В радянські часи, які сьогодні дехто згадує незлим, тихим словом, популярною була пісня, в якій є такі слова: "І Лєнін такой молодой, і юний Октябрь впєрєді". В перекладі на зрозумілу нам українську мову це означало, що Владімір Лєнін, якого уже не всі сьогодні й пам'ятають, був "молодим" навіть після своєї ранньої смерті (у віці 54 роки), а Жовтень – місяць державного перевороту в Росії йшов попереду і вказував шлях у світле майбутнє.
Людині, яка вміє логічно мислити, подібний набір цих пафосних слів – звичайнісінька абракадабра (нісенітниця). Але їх співали майже на всіх офіційних заходах та ще й бурхливо аплодували виконавцям. Видно, всім подобалося, що товариш Лєнін такий молодий, що він і досі живіший всіх живих…
Його тезка Владімір (правда, котрий Путін) не такий вже й юний, але ще дійсно живий. Щоб переконати у цьому росіянців, його регулярно показують по телевізору. Можливо, навіть більше, аніж потрібно, але в московитів свої традиції і поняття, які нам не зрозуміти. Вони не можуть без вождя: позавчора був Лєнін, вчора – Сталін, сьогодні – Путін.
Не особливо заперечує проти цього й сам володар кремлівського трону. При цьому, як помітили деякі аналітики, він полюбляє позувати найчастіше в оголеному або напівоголеному вигляді. Як на мене, то така любов до свого тіла виглядає дещо підозріло і в медицині має назву ексгібіціонізм. Коли додати, що Путін має ще й нахил до педофілії, про що свідчать деякі підозрілі факти з його чекістської біографії, які добре знав покійний соратник по службі Литвиненко, за що й поплатився смертю, то особа російського президента виглядає не надто симпатичною (принаймні, для мене).
Однак для наших північно-східних сусідів це особливого значення не має. Переважна більшість із них (під 90 відсотків) – переконані ексгібіціоністи, які люблять себе до безтями. Вони – наймогутніші, найрозумніші, найгеніальніші, найдуховніші у світі, котрим сам Бог велів вчити інші народи, як жити. А коли ці народи не хочуть коритися Москві, то їх намагаються поставити на місце, як, вибачте, худобу у стійло. Так було в Угорщині, Польщі, Чехословаччині, а тепер є в Україні, Сирії, Грузії.
Щоправда, нині робити це важче, бо і час не той, і люди не ті. В результаті росіянці все частіше одержують відкоша, а їх лідеру не допомагає навіть голизна. Бо коли згадати відому казку Андерсена про голого короля, то зміст її дуже точно відтворює ситуацію, яка нині склалася в Московії.
Можливо, зрозумівши це, оголюючи Владіміра Путіна в черговий раз на свято Водохреща, його прислужники одягли на президента перед зануренням у підігріту воду кожуха і взули валянки. Вийшло, звичайно, як у кінокомедії Леоніда Гайдая, бо російський лідер у тому одіянні нагадував легендарного Щурика, котрий у бабусиній шубі знешкоджував злодіїв-розбійників, але то нітрохи не збентежило ані телеглядачів, ані "еліту" нації.
Найголовніше, що всі побачили: Владімір Владімірович такий молодий і насправді живіший всіх живих. Хоча, чесно кажучи, мені його оголене тіло не дуже подобається – воно явно не першої свіжості. Куди йому до наших Віталія і Володимира Кличків або Олександра Усика!
Прагнення Путіна здаватися молодим можна зрозуміти. Напередодні президентських виборів, які в Росії мають відбутися 18 березня, він хоче продемонструвати свою і фізичну, і розумову, і духовну досконалість, переконати у тому, що без нього держава, неможлива, адже, як сказав один високопоставлений лизоблюд, "буде Путін – буде Росія".
Однак особисто мені здається, що кремлівським вождем у його діях і вчинках присутній не стільки гонор, як страх за своє майбутнє. Він боїться і фізичної, і політичної смерті, бо без посади, яку "осідлав", його чекає не лише забуття, а й відповідальність за злочини, які скоїв разом із своєю командою вбивць.
