Трагічна доля Леся Курбаса
"Втеча у прірву" – так назвав Роман Горак книгу про Леся Курбаса, українського актора, режисера, педагога і теоретика театру, народного артиста. Минуло 130 років від його дня народження у Самборі. Він був талановитим, але доля його трагічна.
Всупереч матері, яка не хотіла, щоб син, як його батько, був артистом, він не міг нічим іншим захоплюватися, крім театру. Це було покликання. Ще будучи студентом у Львівському університеті, організував драматичний гурток. Без театру уже не міг жити.
Професійну діяльність розпочав у 1912 р. в Гуцульському театрі, заснованому Гнатом Хоткевичем. Згодом і сам став засновником і режисером трупи "Тернопільські театральні вечори". Зіграв у той час такі ролі: Гурман ("Украдене щастя" І. Франка), Іван ("Суєта" Карпенка-Карого), Астрав ("Дядя Ваня" А. Чехова), Гірей, Темрій ("Маруся Богуславка", "Циганка Аза" Старицького) та ін.
У 1916 р. вступив до театру Миколи Садовського. Там зіграв Гната в "Безталанному" Карпенка-Карого, Хлестакова в "Ревізорі" Гоголя. Гастролі, гастролі… А в Києві заснував драматичну студію і поставив спектаклі "У пущі" Лесі Українки, "Іван Гус", "Великий льох" Тараса Шевченка, "Цар Едіп" Софокла. Скрізь грав головні ролі. А в 1920 р. заснував "Кийдрамте", де здійснив постановки вистав "Невольник" Кропивницького, "Ревізор" Гоголя, "Макбет" Шекспіра. У 1925 р. одержав звання Народного артиста. Коли з кількох театрів утворили мистецьке об'єднання "Березіль" у Харкові, був у ньому до 1933 р. художнім керівником. Тут він проводив експериментальну і навчальну роботи.
Серед учнів Курбаса були А. Бучма, М. Крушельницький, Д. Мілютенко, О. Середюк, Наталя Ужвій (наша землячка), Л. Криницька, В. Чистякова (його дружина) – згодом стали Народними і Заслуженими. Поставив фільми "Швецький сірник", "Арсенальці", "Вендетта".
Згодом мати змирилась з долею сина і ділила з ним його злети, радощі і падіння. У Тернополі, хоч які тяжкі були умови праці, поставив 79 вистав, серед них – невмирущу "Наталку Полтавку". Було й так, що часто голод заглядав у вічі. Любили його артисти за невсипущу працю, був для них, як Сонце, чуйним і добрим другом, вимогливим. Бо написана п'єса, – казав, – мертва, а на сцені оживає. Великий успіх серед глядачів мали вистави "Сватання на Гончарівці", "Ой не ходи, Грицю".
Та радянська влада переслідувала прогресивних діячів культури, і Курбаса арештовують за "національне збочення" в 1933 р. 5 років заслання на Соловках не зламали його. Він і там влаштовує самодіяльний театр. 9 жовтня 1937 р. його засуджують до страти. 3 листопада цього ж року Леся Курбаса розстріляли в урочищі Сандармох.
1957 р. за відсутністю складу злочину реабілітовано. Мати не дочекалась світлого дня, але дечекалась дружина Валентина Чистякова. А 1961 року їй прийшло повідомлення, що він помер на Соловках в 1942 р. Так вона і не дізналась правди.
Довгий час замовчували ім’я і творчість Леся Курбаса, бо ж був серед репресованих.
Нині скрізь, де він працював, на будинках встановлено меморіальні дошки. А в Харкові до 125-річчя від дня народження Леся Курбаса його могила була сплюндрована. Бо вандали зірвали бронзу з барельєфа пам'ятника і букви. "Ніби його дорога, що пролягла на Соловки, у прірву, ще не закінчилась".., – останнє речення в книзі навіює думку, що пам'ять про видатних людей залишається в серцях, звідки ніхто її не зітре.
Валентина ОСТАПЧУК.
