«І не знецінюйте коштовне…»
Сьогодні, у час комп’ютерної залежності та політичного шизофренічного сюрреалізму, поетичне слово, немов травинка з-під асфальту, намагається пробитися до світла, бо і саме є світлом, яке вказує шлях людству.
Це особливо важливо, коли влада всіх рівнів, олігархічні клани та й немала частина зазомбованого пропагандою суспільства не чують ні віщого слова поетів, ні волхвів, ні священиків. Глуха стіна!
І ось у переддень Різдвяних свят запалали свічки «Літературної кав’ярні» у загальноосвітній школі-ліцеї № 11 (на знімках). Натхненником та організатором зустрічі стала Галина Сидорук, директор закладу.
…Музичний кабінет переповнений. Вчителі та учні старших класів прийшли «зарядитися» від промінчика поетичного слова.
На гостину запросили відомого журналіста, краєзнавця та поета Анатолія Семенюка і співучий родинний дует в складі Ірини Терещук, вчителя образотворчого мистецтва, та її доньки Анастасії.
Галина Олексіївна озвучила своєрідний заспів, який має допомогти зрозуміти присутнім, а що ж воно таке, поезія та сам поет? Доречно звучать тут слова Ліни Костенко: «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».
У кожного своє і бачення, і розуміння суті поетичного слова. Учителі та учні, мов на творчому уроці, відповідали на це непросте запитання. Цікаво, мудро, із глибинним розумінням. А як думає про це Анатолій Семенюк?
Він переконаний, що: «Поезія – це сконцентрована філософська думка про сутність всеосяжного людського буття. Саме поетичним словом об’єднуються минуле, сучасне та майбутнє, космічне та земне, людське і природне. Тільки в поезії оголеними протуберанцями виплескують людські емоції та почуття. Зрештою, неперевершеним поетичним духовним твором є «Біблія». Молитовні вірші Святого письма єднають нас земних із Творцем».
«Тоді хто є сам поет: медіум чи унікальна особистість?» – запитують учні.
«Поет – це талант, праця і Бог, де частка таланту 5 відсотків. Якось відома поетеса Марина Цвєтаєва сказала, що ми «щастя будуємо на піску». Це стосується і поезії. Без наполегливої творчої праці і віри в Бога немає ні поета, ні поезії».
«А як з’являються поетичні рядки і звідки приходять метафоричні образи?». «Це – таїна, на яку ще ніхто не знайшов відповіді. Можливо, з ноосфери Розуму (за Вернадським)».
Зазвичай присутні хочуть почути вірші у виконанні самого автора. В доробку Анатолія Семенюка – вірші про маму, війну на Сході та мир, кохання і філософський погляд на сьогодення та історію. Окремі твори він озвучує уважним слухачам.
Проте головним лейтмотивом зустрічі є поезія класиків кінця ХІХ–початку ХХ століття. Іспанець Гарсія Лорка вважав, що поет – це мандрівник, який знає шлях у вічність. Багато з цих визначних особистостей світового значення пізнали цю вічність, залишаючи і нам, теперішнім, можливість торкатися її. Перед слухачами постали образи поетів так званої «срібної доби».
Озвучені поетичні рядки ніби переносять присутніх в інший паралельний світ буття, де Людина – з великої літери, де щастя – це окраєць хліба, краплина молока та синє небо. Легко лягають на душу ліричні задушевні рядки Сергія Єсеніна та інших поетів.
Окрасою літературного вечора стали пісенні замальовки (наживо) у виконанні Ірини Терещук та її доньки Анастасії. Пливуть романси, мов синій туман над лугом, і душа оживає. Заслужені бурхливі оплески! Мерехтять свічі, ніби нагадують, що вечір доходить до свого фіналу.
Галина Олексіївна щиросердечно подякувала всім за участь у творчій «Літературній кав’ярні», завершуючи виступ словами Ліни Костенко:
«І не знецінюйте коштовне,
Не загубіться у юрбі,
Не проміняйте неповторне
На сто ерзаців у собі».
Любомир ФІАЛКО.
Фото з архіву НВК № 11.
