Коли життя на грані…
Як свідчить статистика, за останні 100 років за рівнем захворюваності та смертності в світі онкопатологія перемістилася з десятого місця на друге, поступаючись лише хворобам серцево-судинної системи.
За даними ВООЗ, щороку хворіють 10 мільйонів чоловік. Смертність від раку до 2030 року зросте на 45%, в порівнянні з рівнем 2007 року.
Варто також додати, що кількість смертельних випадків, викликаних раком, буде в Європі поступово збільшуватися. При цьому можна було б запобігти до 40% випадків захворювання раком, якби люди вели здоровий спосіб життя і поліпшили механізми виявлення раку.
Вся правда
про страшну недугу
Україна – на другому місці в Європі за темпами поширення цієї хвороби. Щорічно більше 160 тисяч чоловік дізнаються, що вони – онкохворі. За дванадцять місяців помирають близько 90 тисяч осіб, з них – 35% люди працездатного віку.
Щодня в Україні захворюють раком 450 людей, з них гинуть 250. Щогодини реєструється понад 20 нових випадків захворювання, а 10 жителів України помирають від раку.
За розрахунками фахівців, до 2020 року кількість вперше захворілих на рак в Україні перевищить 200 тисяч. Онкологічна захворюваність стабільно зростає на 2,6-3% на рік, а це страшне захворювання продовжує "молодіти".
Здавалося б, за цими показниками ми не сильно відрізняємося від розвинених країн, проте слід враховувати, що середня тривалість життя українців на 10-20 років нижча, а захворюваність на рак істотно зростає після 50 років. І далеко не кожен українець доживає до "свого раку", вмираючи з інших причин.
Серед найпоширеніших видів захворювань – злоякісні новоутворення сечостатевої системи у чоловіків, у жінок – "жіночі" хвороби, новоутворення легенів і шлунка, молочної залози, рак шкіри та ін.
За останні п'ять років питома вага основних форм злоякісних новоутворень у структурі смертності практично не змінилася. Побічно це свідчить про відсутність ефективних профілактичних заходів.
На жаль, повністю виліковується менше половини (41,4%) з тих, у кого виявляють злоякісну пухлину.
Експерти визнають, що багато видів раку сьогодні виліковні, проте успішність лікування залежить від того, скільки коштів виділяється на лікування місцевими органами охорони здоров'я і на якій стадії пацієнту ставиться діагноз. Шанси на повне лікування збільшуються, якщо хворобу вдається виявити на ранніх стадіях.
Онкологічна патологія у дітей має суттєві відмінності від такої у дорослих і значно легше піддається лікуванню. Злоякісні новоутворення дитячого віку посідають 7 місце у структурі дитячої інвалідності.
За словами онкологів, 7 з 10 дітей, що страждають онкологічними захворюваннями, теоретично можна вилікувати. Разом з тим в нашій країні одужують всього 47% онкохворих дітей. У результаті щорічно гинуть сотні маленьких пацієнтів, які при адекватному наданні медичної допомоги могли бути успішно вилікувані.
Якщо ж говорити конкретно про Волинь, то щороку в області реєструють приблизно 300 випадків онкологічних патологій на 100 тисяч населення. З них 54-55% – 1-2 стадія (хворі, яким можна надати допомогу, менш травматичні оперативні втручання та які мають кращі прогнози щодо самого перебігу хвороби).
Хворі,
але не духом
Після цієї страшної хвороби, яка стала для жінки громом серед ясного неба, повністю переосмислила своє життя, стала жити, так би мовити, "по-новому" ковельчанка Людмила (з етичних міркувань афішувати прізвища героїні нашої розповіді, а також інших, не будемо).
"Для мене кожен новий день тепер став на вагу золота. Бо після того, що довелось пережити, все довкола стала сприймати по-іншому, дорожити тим, що маю нині", – відверто поділилась та, яка була практично за крок від смерті.
Тепер "пекельні" місяці тривалістю в дванадцять років залишились для неї позаду. Так сталось, що через деякий час після першого оперативного втручання довелось робити другу операцію. За словами співрозмовниці, вона вже й не надіялась на те, що вибереться з "чорного дна", яке затягувало все більше.
"Добре, що поруч зі мною завжди були рідні, підтримували і допомагали. Мабуть, саме завдяки цьому я отримали "другий шанс" від Бога на продовження життя, яке могла згаснути в розквіті сил", – додала вона.
Нещодавно жінка отримала імплантант на груди, зараз її стан – стабільний.
