Повідомлення в номер / Сестри Миколи Островського живуть у Ковелі

Старшому  поколінню добре відомий роман "Як гартувалася сталь" Миколи Островського. Але ніхто, мабуть, і не здогадувався, що у Ковелі живуть дві двоюрідні сестри автора книги – Анастасія і Лідія, найстарша і найменша.

Я зустрілась з Лідією Ісаківною Оксененко (Рижко) (на знімку). Народилась вона в 1939 р. в с. Мощеній в сім'ї  Рижка Ісака Вікторовича, де годувалося 4 дочки. Лідія була найменшою із сестер. Їхнє село спалили німці за те, що хтось з селян-партизанів убив німця, коли той в людей забирав кабана. 

Жити не було де, тож батьки з двома дочками Лідою і Ольгою пішли до старшої дочки Насті, яка на той час вийшла заміж у Ковель. А Маруся (середня дочка) втекла з дому, щоб не відправили її до Німеччини. Ходила по чужих людях, просила милостиню. А в с. Ставок Турійського району потрапила до добрих людей – бездітного подружжя, які просили її, щоб залишилась у них назавжди.

– Як не знайдеш своїх батьків, то будь нам за дочку. 

І вона жила в них до кінця війни. Сім'ї Рижків була можливість виїхати в Америку, але не хотіли залишати Марусю саму. Згодом дівчата повиучувались і повиходили заміж. Вивчилась на вчителя і Лідія Ісаківна. Не було у що взутися – ходила в гумових ботах і в шматяних туфлях, які мазала зубним порошком, щоб були білі. Навчаючись у Луцькому педінституті, носила плаття своїх сестер, бо своє шовкове мала лише на випускний.

– Як Настунине плаття одягну, принесу ціле, а як Марусине – обов'язково десь порву. Чому, не знаю, – пригадує Лідія Ісаківна. – Губи малювала червоним хімічним олівцем, бо на помаду не було грошей, та й не ходила по магазинах. Дуже їсти хотілося, бо з дому що візьмеш? Сушених диньок та кусочок сала – ото й усе. Добре, що в студентській їдальні був хліб безплатний. А де зараз парк у Луцьку, там були колись людські городи. Підемо, нарвемо зеленої цибулі, вмочимо у сіль – і такі харчі були студентські.

Все життя Лідія Ісаківна працювала вчителем української мови та літератури. Пройшли роки, 2 сестри уже померли, лишились лише найстарша – Настуня (так її люб'язно називали завжди) і наймолодша Лідія. І вони навіть на здогадувались, що є двоюрідними сестрами Миколи Островського. 

Лише перед розвалом Радянського Союзу дізнались про двоюрідну родину, коли директор Рівненського музею революційного руху на Волині розшукав родину Рижків аж у Москві.  Він зустрівся з рідною по батькові сестрою М. Островського – Валею. Її розповідь записав на магнітофон. Валя сказала, що у Ковелі живуть її двоюрідні сестри і дала адресу однієї із них. Це була Настя – найстарша із сестер. Директор музею приїхав за вказаною адресою і все розказав. 

Так сестри Рижко взнали, що Микола Островський – їхній двоюрідний брат по батьковій лінії. Директор підняв архівні документи, щоб дізнатися, коли був розстріляний батько Миколи – Рижко Іван Вікторович, який доводився рідним дядьком Лідії Ісаківні Оксененко (Рижко).

Ось що розповіла вона мені. Іван Вікторович був молодшим за свого брата Ісака (тата Лідії). Він теж жив у Мощеній, вивчився на вчителя і працював учителем, а згодом директором школи (на той час) в Камянець-Подільській області, с. Долоче. Там покохав панянку з багатого роду (ім’я і прізвище невідоме).

Дівчина завагітніла. Та батьки її не дозволили закоханим одружитися. Бо хто ж видасть багату дочку заміж за бідного вчителя? І видали її за винокура Островського, який усиновив народженого хлопчика Миколу – майбутнього автора "Як гартувалась сталь". А справжній батько Миколи Іван Вікторович Рижко одружився на техпрацівниці тієї ж школи, де він працював директором.

