Давно, давно, ще в радянські часи, нас вчили, що творець історії – народ. Як найкраще підтвердження цієї думки, партійні діячі різного рангу і рівня наводили приклад Радянського Союзу, де, мовляв, демократія досягла небувалого розвитку, а долю держави вирішують свинарки і пастухи, кухарки і домогосподарки. Ну й, звичайно, депутати рад народних депутатів, котрі приймають закони і рішення, внаслідок яких люди з кожним днем живуть все краще й веселіше.
Антиподом справжньої народної демократії комуністичні пропагандисти і агітатори називали бузувірства і злочини правлячих кіл буржуазних країн. Нас вчили, що капіталізм загниває і ось-ось «вріже дуба». Щоправда, не всі цьому вірили, іноді гірко жартуючи: «Гниє, але як гарно пахне!..».
З тих пір минуло чимало літ. «Врізав дуба» не світовий капіталізм, а міжнародний комунізм. Ринкову економіку будують колишні республіки «союзу непорушного», в тому числі й Україна, слова «конкуренція», «бізнес», «прибуток», «мільйонери» вже не є лайливими. Однак реформи не змінили суті політики, народи світу, на жаль, не стали творцями історії, хоч деякі сучасні політологи переконують у протилежному.
Найбільше, звичайно, галасують у Росії, де на останніх президентських виборах переважна більшість електорату проголосувала за Владіміра Путіна, що, на думку його чисельних підлабузників, якраз і свідчить про непорушну єдність влади і народу, вирішальну роль останнього у визначені стратегічного напрямку соціально-економічного розвитку країни.
Виявилося, однак, що не все так добре у монолітному, духовно скріпному суспільстві росіянців, як про це розповідає кисельовсько-соловйовська пропаганда. Перший відчутний удар по цьому моноліту завдала трагедія у Кемерово, де в результаті страхітливої пожежі загинули десятки людей, в тому числі – дуже багато дітей.
Мешканці міста настільки були обурені халатністю і влади, і будівельників, і власників торговельно-розважального центру «Зимова вишня», що масово вийшли на стихійний мітинг, який став таким собі міні-майданом місцевого рівня. А оскільки московські правителі бояться слова «майдан», як чорт ладану, то Владімір Путін, який тільки на третій день приїхав до Кемерово, не наважився зустрітися із мітингувальниками, віддавши перевагу зустрічі з рідними загиблих…у трупарні.
Конфлікт в Кемерово так-сяк зам’яли, губернатора відправили у відставку, а урядовці зітхнули з полегшенням. Та не тут-то було: у підмосковній Балашисі теж розгорілося вогнище народного гніву. Люди вийшли на протестну акцію в зв’язку із різким погіршенням довкілля – атмосферу забруднили викиди з полігону твердих відходів, або, по-народному кажучи, сміттєзвалища.
Ситуація для Кремля ставала дедалі більше небезпечною – після «тріумфу» Владіміра Путіна на останніх виборах народна смута нікому не була потрібною. Але невдоволення людей було помітне не тільки в Кемерово або Підмоскв’ї, а й в інших населених пунктах ерефії. Звичайно, про це не сповіщали провладні ЗМІ, але широко інформували інші джерела. Як не крути, тепер шила в мішку, як у радянські часи, не сховаєш і свідомість далеко не всіх росіянців затуманили казками про єдність Путіна з народом і народу з Путіним.
Далі – більше. США повідомили про санкції, накладені на велику групу осіб, наближених до володаря Кремля. Серед них – і олігарх Олег Дерипаска, який, ще не отямившись після секс-скандалу із Настею Рибкою, про що ми розповідали в одному з попередніх номерів, потрапив у той «чорний» список. В результаті акції його компанії «Русал» миттєво знецінилися наполовину, а російський фондовий ринок теж захитався. Пішов униз і рубль.
Ці не надто приємні події служки Путіна намагаються пояснити підступами ворогів Росії в особі НАТО, Євросоюзу та і же з ними, їх намаганням підірвати силу й міцність «наймогутнішої» країни в світі. При цьому вони, звичайно ж, замовчують істинні причини введення санкцій – окупацію Криму, розв’язану війну на Сході України, втручання у демократичну процедуру президентських виборів у США, військову і політичну підтримку диктаторських режимів у Сирії, Ірані, Північній Кореї тощо.
І все геть зіпсували настрій володарів Кремля ракетні удари коаліції в складі США, Великобританії, Франції по воєнних об’єктах Башара Асада. І хоч у цій операції багато незрозумілого, бо й американський президент Дональд Трамп не завжди поводиться адекватно, операція в Сирії, де росіянці почувалися наче у власній домівці, досить відчутно підірвала авторитет Владіміра Путіна, який не насмілився відкрито стати на захист Асада. Свої заяви-погрози він зробив уже після того, як удари були завдані.
Все, що нині відбувається в Росії і довкола неї, дуже нагадує гру з вогнем. Адже безрозсудна і агресивна політика Кремля може в кінцевому підсумку призвести до трагічних наслідків, в тому числі й термоядерної війни, про що дедалі голосніше говорять деякі політологи. Не виключено, що зросте загроза розширення масштабів військової агресії Москви проти суверенної України.
На жаль, дії Владіміра Путіна на міжнародній арені не зустрічають якогось супротиву в російському суспільстві, де реальна опозиція відсутня. Наші північно-східні сусіди перебувають під глибоким наркозом аполітичності і великодержавного шовінізму. Вони демонструють просто-таки фантастичну єдність з владною верхівкою, якої, напевно, не було і в радянські часи. Ця єдність нагадує масовий психоз, що переходить в дебілізм.
Таке враження, що московіти переконані: загине весь світ, а вони зі своїм незмінним і незамінимим вождем житимуть вічно. Вождь, можливо, ще трохи й поживе у підземних кремлівських бункерах, але на всіх росіянців там місця явно не вистачить…
Ярема ГОЯН.
Гра з вогнем, або Путін в бункері
Залишити коментар