Пам’ять / Вони мужньо боролися за рідну Україну

Чорною хустиною на поріг трьох родин Поворської громади впала сумна звістка.

У війні з  російським агресором біля с. Дмитрівка Бучанського району Київської області 7 березня  загинули Герої нашої громади:

Овадюк Ігор Олександрович, 1990 р. н., із с. Козлиничі,

та Хмеляр Максим Петрович, 1983 р. н., із с. Заячівка. 

 28 квітня в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Крюкове Лозівського району Харківської області загинув герой  –  Васильчук Богдан Васильович, 1991 р. н.,  із с. Ситовичі.

Ігор Олександрович Овадюк, після закінчення загальноосвітньої школи в с. Козлиничі навчався в ПТУ №5 м. Ковеля. По закінченню навчання в училищі, пішов на службу в ЗСУ. Був порядним, чуйним, дисциплінованим юнаком. У 2010 р. батьки Овадюка Ігора отримали подяку від президента України Віктора Андрійовича Ющенка за гідне  виховання сина. За свої 32 роки Ігор встиг послужити Богу, людям та Україні. До війни ніс послух прислужника Хрестовоздвиженського храму с. Козлиничі і у числі перших став на  захист рідного краю від російських загарбників.

Максим Петрович Хмеляр працював до війни в Поворському лісництві Ковельського СЛАТ «Тур». Він також з перших днів війни став на захист нашої землі, кожного з нас. Був порядним, відповідальним, добрим господарем, дбайливим батьком двох неповнолітніх дітей, швидким на допомогу односельцям і активним у всіх починаннях громади.  

Богдан  Васильович Васильчук дуже рано залишився без таткового плеча та підтримки. З трьох років мама допомагала стати Богданчику на самостійну життєву стежину  та самотужки виховувала добропорядним  сином. Все, як у хорошої людини: навчання в школі, здобуття гідної професії. У 2019 році поєднали свої долі – Богдан Васильович та тендітна кароока дівчина з с. Ситовичі – Світлана Стецюк. Через рік  народилася донечка Вікторія. Щасливий тато, люблячий чоловік, хазяйновитий зять. От вже й на власний будинок пристаралися. Знову очі засвітилися від щасливої звістки – кохана Світланка при надії. 

Та не судилося таткові взяти на ручки новонароджене дитя. Клята куля обірвала життя…

Хто поверне згорьованій матері люблячого сина, сестрі – брата, а дружині – коханого чоловіка, її життя, її Всесвіт??? Виплакавши  всі сльози, вона, що носить надію під серцем, ніби чаєчка, ще не один рік здійматиме свої руки-крила до небес, благаючи  почути відповідь на тисячу її запитань…

Не забудемо! Не пробачимо!

Наші захисники, наші герої мужньо боролися за перемогу України, відбиваючи військову агресію окупантів. Подвиг Героїв – всенародний, пам’ять про них вічна.

Жителі громади – старі і малі, сивочолі і зовсім юні схилили голови в жалобі, зустрічаючи полеглих воїнів-захисників та проводжаючи їх до місця останнього спочинку.

Уся Поворська громада схиляє голови в глибокій скорботі. Приносимо співчуття батькам, рідним, розділяємо ваш невимовний біль втрати. 

Низький уклін Героям та усім, хто у ці дні захищає нашу рідну землю, щоб ми жили в мирі і якнайшвидше дочекалися Святої Перемоги!

Мабуть, і життя не вистачить, щоб подякувати хлопцям за наш сон. Не зовсім спокійний, але все ж сон, в той час, коли вони, ризикуючи життям, сплять по 2-3 години в окопах, просто неба. Не знаю, які підібрати слова, щоб подякувати…

Залишається тільки молитися за Вас, наші рідненькі захисники.

Герої не вмирають!

директор Центру культури та дозвілля Поворської ТГ.