Сьогодні, у час комп’ютерної залежності та політичного шизофренічного сюрреалізму, поетичне слово, немов травинка з-під асфальту, намагається пробитися до світла, бо і саме є світлом, яке вказує шлях людству.
Це особливо важливо, коли влада всіх рівнів, олігархічні клани та й немала частина зазомбованого пропагандою суспільства не чують ні віщого слова поетів, ні волхвів, ні священиків. Глуха стіна!
І ось у переддень Різдвяних свят запалали свічки «Літературної кав’ярні» у загальноосвітній школі-ліцеї № 11 (на знімках). Натхненником та організатором зустрічі стала Галина Сидорук, директор закладу.
…Музичний кабінет переповнений. Вчителі та учні старших класів прийшли «зарядитися» від промінчика поетичного слова.
На гостину запросили відомого журналіста, краєзнавця та поета Анатолія Семенюка і співучий родинний дует в складі Ірини Терещук, вчителя образотворчого мистецтва, та її доньки Анастасії.
Галина Олексіївна озвучила своєрідний заспів, який має допомогти зрозуміти присутнім, а що ж воно таке, поезія та сам поет? Доречно звучать тут слова Ліни Костенко: «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».
У кожного своє і бачення, і розуміння суті поетичного слова. Учителі та учні, мов на творчому уроці, відповідали на це непросте запитання. Цікаво, мудро, із глибинним розумінням. А як думає про це Анатолій Семенюк?
Він переконаний, що: «Поезія – це сконцентрована філософська думка про сутність всеосяжного людського буття. Саме поетичним словом об’єднуються минуле, сучасне та майбутнє, космічне та земне, людське і природне. Тільки в поезії оголеними протуберанцями виплескують людські емоції та почуття. Зрештою, неперевершеним поетичним духовним твором є «Біблія».
Молитовні вірші Святого письма єднають нас земних із Творцем».
«Тоді хто є сам поет: медіум чи унікальна особистість?» – запитують учні.
«Поет – це талант, праця і Бог, де частка таланту 5 відсотків. Якось відома поетеса Марина Цвєтаєва сказала, що ми «щастя будфуємо на піску». Це стосується і поезії. Без наполегливої творчої праці і віри в Бога немає ні поета, ні поезії».
«А як з’являються поетичні рядки і звідки приходять метафоричні образи?». «Це – таїна, на яку ще ніхто не знайшов відповіді. Можливо, з ноосфери Розуму (за Вернадським)».
Зазвичай присутні хочуть почути вірші у виконанні самого автора. В доробку Анатолія Семенюка – вірші про маму, війну на Сході та мир, кохання і філософський погляд на сьогодення та історію. Окремі твори він озвучує уважним слухачам.
Проте головним лейтмотивом зустрічі є поезія класиків кінця ХІХ–початку ХХ століття. Іспанець Гарсія Лорка вважав, що поет – це мандрівник, який знає шлях у вічність. Багато з цих визначних особистостей світового значення пізнали цю вічність, залишаючи і нам, теперішнім, можливість торкатися її. Перед слухачами постали образи поетів так званої «срібної доби».
Озвучені поетичні рядки ніби переносять присутніх в інший паралельний світ буття, де Людина – з великої літери, де щастя – це окраєць хліба, краплина молока та синє небо. Легко лягають на душу ліричні задушевні рядки Сергія Єсеніна та інших поетів.
Окрасою літературного вечора стали пісенні замальовки (наживо) у виконанні Ірини Терещук та її доньки Анастасії. Пливуть романси, мов синій туман над лугом, і душа оживає. Заслужені бурхливі оплески! Мерехтять свічі, ніби нагадують, що вечір доходить до свого фіналу.
Галина Олексіївна щиросердечно подякувала всім за участь у творчій «Літературній кав’ярні», завершуючи виступ словами Ліни Костенко:
«І не знецінюйте коштовне,
Не загубіться у юрбі,
Не проміняйте неповторне
На сто ерзаців у собі».
Любомир ФІАЛКО.
Фото з архіву НВК № 11.
Залишити коментар