Повідомлення в номер / Гризуться, як павуки в банці, або "Руський мір" у всій красі

Один з читачів "Вістей Ковельщини", чоловік прискіпливий і надокучливий, не так давно запитав мене:

– Чому, пане Яремо, ви пишете про Росію тільки погане? Адже там багато хорошого. Сам знаю – мої діти там живуть.

В свою чергу, я поцікавився:

– А ви давно в гостях у дітей були?

Чоловік знітився, засопів і ніби, аж соромлячись, зізнався:

– Давненько. Коли почалося в Криму і на Донбасі, я з тих пір не їздив.

– А чому?

Знайомий знову засопів і, трохи ніяковіючи, відповів:

– Донька сказала, щоб я не приїжджав, бо чоловік працює на відповідальній посаді в "органах". А син просто не хоче зі мною розмовляти, бо у нас, бачте, бандерівці з автоматами ходять по вулицях і розстрілюють всіх, хто розмовляє російською.

Далі продовжувати розмову із земляком не було ніякого сенсу, бо про все, що хотів знати, я дізнався, а тому ввічливо сказав: "До побачення!". Чоловік на продовженні діалогу теж не наполягав, розхвилювавшись від почутих моїх запитань, а також, видно, переживаючи, чи не "ляпнув" чогось зайвого…

Після тієї зустрічі пройшло  чималенько часу, але про неї я не забув. Навіть надумав щось "хороше" про росіянців написати, але нічого розумного в голову не лізло.

Та ось в соціальних мережах надибав відеоролик із записом теледебатів кандидатів у президенти РФ, вибори якого відбудуться 18 березня цього року. "О, дебати! – вигукнув я. – Це ж чудово! Невже Росія  поволі повертається в лоно цивілізованих держав світу? Про таке потрібно  неодмінно щось позитивне написати".

Однак, переглянувши відеозапис, я глибоко розчарувався у принадах російської "демократії". Бо цивілізованою дискусією там навіть не пахло. Участі у ній, зрозуміло, не взяв Владімір Путін – претендент № 1 на кремлівський престол. Видно, не царська це справа – дискутувати з холопами, навіть з посвідками кандидатів на посаду глави держави.

Окрім того, суперечливі почуття викликали самі дебати. Вони були більше схожі на телевізійні ток-шоу, де говорили про все і ні про що, аніж на презентацію передвиборних програм. Ведучий надавав по черзі слово усім   кандидатам, і вони повинні були за три хвилини розтлумачити, яким чином поведуть виборців до щасливого майбутнього.

Це, звичайно, треба було бачити і чути! Дискусія перетворилася у звичайнісінький  базар, де кожен розхвалював свій передвиборний "товар". Один обіцяв відновлення Радянського Союзу, другий – перемогу над клятими  "америкосами", третій – комуністичний рай на Землі, четвертий – перемогу над сирійськими "тероростами" й українськими "фашистами" і т. д., і т. п. Дещо приємніше враження справила Ксенія Собчак, яка, звертаючись до телеглядачів, закликала їх не вірити жодному слову тут присутніх, бо всі вони працюють на Путіна. Мовляв, коли народ побачить і почує цих  біснуватих, то, звичайно ж, побіжить голосувати за теперішнього президента.

Що тут почалося! Дорвавшись до мікрофона, напівбожевільний Жіріновський, який і  чоботи  помив в Індійському океані, і Київ розбомбив, і загниваючу Європу змішав з гноєм, обізвав Ксюшу "су…ою", "бл…ддю" та іншими словами, гідними одного з представників сучасної росіянської "еліти". Правда, жінка не розгубилася і облила хама, з якого не буде пана, водою…

Далі я дивитися цей відеоблуд не зміг і перейшов на інший сайт, зробивши висновок: у передвиборній кампанії в сусідів добром і порядністю навіть не пахне. Можливо, є якийсь інший позитив? Еге ж: чом не так! В Аргентині у школі при російському посольстві поліція виявила майже півтонни сильнодіючого наркотика. Є підозра, що для його транспортування використовувалася дипломатична пошта і літаки московських високопосадовців. І хоч чиновники з МЗС все категорично заперечили (мовляв, і ми не ми, і наркотик не наш, а підкинутий), їм ніхто не вірить, бо факти – річ уперта.

Була надія, що "імпульс" позитиву надійде з Москви 1 березня, коли Владімір Путін виступатиме із щорічним посланням у раді федерації. Здається, ситуація в сусідів  патова: санкції, скандали, корупція, катастрофи, військові поразки у Сирії тощо. Якраз було б доречно, аби росіянський президент поінформував про шляхи виходу із такого ганебного становища, потішив світ мирними ініціативами, пообіцяв припинити війну з Україною, підвищити рівень життя народу. Тим більше, що не за горами – його переобрання на пост глави держави, в чому не сумнівається останній скептик на планеті Земля.

Однак Путін не був би самим собою, якби зробив щось подібне. Крихітка Цахес із двох  годин свого виступу майже 45 хвилин присвятив погрозам у бік США і Європи. Ще й продемонстрував фільм, як ракети із ядерним зарядом завдають удару по американському континенту, не боячись нікого й нічого. Адже військово-космічні сили  ерефії –  найпотужніші і найсучасніші, рівних яким на планеті Земля нема і не може бути.

До честі американських військових, вони з іронією сприйняли фантазії Владіміра Владіміровича, заявивши,  що про все сказане ним вони давно знають і готові у випадку необхідності дати нищівну відсіч лицарям "плаща і  кинджала" із Москви. Звичайно, прикро, що у ХХІ столітті лідер однієї з найбільших держав світу поводиться, як хуліган з ядерною палицею в руках, діючи за принципом "чим гірше, тим краще". Коли таке робить пуцнатий вождь з Північної Кореї, це зрозуміло:   пігмеям на міжнародній арені закон не писаний. Але чути подібне від "найдуховнішого", "найпрогресивнішого", "найгеніальнішого" - гидко.  

Ні, не виходить нині  сподіватися на якісь  добрі події в Московії. Її поводирі  поводяться, наче  павуки в банці, жеручи один одного і лякаючи людство  термоядерною війною. Шкода лишень, що їх поведінка загрожує безпеці всього людства, а на запитання з популярної колись пісні "Хотят лі рускіє войни?" є тільки одна гірка відповідь: "Хочуть, дуже хочуть".

Однак з приводу нестримних хотінь ще у старі часи Олександр Пушкін написав казку про рибака і рибку. Не опинитися б кремлівцям у ролі жадібної старушенції, яка в кінцевому рахунку залишилася біля розбитого корита…