Ірина дізналася про свій діагноз в досить молодому віці, до того ж – від злоякісної пухлини померла її мати. Вольова за натурою, вона твердо знала, що мусить і повинна здолати тяжку недугу. Тож, трохи оговтавшись від пережитих подій, на курси хіміотерапії поїхала до сусідньої Білорусі (там проживали її далекі родичі).
Нещодавно лікарі особливо потішили жінку: вона повністю одужала. Правда, час від часу має проходити ті чи інші обстеження, дотримуватись суворої дієти та інших рекомендацій.
"Це для мене дрібниці. Головне, що я – здорова. А ще зовсім недавно, здається, не могла повірити в те, що побачу перші кроки своєї онучки, яка була для мене стимулом в нелегкій боротьбі з хворобою", – не приховуючи емоцій, зауважує вона.
Валентина – родом з Ковеля. В 2000 році переїхала до Польщі (після одруження). Післявесільні приємні клопоти затьмарив тодішній вирок медиків із невтішними прогнозами: "Вам залишилось жити недовго…".
Чоловік не міг втратити коханої, знайшов найкращу лікарню, підтримував, як говорять, і словом, і ділом. До речі, варто наголосити, там (мається на увазі Польща – авт.) таких хворих лікують безкоштовно).
І, нарешті, спільні зусилля дали практично неочікуваний для всіх результат – реабілітація пройшла успішно, хвороба "притихла", а рецидиву протягом п'яти років не спостерігалось.
Повністю жінка зцілилась, в прямому значення цього слова, після… вагітності, щодо якої лікарі не давали ніяких прогнозів. "Ось мої найкращі ліки", – дивлячись на п'ятирічну Настю, говорить найщасливіша в світі мама і дружина, пригортаючи донечку до себе.
Справжні жахіття, пов'язані із цією хворобою, довелось відчути на собі і ще одній жительці нашого міста, для якої лікарняна палата онкодиспансеру стала другим домом, де такі, як вона, щодня проходять нові випробування, аби жити. Жити без болю не тільки фізичного, а й душевного, який безпощадно ятрить душу, забирає надію…
Галина мужньо витримувала все, що їй рекомендували. Дозволяла собі поплакати лишень тоді, коли цього ніхто не бачив. І хоч інколи було нестерпно, коли викручувало кожен палець, вона, зціпивши зуби, терпіла і вірила, що все буде добре.
Та хвороба ніяк не покидала тіло, не відступала, а навпаки – прогресувала. Коли сили (та й кошти, без яких тут просто неможливо) скінчились, змучена жінка здалась…
Віра в одужання зцілює тіло
Завершити написане і розказане хочеться, на мою думку, повчальною історією. Так сталось, що в закладі (маю на увазі обласний онкодиспансер – авт.), де підтверджують чи навпаки не підтверджують цей страшний діагноз – рак, довелось побувати і мені.
Скажу відразу: того, що побачила там, не побажав би кожен із нас навіть найзапеклішому ворогу.
Тамтешня атмосфера, похмурі обличчя без посмішок і …тиша, яка панує скрізь, бо тут особливі хворі, які живуть своїм особливим життям (не таким, як в інших). І повністю зрозуміти їх може лише той, хто сам пережив це.
Після побаченого я зробила висновок: побувати саме там (в тій лікарні) з метою так званої "профілактики" варто було б багатьом, аби побачити, як цінують кожну прожиту годину, день ті, які опинилися на грані життя і, як страшно це не звучить, смерті.
Вони сильніші, бо не нарікають ні на що, моляться, аби не було гірше, а невирішені для декого з нас проблеми для них стають дрібницями, які не варті марних переживань.
Не забуваймо, що здоров'я – найбільший і найдорожчий скарб в кожного з нас, який не замінять навіть матеріальні блага чи щось інше. Шкода, що не всі із нас це розуміють. Адже коли втрачаєш його, тоді по-справжньому усвідомлюєш цю істину. На жаль, інколи буває вже пізно…
Пам'ятаймо, що всі хвороби можна попередити! А ще: не варто забувати про одну із головних протидій хворобі – позитивне налаштування на майбутнє, віру в одужання.
Як радять психологи, головне правило для хворих пацієнтів – не падати духом, не ділити життя на "до" і "після". Звичайно, що в цій складній життєвій ситуації частих депресій та відчаю просто не уникнути.
В таких випадках треба розуміти одне: пролікувались – і рухаємось далі!
Інна МЕЛЬНИЧУК.
(При підготовці статті використані матеріали деяких інтернет-сайтів).
