Нагорода знайшла Героя
Нещодавно у Луцьку рідним лицарів ОУН-УПА в Палаці культури голова ОДА Володимир Гунчик вручив 24 відзнаки – Срібні Бойові Хрести з нагоди 75-річчя створення Української Повстанської Армії.
Головним координатором проекту виступив історик та громадський діяч Микола Посівнич.
Варто зазначити, що відзнаки не є державними, вони виготовлені за підтримки благодійного фонду ім. Петра Гудзоватого "Соловей". Золотий Хрест Заслуги, Срібний Хрест Заслуги та Бронзовий Хрест Заслуги спроектовані за точними ескізами розробника нагородної системи УПА Ніла Хасевича.
Як зазначила координатор проекту нагородження, представниця Інституту національної пам'яті Леся Бондарук, ця унікальна для Волині подія відбувалася на теренах нашого краю вперше.
На жаль, нині ще не вдалося зібрати повну інформацію про волинських лицарів. Тож попереду – ще багато клопіткої роботи.
Нагороду, якої удостоєний Андрій Михалевич (псевдо Кос) посмертно, отримав його племінник Віталій Михалевич із села Замшан Ратнівського району.
Андрій Сергійович Михалевич – його двоюрідний дядько, який в молодому віці віддав життя за Україну, за яку боровся до кінця і яку любив всім серцем.
Лицар Срібного Хреста Заслуги УПА – командир куреня УПА, керівник Служби безпеки Ковельського окружного проводу ОУН.
Громадська активістка Ковельщини Марія Хотинська (на жаль, нині покійна), його родичка, ще встигла зустрітися з очевидцями і записати спогади про події тих героїчних часів.
У її книзі "Минуле стукає у серце" є розділ "Зруйноване гніздо родини Михалевичів", де вміщена розповідь про життя та визвольну боротьбу Андрія Михалевича-Коса ("Дениса", "13", "132", "133", "73", "В", "Старого", "Шугая"):
"Біографічні дослідження ключових постатей українського визвольного руху у ХХ ст. нині відіграють не лише важливе наукове, а й суспільно-політичне значення.
Зокрема, персоніфікація історії дозволяє розвінчати низку радянських міфів стосовно цілої плеяди борців за незалежність України та вшанувати незаслужено забуті імена.
До таких визначних діячів належить очільник ОУН Старовижівщини та Ратнівщини Андрій Михалевич. Народився він 1919 р. на хуторі поблизу с. Замшан Датинської гміни Ковельського повіту (нині Ратнівського району Волинської області).
Після закінчення школи у рідному селі Андрій продовжив навчання у Ковельській школі лісового господарства, де й вступив до ОУН.
Так, у 1938 р. він взяв участь у маніфестації молоді Ковеля з нагоди загибелі провідника ОУН Євгена Коновальця. При цьому особливий вплив на формування національного світогляду Михалевича мала вчителька Юлія Степанівна, дочка патріотично налаштованого ковельського підприємця.
Через рік Андрій очолив Седлищанський районний провід ОУН, ймовірно, під псевдом "Денис". Початок його керівної роботи в підпіллі співпав з анексією Західної України радянськими військами. Тому Андрію довелося посилити конспірацію та тимчасово легалізуватися.
У цей час сім'я Михалевичів зазнала переслідувань від місцевих радянських активістів. Зокрема, вони підпалили їхні господарські будівлі і хліви. На щастя, Андрій з батьком Сергієм встигли відкрити хліви та випустити худобу.
Надалі за доносами планувалося розкуркулення й виселення Михалевичів…".
Як відомо, у 1940 році Андрій був мобілізований до Червоної армії, у червні 1941 року здався в полон німцям, згодом був звільнений. Працював лісником, в 1942 році перейшов на нелегальне становище, був референтом Служби безпеки Седлищанського районного проводу ОУН.
Керував засідками на автошляху Ковель - Брест, був командиром сотні УПА, діяв переважно в селах: Замшани, Велимче, Датинь Ратнівського району, Синове, Соколище, Буцинь Старовижівського району. З листопада 1943 року – командир куреня УПА, керівник Старовижівського надрайонового проводу ОУН.
З вересня 1947 Кос був провідником Любомльського надрайонового проводу ОУН, з 1949 року – референтом Служби безпеки, заступником провідника Ковельського окружного проводу ОУН.
