Повідомлення в номер / Про макуху, мачо і розбите корито

"Любовні пригоди баби Марії", описані в газеті "Вісті Ковельщини" 7 грудня ц. р., викликали у читачів неоднозначну реакцію. Для декого є неприйнятною "оголена" правда життя. Інші до пригод полонянки, вивезеної до Німеччини, поставилися із співчуттям. Мовляв, не можна засуджувати дівчину за поцілунок німця-ворога, через якого остарбайтери-українці отримували допомогу для виживання, так само, як і згоду на вимогу кадебіста-слідчого: "Будеш моєю. Інакше станеш "зечкою" сибірських концтаборів".

Я запитую себе і тебе, читачу: а як би вчинив кожен із нас, коли б постало питання: "Бути чи не бути?"?

Авторитарна система народжувала і зрадництво, і кар'єризм, і прислужництво, і рабство, і меншовартість. "Арифметика" стосунків у суспільстві будувалася за простою формулою: первинне – це служіння вищестоящим партійним функціонерам. Про анатомію такого системного випадку мені якось розповіла мешканка (теж уже бабця) одного із довколишніх сіл.

l

 Юні Антон і Галина жили й працювали у місцевому колгоспі. Приглянулися одне одному. Галя була красунею – струнка, кароока із усмішкою милою, осяйною. Така кого хоч закохає у себе. До того ж, розумниця – за словом у кишеню не полізе. Як це  часто буває, танці-шманці, залицянці при  зорях і цілуванці невинні спонукали до одного – побратись і сім'ю будувати.

Сім'ю – основу комуно-радянської системи – цементувати колгоспним "розчином" ой як нелегко!

Антон став їздовим. Орав, сіяв, косив, урожай колгоспний збирав. Так щодня, із рання до смеркання. Його ненаглядна принцеса теж княжною села не стала, а дояркою колгоспних корів. Вставала рано, лягала пізно.

А ще ж і домашнє таке-сяке господарство потрібно було доглянути. Омріяні, щасливі кисільні береги життя  розтали, наче вранішній туман.

Ви запитаєте про кохання. Яке там! Опівночі приляжуть, обнімуться, поцілуються, заснуть перевтомлені на 2-3 години і знову – до праці на благо колгоспу.

Розслаблятися авторитарна система не дозволяла. Діяв безкомпромісний контроль за роботою, навіть найнижчої ланки. Уповноважені з району, призначені партією, щоранку роз'їжджалися по фермах. Один такий зачастив  на ферму, де Галя працювала.  Партійному функціонеру впала в око миловидна приборкувачка  рогатих створінь. Він, як-то кажуть, почав упадати біля Галі: то слова улесливі промовляти, то хвалебні оди виспівувати, то ніби ненароком  ручку гладити. Що й казати: досвідчений залицяльник. Через деякий час Антонова ненаглядна групу корів найкращих отримала і на дошку пошани була занесена.

Така увага не минула безслідно. Якось запропонував  уповноважений підвезти автівкою додому. Погодилася. Звичайно ж, поїхали за село і там согрішили. Згодом, щоб бути ближче одне до одного, обрали Галю членом райкому партії, перед тим прийнявши в ряди свідомих будівників комунізму.

Та все потаємне рано чи пізно стає явним. Ховайся не ховайся від людей, а хтось таки й запримітить. Оте  пильне око й "засікло" закохану пару в інтимній обстановці і негайно донесло Антону.

Спочатку жінка відбріхувалася: "Антончику, я ж тебе люблю і для сім'ї стараюсь. Тебе до віку не зраджу". Бувало, що Антона звинувачувала у невірності. Знала, що чоловік слідкує за нею, то додому прийде раніше і коли той повернеться, то починає докоряти: "Де гуляєш? Мабуть, коханку маєш!".

Та, попри все, якось мирилися. А по-доброму хай би та любов була, бо ж і для сім'ї користь, і Галя розквітала в любощах.

Та злі язики не вщухали: "Знаєш, Антоне, ти макуха, я не мачо. Жінка твоя сполягається із тим районним начальником, а ти мовчиш".

Пече серце. Визріває план помсти. Ну, до смертної кари не дійшло, а цидулу про аморальну поведінку на уповноваженого "накатав". В ім'я збереження сім'ї діяв. Признаємось: кохав Галю, і ділити її ні з ким не хотів.

Розглядали поведінку уповноваженого на партійному бюро. Дісталося йому на горіхи. "Строгача" по партійній лінії закатали і за іншим колгоспом закріпили.

А наша Галя що? Вона – підлегла, проста доярка.

Але швидко свої привілеї в партії втратила. Для годиться у  халатності звинуватили: мовляв, молоко  водою  розбавляла, щоб надої вищі були.  Про дошку   пошани і говорити нічого – швидко світлина зникла. Словом, як у тій казці: побула "царицею" – і вистачить: повертайся до свого рідного розбитого корита чи то пак корівника.

Запитаєте, як Антонова доля склалася? Він хоч і насмакувався меду з гріховної гречки, але  почувався переможцем. Адже, як лицар у  бою, відбив свою Галю у високопоставленого коханця.  І найголовніше – тепер він не макуха, а справжній мачо.

