Шануймо наших прекрасних жінок!
Не в числі щовесни ми очікуємо два споріднених і особливих жіночих свята. Друга неділя після Пасхи- День Свв. Жінок-мироносиць (22 квітня), друга неділя травня — День Матері (13 травня).
Ось уже майже два тижні при зустрічі християни вітають одні одних радісним стверджувальними словами: «Христос Воскрес!». І, не сумніваючись у істинності такого твердження, відповідають: «Воістину Воскрес!».
Осуджений людською невдячністю і злобою, померлий, прибитий до хреста Господь, переміг владу смерті над людським тілом. Він воскрес із мертвих, і своїм воскресінням відкрив усім людям дорогу до життя вічного.
Першими свідками цієї радісної події стали декілька побожних жіночок, імена яких записані у Євангелії: Марія Магдалина, Марія Клеопова, Соломія, Іванна, Марфа і Марія, Сусанна. Але їхнє щастя не тільки в тому, що їхні імена навіки увійшли в історію спасіння людського роду. Крім цього, вони сподобились першими отримати благословення воскреслого Господа, почути Його голос.
«Радійте і веселіться! – промовив до них Спаситель. – Бо ви воістину заслуговуєте цієї радості. У важкі для мене хвилини ви не покинули мене, не відвернулись від мене, як це зробила більшість апостолів, ви разом із моєю Пречистою Матір’ю і улюбленим учнем Іоаном до кінця були зі мною. В той час, коли цілий світ відвернувся від мене, ви стояли під Хрестом, і ваша присутність додавала мені сили в терпінні страшних мук».
Про подвиг цих святих жіночок можна писати богословські праці. Вони є представниками слабкої статі людства, прості, немічні жінки. Але скільки любові, доброти і милосердя бачимо у їхній поведінці, як вони турбуються про Божого Сина! Вони не переймаються страхом перед юдеями, не бояться осуду книжників і фарисеїв та можливості бути відлученими від синагоги, а смиренно віддають себе на служіння Богові. Їхнє служіння стало прикладом для багатьох побожних жінок-християнок, які вірою і правдою безкорисливо служили і служать Христовій Церкві.
Очевидно, зовсім невипадково у церковній історії ми так багато бачимо поруч із благочестивими і преподобними мужами святих жінок: мучениць, рівноапостольних, преподобномучениць і преподобних, які подвизалися не менше в подвигу, ніж самі чоловіки. Наприклад, до святої великомучениці Варвари ми звертаємось такими словами: «Радуйся, невісто Христова прекрасна». То дуже яскраве свідчення і вказівка на те, яке життя вели ці жінки: вони полишили все з думкою: «Мій Жених і мій Скарб — на небесах». Всі вони, без винятку, були вродливими, їх чекала земна слава і благополуччя, але у їхніх серцях перемагав Христос. Керувала їхніми вчинками любов до Бога, тому й від усього земного благополуччя вони відверталися.
Коли ви будете у Святій Софії Київській, найбільш величному і значущому храмі нашої Руси-України, кафедрі Київських митрополитів, зверніть увагу, як зображена в Мазепинській капелі свята рівноапостольна княгиня Ольга. Інколи свята Ольга зображується із храмом у руках, а в цій капелі у давньому образі вона зображена з посудиною мира і підписана як «мироносиця Русі», яка принесла і миро, і мир християнським благовістям на нашу землю.
У древній церкві жінки відрізнялися палкою вірою і любов’ю до Господа. Із співом псалмів і усмішкою на устах вони йшли на муки за Христа. Своєю поведінкою розбивали закам’янілі серця своїх мучителів і навертали їх до Бога. Їхніми іменами переповнений православний церковний календар, де за кожним іменем стоїть подвижницьке життя, приклад доброти, жертовності і самозречення, приклад страждань і смерті за ім’я Господнє. Це — приклад того, якою повинна бути сучасна жінка-християнка і якою має бути її роль у Церкві Христовій.
Як творіння Боже, жінка сама по собі є втіленням краси і ніжності, доброти і милосердя. Коли наш праотець Адам перший раз побачив це прекрасне творіння Боже, якому було надано ім’я Єва, він радісно вигукнув: «Це кість від костей моїх, плоть від плоті».
Головне призначення жінки – народження дітей. Бути матір’ю – почесний, Богом установлений, обов’язок жінки. Жінка спасається через дітонародження. В муках народжуючи дітей, вона годує їх своїми грудьми. Над їхніми колисками недосипає довгих ночей. Вона турбується про дітей і всю сім’ю, вдень і вночі, не жаліючи ні своїх сил, ні свого здоров’я. А коли дитя стає свідомим, то мати першою засіває у його серце зерна доброго, вічного, святого.