8 грудня 1951 Андрій Михалевич у криївці в лісі поблизу с. Нові Черевища Камінь-Каширського району був оточений агентурно-бойовою групою МДБ Стального. Щоб не здатися живим, підірвався гранатою.
Сім'ю Коса (батька, матір, двох сестер і брата) 15 лютого 1946 року радянська влада депортувала на спецпоселення в Удмурдську АРСР (Росія). У 1949 році в бою з МДБ загинула сестра Марія (Веселка). У 1993 році прокуратура Волинської області реабілітувала родичів "13" (серед яких дружину – Наталію Яківну та сестру Ольгу).
Слід додати, що в 2008 році голова Рівненської обласної організації Всеукраїнського братства ОУН і УПА О. Тищенко передав архів Коса до Меморіального комплексу Національного музею історії Другої світової війни 1939-1945 рр. (м. Київ). До того часу він зберігався в садибі станичного ОУН Й. Шиманського.
Зі слів очевидця – ковельчанина Миколи Петрука, який став для Коса підпільним інформатором, ось що відомо нам:
"Вони разом пройшли сотні кілометрів повстанськими стежками, побували в багатьох криївках повстанців Волині, неодноразово мали сутички з підрозділами НКВС та МВС, піддавали суду багатьох сексотів…".
"Група Коса наводила страх на енкаведистів та їхню агентуру. На Коса починається полювання…".
Срібного Хреста Заслуги Андрій Михалевич (Кос) удостоївся згідно із постановою УГВР від 15 червня 1952 року і наказом Головного військового штабу УПА як керівник СБ Ковельського окружного проводу ОУН.
Щиро радіє серце, що нагороди знайшли своїх справжніх Героїв, яких в ті далекі часи тодішня влада називали ворогами. Шкода лишень, що подібна ситуація повторилася в наш час, коли знову довелось захищати незалежність рідної держави, а багатьом – віддати життя за рідну Україну.
Підготувала Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКУ: племінник волинського Лицаря Андрія Михалевича-Коса Віталій Михалевич з нагородою дядька.
Фото з архіву газети
"Волинь-нова".
Нещодавно у Луцьку рідним лицарів ОУН-УПА в Палаці культури голова ОДА Володимир Гунчик вручив 24 відзнаки – Срібні Бойові Хрести з нагоди 75-річчя створення Української Повстанської Армії.
Головним координатором проекту виступив історик та громадський діяч Микола Посівнич.
Варто зазначити, що відзнаки не є державними, вони виготовлені за підтримки благодійного фонду ім. Петра Гудзоватого "Соловей". Золотий Хрест Заслуги, Срібний Хрест Заслуги та Бронзовий Хрест Заслуги спроектовані за точними ескізами розробника нагородної системи УПА Ніла Хасевича.
Як зазначила координатор проекту нагородження, представниця Інституту національної пам'яті Леся Бондарук, ця унікальна для Волині подія відбувалася на теренах нашого краю вперше.
На жаль, нині ще не вдалося зібрати повну інформацію про волинських лицарів. Тож попереду – ще багато клопіткої роботи.
Нагороду, якої удостоєний Андрій Михалевич (псевдо Кос) посмертно, отримав його племінник Віталій Михалевич із села Замшан Ратнівського району.
Андрій Сергійович Михалевич – його двоюрідний дядько, який в молодому віці віддав життя за Україну, за яку боровся до кінця і яку любив всім серцем.
Лицар Срібного Хреста Заслуги УПА – командир куреня УПА, керівник Служби безпеки Ковельського окружного проводу ОУН.
Громадська активістка Ковельщини Марія Хотинська (на жаль, нині покійна), його родичка, ще встигла зустрітися з очевидцями і записати спогади про події тих героїчних часів.
У її книзі "Минуле стукає у серце" є розділ "Зруйноване гніздо родини Михалевичів", де вміщена розповідь про життя та визвольну боротьбу Андрія Михалевича-Коса ("Дениса", "13", "132", "133", "73", "В", "Старого", "Шугая"):
"Біографічні дослідження ключових постатей українського визвольного руху у ХХ ст. нині відіграють не лише важливе наукове, а й суспільно-політичне значення.
Зокрема, персоніфікація історії дозволяє розвінчати низку радянських міфів стосовно цілої плеяди борців за незалежність України та вшанувати незаслужено забуті імена.