Недарма ж бо в Росії заборонили демонстрацію британської кінокомедії (чи, мабуть, точніше сказати трагікомедії) "Смерть Сталіна". Адже у ній міститься дуже прозорий натяк на можливий фінал будь-якого диктатора – природну чи насильницьку смерть, від якої ніхто не застрахований. В даному випадку йдеться про вусатого "вождя всіх народів" – Йосипа Джугашвілі. Однак ідеологи путінізму, переглянувши стрічку в режимі так званого "закритого перегляду" для вибраних, побачили у ній загрозу існуючому режиму і наклали "вето" на вже оформлені і видані кінопрокатникам дозвільні посвідчення.
Мотивація? Абсурдна і непереконлива. На думку ініціаторів заборони, кінокомедія паплюжить світлий образ "великого Сталіна" та його соратників, завдає шкоди патріотичному вихованню молоді, а також ганьбить честь ветеранів війни, наймолодшому з яких, мабуть, років дев'яносто або й більше, якщо він ще десь живе. Контрпропагандистську кампанію очолив міністр культури Мединський, якого дехто називає "Мудинським" за його пристрасть перекручувати факти історії і патологічний потяг до плагіату під час роботи над власною дисертацією. В цій компанії – кінорежисери Міхалков, Бортко, акторка Драпеко та іже з ними.
Розумним і освіченим людям подібна катавасія видається дикунством. Адже саме з ініціативи російко-радянських комуністів на чолі з Хрущовим у 60-их роках минулого століття розпочався процес десталінізації, в ході якого труп тодішнього вождя викинули з мавзолею. В країні настала так звана "хрущовська відлига", продовжена "горбачовською перебудовою". Здавалося б, правда восторжествувала і про жахіття сталінського терору, який забрав життя мільйонів людей, в тому числі й російської національності, сказано і написано все. Виявляється, що і у ХХІ столітті дехто тужить за більшовицькою диктатурою, вважає Сталіна, садиста і вбивцю, найгеніальнішим із геніальних.
Тугу цю підігрівають апологети "руського міра", знаменом яких сьогодні є Владімір Путін. Отож, щоб росіянці не засумнівалися у його величі і не подумали раптом, що вождя чекає доля Сталіна, Чаушеску, Каддафі, Мілошевича та інших покійників, вони й вирішили не допустити в країні "ідеологічної диверсії" і не випускати на екрани кінотеатрів кінокомедії, яка, кажуть, і весела, і дотепна, і майстерно зіграна зірками світового кіно.
На щастя, при цьому новоявлені цензори забули чи не взяли до уваги того, що у вік сучасних інформаційних технологій, розгалуженої мережі інтернету і тому подібних майже фантастичних досягнень науково-технічного прогресу подивитися кінофільм "Смерть Сталіна" – це раз плюнути. І користувачі різних "айфонів" і "вайберів" в разі потреби так і зроблять. Інша справа, що при цьому навряд чи зросте авторитет Владіміра Путіна. Бо він хоч і "молодий", але молодий на фоні своїх підстаркуватих прихильників і фанатів. Майбутнє належить не йому. На зміну "живішому всіх живих" неодмінно прийде ще живіший.
Трапиться це, звичайно, не завтра і не післязавтра, але трапиться обов'язково. Такий закон природи, який змінити ще в історії людства не вдавалося нікому. І ті, хто доживе до цього часу, будуть сміятися над витівками напівголого Путіна, як зараз ми сміємося, перечитуючи андерсенівського "Голого короля" або переглядаючи "Смерть Сталіна".
Ярема ГОЯН.
Р.S. Про те, що не всім подобається "вічно живий" Владімір Путін та його голизна, засвідчив так званий "страйк виборців", який позаминулої неділі пройшов у 118 містах Росії. Участь у ньому взяло багато молоді, яка протестувала проти неконкурентних виборів і недопущення до них лідера опозиції Олексія Навального. Було затримано "силовиками" 257 учасників акції.
Схоже на те, що з приходом весни у наших сусідів нудно не буде…
Я. Г.
Залишити коментар