Гордість голобчан
Надворі мете, під ногами місиво, слизько, іти важко. Назустріч йде знайома жінка Олена Микитівна Петрук, яка уже подолала добрий кілометр.
– Куди ви зібрались? Без сумки?
– Туди сумка не треба, гостинець у кишені. Іду на побачення із сином. Сьогодні 19 років, як не стало мого Вані.
– Чорні смуги у Вашому житті уже позаду. Досить випробувань.
Життя цієї трудівниці переповнене випробуваннями. Зі сльозами згадує своє босоноге дитинство. Батько залишив сім’ю, мати осліпла. Голод виганяв із хати жебракувати. Вона і брат, малі, голодні, згорьовані ходили по ближніх селах і просили милостиню. Добрі люди пропонували поїсти, але діти хотіли щось із собою, бо вдома голодна мама. Пригадує, як зі школи прийшов схвильований брат і розказує, що вчителька викликала його до дошки. Він ішов боком, бо затуляв порвані штани, а вчительці сказав, що болить у боку. Він вивчився і поїхав на Донбас. Був начальником шахти. Допомагав постійно, матір провідував, сестрі співчував. Олена доглядала матір. Працювала дояркою – безсонні ночі, напружені світанки, без вихідних.
А діти! Їх було п’ятеро. Народила, виростила і виховала в любові і праці. Пишається і дорожить ними, бо каже, що, мабуть, добріших немає в світі. І невістка як дочка. Привчала змалку до самостійності, до праці. Уміли їсти приготувати, прибрати. Працюють усі: дочка Галина – бригадир тракторної бригади у Бруховичах, син Олександр живе в Голобах, шофер, бездоганний господар. Дочка Тетяна – провідник, живе в Ковелі. Син Микола, що живе в Івано-Франківську, своє життя присвятив спорту. Перший рік не поступив у Луцький педінститут, але наполегливість взяла своє.
Окрасою Івано-Франківщини є спортивно-оздоровчий комплекс імені героїв-пожежників, який зводили два роки вогнеборці Прикарпаття. Тут проводять меморіальні заходи з нагоди вшанування пам’яті героїв-пожежників Чорнобиля, регіональні змагання з пожежно-прикладного спорту. Начальником цього комплексу є наш голобчанин Микола Володимирович Петрук – майстер спорту, суддя національної категорії, багаторазовий переможець і призер чемпіонатів України, старший тренер юнацької збірної команди України. Його час у подоланні стометрової смуги з перешкодами становить 16,10 секунди.
Наполегливість, сила волі, здоровий спосіб життя – ось основне у спортсмена. Колишня сусідка Любов Кашуба згадує: «Ми милувалися акуратністю Миколи. Пере шкарпетки, миє зубною щіткою взуття. І не тільки своє. Завжди уважний, підтягнутий, спортивний”.
Тому й не дивно, що такий високий результат підполковник Петрук продемонстрував на чемпіонаті України ще у 1995 році. І на цьому не зупинився. Серед прикарпатських спортсменів-прикладників з’явився ще один чемпіон – вісімнадцятирічний Павло Петрук, якого підготував Микола Петрук. Почуття відповідальності перед батьком, тренером і наставником додавало юнаку завзяття і сили на змаганнях України із пожежно-прикладного спорту. Павло подолав стометрову смугу з перешкодами ще краще, ніж батько – за 14,49 секунди і виконав норматив майстра спорту.
Зраділи Голоби, бо наш земляк Микола Петрук (на знімку), виходець із простої сім’ї, удостоєний звання «Заслужений працівник культури та спорту». Бажаємо, щоб ця нагорода була не останньою, щоб мати ще не раз сказала: «Я щаслива!».
Лідія ГАРЛІНСЬКА.
Надворі мете, під ногами місиво, слизько, іти важко. Назустріч йде знайома жінка Олена Микитівна Петрук, яка уже подолала добрий кілометр.
– Куди ви зібрались? Без сумки?
– Туди сумка не треба, гостинець у кишені. Іду на побачення із сином. Сьогодні 19 років, як не стало мого Вані.
– Чорні смуги у Вашому житті уже позаду. Досить випробувань.
Життя цієї трудівниці переповнене випробуваннями. Зі сльозами згадує своє босоноге дитинство. Батько залишив сім’ю, мати осліпла. Голод виганяв із хати жебракувати. Вона і брат, малі, голодні, згорьовані ходили по ближніх селах і просили милостиню. Добрі люди пропонували поїсти, але діти хотіли щось із собою, бо вдома голодна мама. Пригадує, як зі школи прийшов схвильований брат і розказує, що вчителька викликала його до дошки. Він ішов боком, бо затуляв порвані штани, а вчительці сказав, що болить у боку. Він вивчився і поїхав на Донбас. Був начальником шахти. Допомагав постійно, матір провідував, сестрі співчував. Олена доглядала матір. Працювала дояркою – безсонні ночі, напружені світанки, без вихідних.
А діти! Їх було п’ятеро. Народила, виростила і виховала в любові і праці. Пишається і дорожить ними, бо каже, що, мабуть, добріших немає в світі. І невістка як дочка. Привчала змалку до самостійності, до праці. Уміли їсти приготувати, прибрати. Працюють усі: дочка Галина – бригадир тракторної бригади у Бруховичах, син Олександр живе в Голобах, шофер, бездоганний господар. Дочка Тетяна – провідник, живе в Ковелі. Син Микола, що живе в Івано-Франківську, своє життя присвятив спорту. Перший рік не поступив у Луцький педінститут, але наполегливість взяла своє.
Окрасою Івано-Франківщини є спортивно-оздоровчий комплекс імені героїв-пожежників, який зводили два роки вогнеборці Прикарпаття. Тут проводять меморіальні заходи з нагоди вшанування пам’яті героїв-пожежників Чорнобиля, регіональні змагання з пожежно-прикладного спорту. Начальником цього комплексу є наш голобчанин Микола Володимирович Петрук – майстер спорту, суддя національної категорії, багаторазовий переможець і призер чемпіонатів України, старший тренер юнацької збірної команди України. Його час у подоланні стометрової смуги з перешкодами становить 16,10 секунди.
Наполегливість, сила волі, здоровий спосіб життя – ось основне у спортсмена. Колишня сусідка Любов Кашуба згадує: «Ми милувалися акуратністю Миколи. Пере шкарпетки, миє зубною щіткою взуття. І не тільки своє. Завжди уважний, підтягнутий, спортивний”.
Тому й не дивно, що такий високий результат підполковник Петрук продемонстрував на чемпіонаті України ще у 1995 році. І на цьому не зупинився. Серед прикарпатських спортсменів-прикладників з’явився ще один чемпіон – вісімнадцятирічний Павло Петрук, якого підготував Микола Петрук. Почуття відповідальності перед батьком, тренером і наставником додавало юнаку завзяття і сили на змаганнях України із пожежно-прикладного спорту. Павло подолав стометрову смугу з перешкодами ще краще, ніж батько – за 14,49 секунди і виконав норматив майстра спорту.
Зраділи Голоби, бо наш земляк Микола Петрук (на знімку), виходець із простої сім’ї, удостоєний звання «Заслужений працівник культури та спорту». Бажаємо, щоб ця нагорода була не останньою, щоб мати ще не раз сказала: «Я щаслива!».
Лідія ГАРЛІНСЬКА.
Залишити коментар