До таких визначних діячів належить очільник ОУН Старовижівщини та Ратнівщини Андрій Михалевич. Народився він 1919 р. на хуторі поблизу с. Замшан Датинської гміни Ковельського повіту (нині Ратнівського району Волинської області).
Після закінчення школи у рідному селі Андрій продовжив навчання у Ковельській школі лісового господарства, де й вступив до ОУН.
Так, у 1938 р. він взяв участь у маніфестації молоді Ковеля з нагоди загибелі провідника ОУН Євгена Коновальця. При цьому особливий вплив на формування національного світогляду Михалевича мала вчителька Юлія Степанівна, дочка патріотично налаштованого ковельського підприємця.
Через рік Андрій очолив Седлищанський районний провід ОУН, ймовірно, під псевдом "Денис". Початок його керівної роботи в підпіллі співпав з анексією Західної України радянськими військами. Тому Андрію довелося посилити конспірацію та тимчасово легалізуватися.
У цей час сім'я Михалевичів зазнала переслідувань від місцевих радянських активістів. Зокрема, вони підпалили їхні господарські будівлі і хліви. На щастя, Андрій з батьком Сергієм встигли відкрити хліви та випустити худобу.
Надалі за доносами планувалося розкуркулення й виселення Михалевичів…".
Як відомо, у 1940 році Андрій був мобілізований до Червоної армії, у червні 1941 року здався в полон німцям, згодом був звільнений. Працював лісником, в 1942 році перейшов на нелегальне становище, був референтом Служби безпеки Седлищанського районного проводу ОУН.
Керував засідками на автошляху Ковель - Брест, був командиром сотні УПА, діяв переважно в селах: Замшани, Велимче, Датинь Ратнівського району, Синове, Соколище, Буцинь Старовижівського району. З листопада 1943 року – командир куреня УПА, керівник Старовижівського надрайонового проводу ОУН.
З вересня 1947 Кос був провідником Любомльського надрайонового проводу ОУН, з 1949 року – референтом Служби безпеки, заступником провідника Ковельського окружного проводу ОУН.
8 грудня 1951 Андрій Михалевич у криївці в лісі поблизу с. Нові Черевища Камінь-Каширського району був оточений агентурно-бойовою групою МДБ Стального. Щоб не здатися живим, підірвався гранатою.
Сім'ю Коса (батька, матір, двох сестер і брата) 15 лютого 1946 року радянська влада депортувала на спецпоселення в Удмурдську АРСР (Росія). У 1949 році в бою з МДБ загинула сестра Марія (Веселка). У 1993 році прокуратура Волинської області реабілітувала родичів "13" (серед яких дружину – Наталію Яківну та сестру Ольгу).
Слід додати, що в 2008 році голова Рівненської обласної організації Всеукраїнського братства ОУН і УПА О. Тищенко передав архів Коса до Меморіального комплексу Національного музею історії Другої світової війни 1939-1945 рр. (м. Київ). До того часу він зберігався в садибі станичного ОУН Й. Шиманського.
Зі слів очевидця – ковельчанина Миколи Петрука, який став для Коса підпільним інформатором, ось що відомо нам:
"Вони разом пройшли сотні кілометрів повстанськими стежками, побували в багатьох криївках повстанців Волині, неодноразово мали сутички з підрозділами НКВС та МВС, піддавали суду багатьох сексотів…".
"Група Коса наводила страх на енкаведистів та їхню агентуру. На Коса починається полювання…".
Срібного Хреста Заслуги Андрій Михалевич (Кос) удостоївся згідно із постановою УГВР від 15 червня 1952 року і наказом Головного військового штабу УПА як керівник СБ Ковельського окружного проводу ОУН.
Щиро радіє серце, що нагороди знайшли своїх справжніх Героїв, яких в ті далекі часи тодішня влада називали ворогами. Шкода лишень, що подібна ситуація повторилася в наш час, коли знову довелось захищати незалежність рідної держави, а багатьом – віддати життя за рідну Україну.
Підготувала Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКУ: племінник волинського Лицаря Андрія Михалевича-Коса Віталій Михалевич з нагородою дядька.
Фото з архіву газети
"Волинь-нова".
Нагорода знайшла Героя
Залишити коментар