Як свідчить статистика, за останні 100 років за рівнем захворюваності та смертності в світі онкопатологія перемістилася з десятого місця на друге, поступаючись лише хворобам серцево-судинної системи.
За даними ВООЗ, щороку хворіють 10 мільйонів чоловік. Смертність від раку до 2030 року зросте на 45%, в порівнянні з рівнем 2007 року.
Варто також додати, що кількість смертельних випадків, викликаних раком, буде в Європі поступово збільшуватися. При цьому можна було б запобігти до 40% випадків захворювання раком, якби люди вели здоровий спосіб життя і поліпшили механізми виявлення раку.
Вся правда про страшну недугу
Україна – на другому місці в Європі за темпами поширення цієї хвороби. Щорічно більше 160 тисяч чоловік дізнаються, що вони – онкохворі. За дванадцять місяців помирають близько 90 тисяч осіб, з них – 35% люди працездатного віку.
Щодня в Україні захворюють раком 450 людей, з них гинуть 250. Щогодини реєструється понад 20 нових випадків захворювання, а 10 жителів України помирають від раку.
За розрахунками фахівців, до 2020 року кількість вперше захворілих на рак в Україні перевищить 200 тисяч. Онкологічна захворюваність стабільно зростає на 2,6-3% на рік, а це страшне захворювання продовжує "молодіти".
Здавалося б, за цими показниками ми не сильно відрізняємося від розвинених країн, проте слід враховувати, що середня тривалість життя українців на 10-20 років нижча, а захворюваність на рак істотно зростає після 50 років. І далеко не кожен українець доживає до "свого раку", вмираючи з інших причин.
Серед найпоширеніших видів захворювань – злоякісні новоутворення сечостатевої системи у чоловіків, у жінок – "жіночі" хвороби, новоутворення легенів і шлунка, молочної залози, рак шкіри та ін.
За останні п'ять років питома вага основних форм злоякісних новоутворень у структурі смертності практично не змінилася. Побічно це свідчить про відсутність ефективних профілактичних заходів.
На жаль, повністю виліковується менше половини (41,4%) з тих, у кого виявляють злоякісну пухлину.
Експерти визнають, що багато видів раку сьогодні виліковні, проте успішність лікування залежить від того, скільки коштів виділяється на лікування місцевими органами охорони здоров'я і на якій стадії пацієнту ставиться діагноз. Шанси на повне лікування збільшуються, якщо хворобу вдається виявити на ранніх стадіях.
Онкологічна патологія у дітей має суттєві відмінності від такої у дорослих і значно легше піддається лікуванню. Злоякісні новоутворення дитячого віку посідають 7 місце у структурі дитячої інвалідності.
За словами онкологів, 7 з 10 дітей, що страждають онкологічними захворюваннями, теоретично можна вилікувати. Разом з тим в нашій країні одужують всього 47% онкохворих дітей. У результаті щорічно гинуть сотні маленьких пацієнтів, які при адекватному наданні медичної допомоги могли бути успішно вилікувані.
Якщо ж говорити конкретно про Волинь, то щороку в області реєструють приблизно 300 випадків онкологічних патологій на 100 тисяч населення. З них 54-55% – 1-2 стадія (хворі, яким можна надати допомогу, менш травматичні оперативні втручання та які мають кращі прогнози щодо самого перебігу хвороби).
Хворі, але не духом
Після цієї страшної хвороби, яка стала для жінки громом серед ясного неба, повністю переосмислила своє життя, стала жити, так би мовити, "по-новому" ковельчанка Людмила (з етичних міркувань афішувати прізвища героїні нашої розповіді, а також інших, не будемо).
"Для мене кожен новий день тепер став на вагу золота. Бо після того, що довелось пережити, все довкола стала сприймати по-іншому, дорожити тим, що маю нині", – відверто поділилась та, яка була практично за крок від смерті.
Тепер "пекельні" місяці тривалістю в дванадцять років залишились для неї позаду. Так сталось, що через деякий час після першого оперативного втручання довелось робити другу операцію. За словами співрозмовниці, вона вже й не надіялась на те, що вибереться з "чорного дна", яке затягувало все більше.
"Добре, що поруч зі мною завжди були рідні, підтримували і допомагали. Мабуть, саме завдяки цьому я отримали "другий шанс" від Бога на продовження життя, яке могла згаснути в розквіті сил", – додала вона.
Нещодавно жінка отримала імплантант на груди, зараз її стан – стабільний.