Народилися у них діти: Валентина, Галина і Нєльчик (Неоніл). Діти між собою спілкувалися. Микола знав, що Іван – його рідний батько. А в 1938 р. Івана Вікторовича Рижка розстріляли, як "ворога народу", а дружина з дітьми змушена була втікати з села. Поневірялися по чужих селах. До дядька Ісака не приїжджали, бо боялися. Навіть імена поміняли. Нєльчик став Михайлом, а Галина – Людмилою. Лише Валентина залишила собі своє справжнє ім’я.

Тато Лідії Ісаківни ніколи нічого не розповідав своїм дітям про племінників. Лише в 60-их роках Валентина приїхала в Ковель до сестри Настуні. Але тоді ніхто  чомусь по своїй молодості не цікавився, звідки приїхала Валя. Живе та й живе. Пожила декілька років і поїхала до брата Міші (Нєльчика), який служив у Москві і залишився там жити. А пізніше до них поїхала Галя, яка до того працювала вчителем фізкультури у с. Головно Любомльського району. Про їхню матір невідомо нічого. 

Деякий час Валя листувалась з Настунею. А потім зв'язки перервались. Ось за такою адресою жила Валентина: Московська обл., Нарофімський р-н, пос. Александровка, вул. Некрасова, 19, Рижко Валентина.

…Директор музею сказав, що зустрічався з дружиною Миколи Островського (ніби Майя звати її). І вона сказала, що Островський стрілявся, але невдало, тому залишився живим і втратив зір. А причиною було те, що він боровся за радянську владу, але не таку, якою вона виявилася насправді.

Сестри Миколи Островського Анастасія Ісаківна Кондратович (Рижко) і Лідія Ісаківна Оксененко (Рижко) проживають у Ковелі  і свято бережуть пам'ять про свою родину.

Галина ОЛІФЕРЧУК.

Старшому  поколінню добре відомий роман "Як гартувалася сталь" Миколи Островського. Але ніхто, мабуть, і не здогадувався, що у Ковелі живуть дві двоюрідні сестри автора книги – Анастасія і Лідія, найстарша і найменша.

Я зустрілась з Лідією Ісаківною Оксененко (Рижко) (на знімку). Народилась вона в 1939 р. в с. Мощеній в сім'ї  Рижка Ісака Вікторовича, де годувалося 4 дочки. Лідія була найменшою із сестер. Їхнє село спалили німці за те, що хтось з селян-партизанів убив німця, коли той в людей забирав кабана. 

Жити не було де, тож батьки з двома дочками Лідою і Ольгою пішли до старшої дочки Насті, яка на той час вийшла заміж у Ковель. А Маруся (середня дочка) втекла з дому, щоб не відправили її до Німеччини. Ходила по чужих людях, просила милостиню. А в с. Ставок Турійського району потрапила до добрих людей – бездітного подружжя, які просили її, щоб залишилась у них назавжди.

– Як не знайдеш своїх батьків, то будь нам за дочку. 

І вона жила в них до кінця війни. Сім'ї Рижків була можливість виїхати в Америку, але не хотіли залишати Марусю саму. Згодом дівчата повиучувались і повиходили заміж. Вивчилась на вчителя і Лідія Ісаківна. Не було у що взутися – ходила в гумових ботах і в шматяних туфлях, які мазала зубним порошком, щоб були білі. Навчаючись у Луцькому педінституті, носила плаття своїх сестер, бо своє шовкове мала лише на випускний.