Вона бере дитинку за ручку і вчить її класти на себе перше хресне знамення. Ранком і ввечері мати ставить дитинку перед іконою і разом з дитиною молиться, а в неділю і святкові дні бере дитину за ручку і разом із нею іде до святої Церкви. Так у невпинних турботах минають літа, діти виростають і, мов ті пташки, в’ють свої гнізда, а далі мати стає бабусею, і знову все починається з початку. Знову — недоспані ночі і сльози, але вже над колискою онуків. Таким нелегким і тернистим є шлях материнства для справжніх християнок.
Не хочеться сьогодні згадувати про негативні моменти материнства, про тих нещасних горе-матерів, які залишають дітей на смітниках, в убиральнях, чинять гірше звірів і тварин. Вони, нещасні, піддалися впливу тих, які не цінували людського життя, які вважали: немає людини — немає проблеми.
Хочеться пригадати що у нас, в Україні, з давніх часів постать жінки-матері стояла на високому п’єдесталі поваги і значимості. Візьмімо для прикладу Тараса Шевченка:
У нашім раї на землі, нічого
кращого немає,
Як тая мати молодая, з своїм
дитяточком малим,
Я перед нею помолюся, як
перед образом святим.
Мати завжди була у великій пошані в українців, діти зверталися до неї на “Ви”, ніхто не смів навіть подумати про маму щось лихе, не те, що дозволити собі якийсь образливий вислів в бік матері. В Західній Україні до 1939 р. існувало свято — День Матері. Його відзначали у другу неділю травня. У 1939 році в Галичину прийшли «визволителі». Їм не сподобалося таке святе вшанування матері. Свята мати-Україна не вписувалась в образ їхньої матері – із серпом і молотом в руках, фуфайкою на тілі і кирзовими чобітьми на ногах — образ жахливого біоробота, призначеного швидше звертати гори, аніж народжувати дітей.
День Матері заборонили святкувати. Його замінили чужим безідейним, космополітичним міжнародним жіночим днем, до якого деякі українці так звикли, що продовжують за інерцією святкувати його вже у незалежній Українській державі. По суті, 8 березня нині — це вже комерційне «свято», історію якого навіть не хочеться нагадувати…
Євген Сверстюк наголошував: «Свято матері є винятково правдивим. Що не кажіть, в нашому світі підробок і імітацій мама залишається тією самою, що і тисячі років тому: вона в муках народжує дитину, і любов її до дитини є материнською. Вона хоче, щоб навколо був порядний світ, де не буде пасток, розставлених на її дитину… Через відродження материнства ми будемо вертатися до традиції, і до релігії, і до надії…».
Дуже важливо усвідомлювати роль жінки у Православній Церкві, у християнському храмі. Жінка не менше служить тут, аніж сам священнослужитель. Жінки співають, жінки відвідують храм щоденно, вони моляться більше, аніж чоловіки. Навіть у ті, не зовсім далекі часи, хто відстояв і вимолив Церкву — чоловіки? Ні, жінки! Хто, наприклад, в роки Другої Світової війни був присутній у храмі на молитві? Сини воювали, чоловіки боролися за життя і незалежність України, а жінки мирно й тихо йшли до храму, схиляли свої покриті голови і просили миру на нашу святу землю. А сьогодні? Погляньте, скільки жінок стоять поряд з нашими Захисниками, скільки праці, допомоги, любові, молитов вони вносять, щоб здобути Перемогу!
Тому, дорогі чоловіки, звертаюсь найперше до Вас: шануйте своїх жінок! Це їх сьогодні день. Вітайте не з «мартовским празником», який завжди випадає на час Великого посту, а у третю неділю після Пасхи, коли церква торжествує і радіє у Воскреслому Христі Спасителі. Даруйте квіти і радість своїм жінкам, бабусям, матусям, донечкам, сестричкам, онучкам. Любіть своїх жінок, берегинь роду і сім’ї і оберігайте їх, тому що так заповідає Христос, так вчить нас Свята Церква.
Нам сьогодні потрібно по-особливому показувати, що ми є християнами, що ми свідчимо про Христа. Отже, будемо пам’ятати про ці важливі свята для наших жінок і мам. Вони — найпрекрасніші і єдині у цьому світі!
Матвій ОЛІЙНИК,
прот., настоятель Свято-Пантелеймонівського храму смт Люблинець.
НА СВІТЛИНАХ: образ жінок-мироносиць; автор статті з рідною мамою.
Фото з архіву автора.
Не в числі щовесни ми очікуємо два споріднених і особливих жіночих свята. Друга неділя після Пасхи- День Свв. Жінок-мироносиць (22 квітня), друга неділя травня — День Матері (13 травня).
