжди – жвавий, у доброму гуморі.  

– Сьогодні бюджетний день, тому працювати доводиться і за межами депутатської зали, – зауважує народний депутат. – Радий усіх вас бачити в столиці: на Волині зустрічаємось частіше, а тепер і ви приїхали до мене в гості  (посміхається).

Спілкувались недовго (о 16-ій мало розпочатися вечірнє засідання Ради),  але по-діловому.  Ковельчан цікавила позиція Степана Івахіва щодо пенсійної та медичної реформ. А сільські голови висловили депутату занепокоєння, що на місцеві бюджети поступово перекладуть не лише освітню та медичну субвенції, а й фінансування пільг.

– Я недарма на всіх своїх зустрічах з виборцями завжди питав, якою має бути моя позиція в Раді щодо пенсійної та медичної реформ? – зауважив Степан Петрович. – Для мене важливо, щоб саме ви визначали орієнтири в моїй законодавчій роботі. На початку року в мене було питання: чому уряд пропонує розпочати пенсійну реформу тільки з жовтня, але говорить, що це – термінова потреба? Тоді нам пояснювали, що є процедура, має бути ще суспільна дискусія і т. д. Ми з вами повинні розуміти, що будь-яка реформа не означає, що всім буде добре. Навпаки, можливо, комусь жилося краще і без реформ. Але щодо пенсійної реформи – вона має бути справедливою, щоб не було такого колосального розриву між пенсіями одних й інших. Стратегічно ми з вами повинні розуміти: якщо будуть створюватися робочі місця, зростатиме наша економіка,  тоді буде прогрес цієї пенсійної реформи. Якщо ж ні – буде так, як є. Тому вибір був простий: або залишати все, як було, або щось змінювати, створювати вікно можливостей. Я вважаю за краще рухатися вперед, аніж стояти на місці. А Закон завжди можна відкоригувати... 

По медицині: "первинку" в перспективі дійсно планують віддати на місцеві бюджети. Але ми наполягали, щоб цей рік був перехідним: місцеві бюджети повинні підготуватись до таких змін, мати під це достатню податкову базу. Що ж до фінансування пільг: поки все залишається по-старому.

Ветеран бібліотечної справи району Валентина Січкар подякувала народному депутату Степану Івахіву за надану можливість відвідати столицю та ознайомитися з роботою Верховної Ради. На згадку про зустріч усі разом сфотографувалися на одній з київськиїх вулиць (на знімку вгорі у центрі).

Наостанок нашого перебування в столиці організатори запланували відвідини Межигір'я (на знімку внизу). Колись приватна резиденція  президента-втікача Віктора Януковича в селі Нові Петрівці, на правому березі Дніпра, нині має статус Національного парку, хоча й не офіційний. 140-гектарний комплекс Межигір'я огороджений п'ятиметровим парканом з довжиною периметра 54 км. На його території розташовано яхтовий причал, кінний клуб, тир, тенісний корт, поле для гольфу та інші розважально-туристичні об'єкти, а також мисливські угіддя.

Ще зовсім недавно про  Межигір'я говорили не інакше, як  про символ олігархічної влади та цитадель української корупції. А сьогодні тут спокіійно гуляють екскурсанти і милуються навколишніми краєвидами. Одразу за воротами ніби потрапляєш в казку: ландшафтний парк виграє осінніми барвами золота та багрянцю на тлі зелених газонів,  штучних водойм та фонтанів.

– Природа тут просто неповторна, – ділиться враженнями секретар Колодяжненської сільської ради Руслана Крочук. – Добре, що знайшлися люди, які все це зберегли і не дали зруйнувати, як палац Пшонки. Для мене особисто така екскурсія – емоційна розрядка посеред одноманітних робочих буднів...  

Обійти пішки все це навіть за день, практично, неможливо. Зате можна замовити екскурсію по Межигір'ю на електромобілі: директор Любитівської ЗОШ Віта Чуль з подругами від такої пропозиції не відмовилися.

– Надзвичайні враження, – емоційно зауважує Віта Федорівна. – Такого ми  ніде більше не бачили! Скільки ж це праці треба було докласти, щоб таке створити і зберегти! Днем у столиці та екскурсіями більш, ніж задоволена. Звичайно, надвечір відчувається легка втома, але під враженнями від побаченого про неї швидко забуваєш.  Я й раніше була і в Києві, і біля Верховної Ради. І не раз. Але то, скоріше, були враження дитини та підлітка. А у зрілому віці на все це дивишся зовсім по-іншому. Весь день чітко спланований. Рада була провести його в такому приємному товаристві.  Повеземо додому незабутні враження!