Ірина дізналася про свій діагноз в досить молодому віці, до того ж – від злоякісної пухлини померла її мати. Вольова за натурою, вона твердо знала, що мусить і повинна здолати тяжку недугу. Тож, трохи оговтавшись від пережитих подій, на курси хіміотерапії поїхала до сусідньої Білорусі (там проживали її далекі родичі).
Нещодавно лікарі особливо потішили жінку: вона повністю одужала. Правда, час від часу має проходити ті чи інші обстеження, дотримуватись суворої дієти та інших рекомендацій.
"Це для мене дрібниці. Головне, що я – здорова. А ще зовсім недавно, здається, не могла повірити в те, що побачу перші кроки своєї онучки, яка була для мене стимулом в нелегкій боротьбі з хворобою", – не приховуючи емоцій, зауважує вона.
Валентина – родом з Ковеля. В 2000 році переїхала до Польщі (після одруження). Післявесільні приємні клопоти затьмарив тодішній вирок медиків із невтішними прогнозами: "Вам залишилось жити недовго…".
Чоловік не міг втратити коханої, знайшов найкращу лікарню, підтримував, як говорять, і словом, і ділом. До речі, варто наголосити, там (мається на увазі Польща – авт.) таких хворих лікують безкоштовно).
І, нарешті, спільні зусилля дали практично неочікуваний для всіх результат – реабілітація пройшла успішно, хвороба "притихла", а рецидиву протягом п'яти років не спостерігалось.
Повністю жінка зцілилась, в прямому значення цього слова, після… вагітності, щодо якої лікарі не давали ніяких прогнозів. "Ось мої найкращі ліки", – дивлячись на п'ятирічну Настю, говорить найщасливіша в світі мама і дружина, пригортаючи донечку до себе.
Справжні жахіття, пов'язані із цією хворобою, довелось відчути на собі і ще одній жительці нашого міста, для якої лікарняна палата онкодиспансеру стала другим домом, де такі, як вона, щодня проходять нові випробування, аби жити. Жити без болю не тільки фізичного, а й душевного, який безпощадно ятрить душу, забирає надію…
Галина мужньо витримувала все, що їй рекомендували. Дозволяла собі поплакати лишень тоді, коли цього ніхто не бачив. І хоч інколи було нестерпно, коли викручувало кожен палець, вона, зціпивши зуби, терпіла і вірила, що все буде добре.
Та хвороба ніяк не покидала тіло, не відступала, а навпаки – прогресувала. Коли сили (та й кошти, без яких тут просто неможливо) скінчились, змучена жінка здалась…
Віра в одужання зцілює тіло
Завершити написане і розказане хочеться, на мою думку, повчальною історією. Так сталось, що в закладі (маю на увазі обласний онкодиспансер – авт.), де підтверджують чи навпаки не підтверджують цей страшний діагноз – рак, довелось побувати і мені.
Скажу відразу: того, що побачила там, не побажав би кожен із нас навіть найзапеклішому ворогу.
Тамтешня атмосфера, похмурі обличчя без посмішок і …тиша, яка панує скрізь, бо тут особливі хворі, які живуть своїм особливим життям (не таким, як в інших). І повністю зрозуміти їх може лише той, хто сам пережив це.
Після побаченого я зробила висновок: побувати саме там (в тій лікарні) з метою так званої "профілактики" варто було б багатьом, аби побачити, як цінують кожну прожиту годину, день ті, які опинилися на грані життя і, як страшно це не звучить, смерті.
Вони сильніші, бо не нарікають ні на що, моляться, аби не було гірше, а невирішені для декого з нас проблеми для них стають дрібницями, які не варті марних переживань.
Не забуваймо, що здоров'я – найбільший і найдорожчий скарб в кожного з нас, який не замінять навіть матеріальні блага чи щось інше. Шкода, що не всі із нас це розуміють. Адже коли втрачаєш його, тоді по-справжньому усвідомлюєш цю істину. На жаль, інколи буває вже пізно…
Пам'ятаймо, що всі хвороби можна попередити! А ще: не варто забувати про одну із головних протидій хворобі – позитивне налаштування на майбутнє, віру в одужання.
Як радять психологи, головне правило для хворих пацієнтів – не падати духом, не ділити життя на "до" і "після". Звичайно, що в цій складній життєвій ситуації частих депресій та відчаю просто не уникнути.
В таких випадках треба розуміти одне: пролікувались – і рухаємось далі!
Інна МЕЛЬНИЧУК.
(При підготовці статті використані матеріали деяких інтернет-сайтів).
Залишити коментар