Ось уже майже два тижні при зустрічі християни вітають одні одних радісним стверджувальними словами: «Христос Воскрес!». І, не сумніваючись у істинності такого твердження, відповідають: «Воістину Воскрес!».
Осуджений людською невдячністю і злобою, померлий, прибитий до хреста Господь, переміг владу смерті над людським тілом. Він воскрес із мертвих, і своїм воскресінням відкрив усім людям дорогу до життя вічного.
Першими свідками цієї радісної події стали декілька побожних жіночок, імена яких записані у Євангелії: Марія Магдалина, Марія Клеопова, Соломія, Іванна, Марфа і Марія, Сусанна. Але їхнє щастя не тільки в тому, що їхні імена навіки увійшли в історію спасіння людського роду. Крім цього, вони сподобились першими отримати благословення воскреслого Господа, почути Його голос.
«Радійте і веселіться! – промовив до них Спаситель. – Бо ви воістину заслуговуєте цієї радості. У важкі для мене хвилини ви не покинули мене, не відвернулись від мене, як це зробила більшість апостолів, ви разом із моєю Пречистою Матір’ю і улюбленим учнем Іоаном до кінця були зі мною. В той час, коли цілий світ відвернувся від мене, ви стояли під Хрестом, і ваша присутність додавала мені сили в терпінні страшних мук».
Про подвиг цих святих жіночок можна писати богословські праці. Вони є представниками слабкої статі людства, прості, немічні жінки. Але скільки любові, доброти і милосердя бачимо у їхній поведінці, як вони турбуються про Божого Сина! Вони не переймаються страхом перед юдеями, не бояться осуду книжників і фарисеїв та можливості бути відлученими від синагоги, а смиренно віддають себе на служіння Богові. Їхнє служіння стало прикладом для багатьох побожних жінок-християнок, які вірою і правдою безкорисливо служили і служать Христовій Церкві.
Очевидно, зовсім невипадково у церковній історії ми так багато бачимо поруч із благочестивими і преподобними мужами святих жінок: мучениць, рівноапостольних, преподобномучениць і преподобних, які подвизалися не менше в подвигу, ніж самі чоловіки. Наприклад, до святої великомучениці Варвари ми звертаємось такими словами: «Радуйся, невісто Христова прекрасна». То дуже яскраве свідчення і вказівка на те, яке життя вели ці жінки: вони полишили все з думкою: «Мій Жених і мій Скарб — на небесах». Всі вони, без винятку, були вродливими, їх чекала земна слава і благополуччя, але у їхніх серцях перемагав Христос. Керувала їхніми вчинками любов до Бога, тому й від усього земного благополуччя вони відверталися.
Коли ви будете у Святій Софії Київській, найбільш величному і значущому храмі нашої Руси-України, кафедрі Київських митрополитів, зверніть увагу, як зображена в Мазепинській капелі свята рівноапостольна княгиня Ольга. Інколи свята Ольга зображується із храмом у руках, а в цій капелі у давньому образі вона зображена з посудиною мира і підписана як «мироносиця Русі», яка принесла і миро, і мир християнським благовістям на нашу землю.
У древній церкві жінки відрізнялися палкою вірою і любов’ю до Господа. Із співом псалмів і усмішкою на устах вони йшли на муки за
Христа. Своєю поведінкою розбивали закам’янілі серця своїх мучителів і навертали їх до Бога. Їхніми іменами переповнений православний церковний календар, де за кожним іменем стоїть подвижницьке життя, приклад доброти, жертовності і самозречення, приклад страждань і смерті за ім’я Господнє. Це — приклад того, якою повинна бути сучасна жінка-християнка і якою має бути її роль у Церкві Христовій.
Як творіння Боже, жінка сама по собі є втіленням краси і ніжності, доброти і милосердя. Коли наш праотець Адам перший раз побачив це прекрасне творіння Боже, якому було надано ім’я Єва, він радісно вигукнув: «Це кість від костей моїх, плоть від плоті».
Головне призначення жінки – народження дітей. Бути матір’ю – почесний, Богом установлений, обов’язок жінки. Жінка спасається через дітонародження. В муках народжуючи дітей, вона годує їх своїми грудьми. Над їхніми колисками недосипає довгих ночей. Вона турбується про дітей і всю сім’ю, вдень і вночі, не жаліючи ні своїх сил, ні свого здоров’я. А коли дитя стає свідомим, то мати першою засіває у його серце зерна доброго, вічного, святого.
