Без вини винуватіВійна… Скільки невимовного людського болю і сліз! Щодня вражає своїм звірством сусід-загарбник… Злітають в небо одна за одною безневинні душі синів і дочок України… А як стискається серце, коли чуємо, що серед загиблих, поранених вже більше сотні діток! Це торкається кожного з нас.
Вашій увазі хочу запропонувати творчі рядки моєї землячки, жительки села Уховецька Нелі Патійчук, які вона присвячує без пори загиблим маленьким янголятам…
Руслана СЕМОТЮК.
У ляльки над розтрощеним вікном
Від інею лице, як порцеляна.
Вона прокинулась від холоду зарано
І пам’ятає рук тепло дитячих,
Які вона вже, мабуть, не побачить…
Порвалась сукня, та вона не плаче…
Коли ж її, нарешті, вже пробачать?
І дивиться розгублено, незряче,
Тамує біль у грудях свій терпляче.
І по складах лиш каже слово «мама»,
І в серці в неї є маленька рана,
Чому її ще досі не забрали?
Вона чекатиме – бодай хоч підібрали.
Не знає лялька, що адрЕс немає.
Дитячий сміх уже не залунає,
Одвічне зло прийшло стоптавши квіти,
Що найдорожчими злягли, неначе віти.
Малеча спить, ледь склавши рученята,
На небі в крильцях золотих, як янголята
Їх пригорне до себе Божа Мати,
І на очах її сльоза бринить..
Чи Бог полишить хоч одне дитя?
Нема провини і немає каяття.
Хтось молиться крізь зойк і канонади,
Хтось лиш мовчить, чекаючи розради…
Хто розблокує мить, що зупинилась,
Так, ніби це лиш сном страшним наснилось.
Хто пам’ятатиме, той буде за життя,
Як «до» і «після», і немає вороття…
Чекає лялька під розтрощеним вікном,
Прокинувшись у сні, як та незряча,
Коли її знайдуть, вона заплаче.
ЇЇ притисне до грудей рука дитяча.
Вони зайдуть у дім і ляжуть спати,
Забувшись в ковдрі
довгим-довгим сном…
Неля Патійчук.
Залишити коментар