Анатоль КОХАНОВСЬКИЙ. 

"Любовні пригоди баби Марії", описані в газеті "Вісті Ковельщини" 7 грудня ц. р., викликали у читачів неоднозначну реакцію. Для декого є неприйнятною "оголена" правда життя. Інші до пригод полонянки, вивезеної до Німеччини, поставилися із співчуттям. Мовляв, не можна засуджувати дівчину за поцілунок німця-ворога, через якого остарбайтери-українці отримували допомогу для виживання, так само, як і згоду на вимогу кадебіста-слідчого: "Будеш моєю. Інакше станеш "зечкою" сибірських концтаборів".

Я запитую себе і тебе, читачу: а як би вчинив кожен із нас, коли б постало питання: "Бути чи не бути?"?

Авторитарна система народжувала і зрадництво, і кар'єризм, і прислужництво, і рабство, і меншовартість. "Арифметика" стосунків у суспільстві будувалася за простою формулою: первинне – це служіння вищестоящим партійним функціонерам. Про анатомію такого системного випадку мені якось розповіла мешканка (теж уже бабця) одного із довколишніх сіл.

ххх

 Юні Антон і Галина жили й працювали у місцевому колгоспі. Приглянулися одне одному. Галя була красунею – струнка, кароока із усмішкою милою, осяйною. Така кого хоч закохає у себе. До того ж, розумниця – за словом у кишеню не полізе. Як це  часто буває, танці-шманці, залицянці при  зорях і цілуванці невинні спонукали до одного – побратись і сім'ю будувати.

Сім'ю – основу комуно-радянської системи – цементувати колгоспним "розчином" ой як нелегко!

Антон став їздовим. Орав, сіяв, косив, урожай колгоспний збирав. Так щодня, із рання до смеркання. Його ненаглядна принцеса теж княжною села не стала, а дояркою колгоспних корів. Вставала рано, лягала пізно.

А ще ж і домашнє таке-сяке господарство потрібно було доглянути. Омріяні, щасливі кисільні береги життя  розтали, наче вранішній туман.

Ви запитаєте про кохання. Яке там! Опівночі приляжуть, обнімуться, поцілуються, заснуть перевтомлені на 2-3 години і знову – до праці на благо колгоспу.

Розслаблятися авторитарна система не дозволяла. Діяв безкомпромісний контроль за роботою, навіть найнижчої ланки. Уповноважені з району, призначені партією, щоранку роз'їжджалися по фермах. Один такий зачастив  на ферму, де Галя працювала.  Партійному функціонеру впала в око миловидна приборкувачка  рогатих створінь. Він, як-то кажуть, почав упадати біля Галі: то слова улесливі промовляти, то хвалебні оди виспівувати, то ніби ненароком  ручку гладити. Що й казати: досвідчений залицяльник. Через деякий час Антонова ненаглядна групу корів найкращих отримала і на дошку пошани була занесена.

Така увага не минула безслідно. Якось запропонував  уповноважений підвезти автівкою додому. Погодилася. Звичайно ж, поїхали за село і там согрішили. Згодом, щоб бути ближче одне до одного, обрали Галю членом райкому партії, перед тим прийнявши в ряди свідомих будівників комунізму.

Та все потаємне рано чи пізно стає явним. Ховайся не ховайся від людей, а хтось таки й запримітить. Оте  пильне око й "засікло" закохану пару в інтимній обстановці і негайно донесло Антону.

Спочатку жінка відбріхувалася: "Антончику, я ж тебе люблю і для сім'ї стараюсь. Тебе до віку не зраджу". Бувало, що Антона звинувачувала у невірності. Знала, що чоловік слідкує за нею, то додому прийде раніше і коли той повернеться, то починає докоряти: "Де гуляєш? Мабуть, коханку маєш!".

Та, попри все, якось мирилися. А по-доброму хай би та любов була, бо ж і для сім'ї користь, і Галя розквітала в любощах.

Та злі язики не вщухали: "Знаєш, Антоне, ти макуха, я не мачо. Жінка твоя сполягається із тим районним начальником, а ти мовчиш".

Пече серце. Визріває план помсти. Ну, до смертної кари не дійшло, а цидулу про аморальну поведінку на уповноваженого "накатав". В ім'я збереження сім'ї діяв. Признаємось: кохав Галю, і ділити її ні з ким не хотів.

Розглядали поведінку уповноваженого на партійному бюро. Дісталося йому на горіхи. "Строгача" по партійній лінії закатали і за іншим колгоспом закріпили.

А наша Галя що? Вона – підлегла, проста доярка.

Але швидко свої привілеї в партії втратила. Для годиться у  халатності звинуватили: мовляв, молоко  водою  розбавляла, щоб надої вищі були.  Про дошку   пошани і говорити нічого – швидко світлина зникла. Словом, як у тій казці: побула "царицею" – і вистачить: повертайся до свого рідного розбитого корита чи то пак корівника.

Запитаєте, як Антонова доля склалася? Він хоч і насмакувався меду з гріховної гречки, але  почувався переможцем. Адже, як лицар у  бою, відбив свою Галю у високопоставленого коханця.  І найголовніше – тепер він не макуха, а справжній мачо.