"Втеча у прірву" – так назвав Роман Горак книгу про Леся Курбаса, українського актора, режисера, педагога і теоретика театру, народного артиста. Минуло 130 років від його дня народження у Самборі. Він був талановитим, але доля його трагічна.
Всупереч матері, яка не хотіла, щоб син, як його батько, був артистом, він не міг нічим іншим захоплюватися, крім театру. Це було покликання. Ще будучи студентом у Львівському університеті, організував драматичний гурток. Без театру уже не міг жити.
Професійну діяльність розпочав у 1912 р. в Гуцульському театрі, заснованому Гнатом Хоткевичем. Згодом і сам став засновником і режисером трупи "Тернопільські театральні вечори". Зіграв у той час такі ролі: Гурман ("Украдене щастя" І. Франка), Іван ("Суєта" Карпенка-Карого), Астрав ("Дядя Ваня" А. Чехова), Гірей, Темрій ("Маруся Богуславка", "Циганка Аза" Старицького) та ін.
У 1916 р. вступив до театру Миколи Садовського. Там зіграв Гната в "Безталанному" Карпенка-Карого, Хлестакова в "Ревізорі" Гоголя. Гастролі, гастролі… А в Києві заснував драматичну студію і поставив спектаклі "У пущі" Лесі Українки, "Іван Гус", "Великий льох" Тараса Шевченка, "Цар Едіп" Софокла. Скрізь грав головні ролі. А в 1920 р. заснував "Кийдрамте", де здійснив постановки вистав "Невольник" Кропивницького, "Ревізор" Гоголя, "Макбет" Шекспіра. У 1925 р. одержав звання Народного артиста. Коли з кількох театрів утворили мистецьке об'єднання "Березіль" у Харкові, був у ньому до 1933 р. художнім керівником. Тут він проводив експериментальну і навчальну роботи.
Серед учнів Курбаса були А. Бучма, М. Крушельницький, Д. Мілютенко, О. Середюк, Наталя Ужвій (наша землячка), Л. Криницька, В. Чистякова (його дружина) – згодом стали Народними і Заслуженими. Поставив фільми "Швецький сірник", "Арсенальці", "Вендетта".
Згодом мати змирилась з долею сина і ділила з ним його злети, радощі і падіння. У Тернополі, хоч які тяжкі були умови праці, поставив 79 вистав, серед них – невмирущу "Наталку Полтавку". Було й так, що часто голод заглядав у вічі. Любили його артисти за невсипущу працю, був для них, як Сонце, чуйним і добрим другом, вимогливим. Бо написана п'єса, – казав, – мертва, а на сцені оживає. Великий успіх серед глядачів мали вистави "Сватання на Гончарівці", "Ой не ходи, Грицю".
Та радянська влада переслідувала прогресивних діячів культури, і Курбаса арештовують за "національне збочення" в 1933 р. 5 років заслання на Соловках не зламали його. Він і там влаштовує самодіяльний театр. 9 жовтня 1937 р. його засуджують до страти. 3 листопада цього ж року Леся Курбаса розстріляли в урочищі Сандармох.
1957 р. за відсутністю складу злочину реабілітовано. Мати не дочекалась світлого дня, але дечекалась дружина Валентина Чистякова. А 1961 року їй прийшло повідомлення, що він помер на Соловках в 1942 р. Так вона і не дізналась правди.
Довгий час замовчували ім’я і творчість Леся Курбаса, бо ж був серед репресованих.
Нині скрізь, де він працював, на будинках встановлено меморіальні дошки. А в Харкові до 125-річчя від дня народження Леся Курбаса його могила була сплюндрована. Бо вандали зірвали бронзу з барельєфа пам'ятника і букви. "Ніби його дорога, що пролягла на Соловки, у прірву, ще не закінчилась".., – останнє речення в книзі навіює думку, що пам'ять про видатних людей залишається в серцях, звідки ніхто її не зітре.
Валентина ОСТАПЧУК.
Залишити коментар