– Як Настунине плаття одягну, принесу ціле, а як Марусине – обов'язково десь порву. Чому, не знаю, – пригадує Лідія Ісаківна. – Губи малювала червоним хімічним олівцем, бо на помаду не було грошей, та й не ходила по магазинах. Дуже їсти хотілося, бо з дому що візьмеш? Сушених диньок та кусочок сала – ото й усе. Добре, що в студентській їдальні був хліб безплатний. А де зараз парк у Луцьку, там були колись людські городи. Підемо, нарвемо зеленої цибулі, вмочимо у сіль – і такі харчі були студентські.

Все життя Лідія Ісаківна працювала вчителем української мови та літератури. Пройшли роки, 2 сестри уже померли, лишились лише найстарша – Настуня (так її люб'язно називали завжди) і наймолодша Лідія. І вони навіть на здогадувались, що є двоюрідними сестрами Миколи Островського. 

Лише перед розвалом Радянського Союзу дізнались про двоюрідну родину, коли директор Рівненського музею революційного руху на Волині розшукав родину Рижків аж у Москві.  Він зустрівся з рідною по батькові сестрою М. Островського – Валею. Її розповідь записав на магнітофон. Валя сказала, що у Ковелі живуть її двоюрідні сестри і дала адресу однієї із них. Це була Настя – найстарша із сестер. Директор музею приїхав за вказаною адресою і все розказав. 

Так сестри Рижко взнали, що Микола Островський – їхній двоюрідний брат по батьковій лінії. Директор підняв архівні документи, щоб дізнатися, коли був розстріляний батько Миколи – Рижко Іван Вікторович, який доводився рідним дядьком Лідії Ісаківні Оксененко (Рижко).

Ось що розповіла вона мені. Іван Вікторович був молодшим за свого брата Ісака (тата Лідії). Він теж жив у Мощеній, вивчився на вчителя і працював учителем, а згодом директором школи (на той час) в Камянець-Подільській області, с. Долоче. Там покохав панянку з багатого роду (ім’я і прізвище невідоме).

Дівчина завагітніла. Та батьки її не дозволили закоханим одружитися. Бо хто ж видасть багату дочку заміж за бідного вчителя? І видали її за винокура Островського, який усиновив народженого хлопчика Миколу – майбутнього автора "Як гартувалась сталь". А справжній батько Миколи Іван Вікторович Рижко одружився на техпрацівниці тієї ж школи, де він працював директором.

Народилися у них діти: Валентина, Галина і Нєльчик (Неоніл). Діти між собою спілкувалися. Микола знав, що Іван – його рідний батько. А в 1938 р. Івана Вікторовича Рижка розстріляли, як "ворога народу", а дружина з дітьми змушена була втікати з села. Поневірялися по чужих селах. До дядька Ісака не приїжджали, бо боялися. Навіть імена поміняли. Нєльчик став Михайлом, а Галина – Людмилою. Лише Валентина залишила собі своє справжнє ім’я.

Тато Лідії Ісаківни ніколи нічого не розповідав своїм дітям про племінників. Лише в 60-их роках Валентина приїхала в Ковель до сестри Настуні. Але тоді ніхто  чомусь по своїй молодості не цікавився, звідки приїхала Валя. Живе та й живе. Пожила декілька років і поїхала до брата Міші (Нєльчика), який служив у Москві і залишився там жити. А пізніше до них поїхала Галя, яка до того працювала вчителем фізкультури у с. Головно Любомльського району. Про їхню матір невідомо нічого. 

Деякий час Валя листувалась з Настунею. А потім зв'язки перервались. Ось за такою адресою жила Валентина: Московська обл., Нарофімський р-н, пос. Александровка, вул. Некрасова, 19, Рижко Валентина.

…Директор музею сказав, що зустрічався з дружиною Миколи Островського (ніби Майя звати її). І вона сказала, що Островський стрілявся, але невдало, тому залишився живим і втратив зір. А причиною було те, що він боровся за радянську владу, але не таку, якою вона виявилася насправді.

Сестри Миколи Островського Анастасія Ісаківна Кондратович (Рижко) і Лідія Ісаківна Оксененко (Рижко) проживають у Ковелі  і свято бережуть пам'ять про свою родину.