Вона бере дитинку за ручку і вчить її класти на себе перше хресне знамення. Ранком і ввечері мати ставить дитинку перед іконою і разом з дитиною молиться, а в неділю і святкові дні бере дитину за ручку і разом із нею іде до святої Церкви. Так у невпинних турботах минають літа, діти виростають і, мов ті пташки, в’ють свої гнізда, а далі мати стає бабусею, і знову все починається з початку. Знову — недоспані ночі і сльози, але вже над колискою онуків. Таким нелегким і тернистим є шлях материнства для справжніх християнок.
Не хочеться сьогодні згадувати про негативні моменти материнства, про тих нещасних горе-матерів, які залишають дітей на смітниках, в убиральнях, чинять гірше звірів і тварин. Вони, нещасні, піддалися впливу тих, які не цінували людського життя, які вважали: немає людини — немає проблеми.
Хочеться пригадати що у нас, в Україні, з давніх часів постать жінки-матері стояла на високому п’єдесталі поваги і значимості. Візьмімо для прикладу Тараса Шевченка:
У нашім раї на землі, нічого кращого немає,
Як тая мати молодая, з своїм дитяточком малим,
Я перед нею помолюся, як перед образом святим.
Мати завжди була у великій пошані в українців, діти зверталися до неї на “Ви”, ніхто не смів навіть подумати про маму щось лихе, не те, що дозволити собі якийсь образливий вислів в бік матері. В Західній Україні до 1939 р. існувало свято — День Матері. Його відзначали у другу неділю травня. У 1939 році в Галичину прийшли «визволителі». Їм не сподобалося таке святе вшанування матері. Свята мати-Україна не вписувалась в образ їхньої матері – із серпом і молотом в руках, фуфайкою на тілі і кирзовими чобітьми на ногах — образ жахливого біоробота, призначеного швидше звертати гори, аніж народжувати дітей.
День Матері заборонили святкувати. Його замінили чужим безідейним, космополітичним міжнародним жіночим днем, до якого деякі українці так звикли, що продовжують за інерцією святкувати його вже у незалежній Українській державі. По суті, 8 березня нині — це вже комерційне «свято», історію якого навіть не хочеться нагадувати…
Євген Сверстюк наголошував: «Свято матері є винятково правдивим. Що не кажіть, в нашому світі підробок і імітацій мама залишається тією самою, що і тисячі років тому: вона в муках народжує дитину, і любов її до дитини є материнською. Вона хоче, щоб навколо був порядний світ, де не буде пасток, розставлених на її дитину… Через відродження материнства ми будемо вертатися до традиції, і до релігії, і до надії…».
Дуже важливо усвідомлювати роль жінки у Православній Церкві, у християнському храмі. Жінка не менше служить тут, аніж сам священнослужитель. Жінки співають, жінки відвідують храм щоденно, вони моляться більше, аніж чоловіки. Навіть у ті, не зовсім далекі часи, хто відстояв і вимолив Церкву — чоловіки? Ні, жінки! Хто, наприклад, в роки Другої Світової війни був присутній у храмі на молитві? Сини воювали, чоловіки боролися за життя і незалежність України, а жінки мирно й тихо йшли до храму, схиляли свої покриті голови і просили миру на нашу святу землю. А сьогодні? Погляньте, скільки жінок стоять поряд з нашими Захисниками, скільки праці, допомоги, любові, молитов вони вносять, щоб здобути Перемогу!
Тому, дорогі чоловіки, звертаюсь найперше до Вас: шануйте своїх жінок! Це їх сьогодні день. Вітайте не з «мартовским празником», який завжди випадає на час Великого посту, а у третю неділю після Пасхи, коли церква торжествує і радіє у Воскреслому Христі Спасителі. Даруйте квіти і радість своїм жінкам, бабусям, матусям, донечкам, сестричкам, онучкам. Любіть своїх жінок, берегинь роду і сім’ї і оберігайте їх, тому що так заповідає Христос, так вчить нас Свята Церква.
Нам сьогодні потрібно по-особливому показувати, що ми є християнами, що ми свідчимо про Христа. Отже, будемо пам’ятати про ці важливі свята для наших жінок і мам. Вони — найпрекрасніші і єдині у цьому світі!
Матвій ОЛІЙНИК, прот., настоятель Свято-Пантелеймонівського храму смт Люблинець.
НА СВІТЛИНАХ: образ жінок-мироносиць; автор статті з рідною мамою.
Фото з архіву автора.
Шануймо наших прекрасних жінок!
Христа. Своєю поведінкою розбивали закам’янілі серця своїх мучителів і навертали їх до Бога. Їхніми іменами переповнений православний церковний календар, де за кожним іменем стоїть подвижницьке життя, приклад доброти, жертовності і самозречення, приклад страждань і смерті за ім’я Господнє. Це — приклад того, якою повинна бути сучасна жінка-християнка і якою має бути її роль у Церкві Христовій.
Залишити коментар