Як визволяли село Дубове6 липня минуло 70 років від дня визволення с. Дубового від фашистських загарбників. Нині – знову війна: не час для святкування (бо ж щороку в цей день у Дубовому відзначали як День визволення села). Але пам'ятати ТРЕБА!!!
З 27 квітня до 4 липня 1944 року 712-й полк 132-ї стрілецької дивізії стримував натиск гітлерівців під Ковелем, намагаючись "вимотати" сили противника. Постійно проводили розвідку позицій ворога боєм, наносячи відчутні втрати в живій силі, техніці.
Визволяючи Дубове, дев'яносто діб героїчно бились підрозділи батальйону, яким командував Жигалко. Всього за 60-70 м знаходились їх окопи від оборонних укріплень гітлерівців. Ні вдень, ні вночі не давали спокою німцям. Під прикриттям темряви вони непомітно проникали в розташування ворога, де нищили живу силу, техніку, документи. В одній із таких рукопашних сутичок комбат Жигалко загинув.
Виконуючи завдання по захопленню "язика", героїчно загинув командир роти розвідки капітан Михайлов. Тяжко поранений у живіт, він попросив, помираючи, лікаря О.М.Молдавську і медсестру З.М.Уварову : "Підніміть мене із землі, щоб я умер, як воїн".
Артилеристи, що брали участь у визволенні с. Дубового, – молодший лейтенант Литвиненко, старший сержант Губарєв, розвідники Авдєєв, Новіков, Ілюшкін, радист Ужов, зв'язківці Строков, Тяпін у "Бойовому листку артилериста" в номері за 7 червня 1944 р. газети "В атаку" 132-ї Бахмацько-Варшавської двічі Червонопрапорної ордена Суворова стрілецької дивізії писали:
"Товариші бійці 4-ї роти! Ми, артилеристи і винищувачі танків, перебуваючи поряд з вами, бачим , як пильно вдень і вночі несете службу і на кожен постріл фриців відповідаєте зливою свинцю по ворогу. Знайте, що при появі ворога і танків перед вашою траншеєю, в будь-яку хвилину заговорять наші могутні гармати. Ми змішаємо ворога із землею.
Продовжуйте так же стійко обороняти свій рубіж, а ми вас підтримаємо братнім вогником!" (власкор газети С. Кононов).
У відповідь бійці 4-ї роти написали в "Бойовому листку":
"Товариші артилеристи і винищувачі танків!
Ми, бійці, сержанти і офіцери 4-ї роти, глибоко зворушені вашим листом. Ми знаємо тепер, що в траншеях не самі, а наші славні артилеристи і винищувачі танків завжди з нами і впевнені в тому, що ваші могутні залпи розмолотять ворога і його танки перед нашою траншеєю.
Ми обіцяємо пильно охороняти довірений рубіж, захистити його від підступного ворога. Завіряємо, що через нашу відповідальну ділянку ворог не пройде. Бойовий привіт, товариші!".
Лист підписали лейтенант Трифонов, спостерігачі Лебединський, Болотов, автоматники Черних, Звонарьов, кулеметники Дерновой, Амулаєв, зв'язківці Петряєв, Шевцов.
У цьому ж випуску газети "В атаку" (7 червня 1944 р.) читаємо замітку "Рота незламних бійців" про 4-ту роту: " Ротою незламних бійців – так можна назвати цей мужній підрозділ, яким командує лейтенант Є. Трифонов. Четверта рота стійко витримує безперервні ворожі вогневі нальоти, відбиває його спроби увірватись в наші траншеї, завдає ворогові великих втрат.
Бійці старанно попрацювали, закріплюючи свій рубіж. Тут усі розуміють, що надійний окоп примножує стійкість в обороні. Пильне спостереження за діями противника, міцна дисципліна вогню і маскування – все це увійшло в побут четвертої роти. В будь-яку мить фашистів зустрічає могутній вогонь всієї стрілецької зброї. Піхотинців підтримують артилеристи, мінометники.
Рубіж четвертої роти – неприступна стіна для гітлерівців. Він сильний не тільки окопами і зброєю, а й відвагою і вмінням бійців та командирів, їх єдиним прагненням до перемоги.
Лейтенант Трифонов, парторг роти червоноармієць Дунаєв з душею віддаються своїй справі, вміло керують підрозділом. Через рубіж 4-ї роти загарбникам не пройти!".
Тут же читаємо оперативну листівку: " Бійці четвертої роти! Червоноармієць Семен Черенков поранений у руку, і не залишає поля бою. Він продовжує стріляти однією рукою. Це – третє поранення товариша Черенкова. Шана і слава Черенкову!".
І тільки у ніч на 5 липня основні сили німецького гарнізону стали відходити з Ковеля на підготовлений рубіж Паридуби-Торговище. 5 липня гітлерівці залишили східну частину Ковеля і Дубове.
Село було повністю звiльнене 6 липня 1944 року. Багато цікавого про бої за визволення Ковеля (і Дубового) та про героїзм його визволителів дізнались наші студійці-краєзнавці, налагодивши листування з учасниками бойових дій на Ковельщині.
Зокрема, Степан Гуре, льотчик-штурмовик, в 1944 році у боях за визволення Ковеля командував 1-ю ескадрилью (родом з Хмельницької області ) в листі учням Дуб
івської школи, написаному 1 січня 1969 року, розповів, що над Ковелем їм довелось здійснити чимало повітряних боїв. Дуже вже не хотілось відступати ворогу – він "огризався" не на життя, а на смерть. Основне робилося на землі танкістами, артилеристами, піхотинцями. Завдання льотчиків було прикривати "Іл"-ів – штурмовиків".
Згадує, як летів на Ковель, де точився повітряний бій. Попереду – ведучий комісар полку Фінтін Костянтин Михайлович, про котрого всі з полку із гордістю казали: "Справжній комісар”. С. Гуре особисто бачив, як той збив ворожого винищувача.
Про себе ж С. Гуре розповідає скромно: "Не таким вже я був і хоробрим, чесно кажучи. Після кожного збитого ворожого літака збивали й мене. Вперше збили під Запоріжжям на території, зайнятій ворогом, – вночі переповз лінію фронту. Два рази збивали під Ковелем. Супроводжували ми тоді літака-розвідника на аеродром в Любомль. Потрібно було сфотографувати аеродром.
Йшли втрьох. Зачепило, зупинився мотор. Змушений був приземлитись на галявині на пні – літак розбився, я вижив. Вдруге довелось скористатись парашутом. Супроводжуючи літаки "Іл", мусили відрізати "мессершмідтів", що нападали. Мій літак було збито… Ви не повірите – пишу вам листа, а сам плачу, як дитя…".
По секрету зізнався, що земля під Ковелем дорога для нього ще й тому, що там починав створювати сім'ю. Саме в перерві між боями вперше насмілився поцілувати свою майбутню дружину – Зіну Шабанову (Гуре) – молодшого сержанта, збройницю 712-го стрілецького полку, котра своїми тендітними руками заряджала гармати й кулемети.
Також С.Гуре повідомив імена й адреси льотчиків-штурмовиків, що брали участь у визволенні Ковеля: Марчика Г. (м. Єлгава), Олійникова М. Т. (м. Ленінград), Хохрякова Д. і його дружини Маші – медсестри (м. Таганрог), Козловського І. І. і його дружини Ніни, яка теж воювала під Ковелем (м. Мінськ), Армашова П. А. (м. Липецьк), Фантіна К. М. (м. Москва).
Козловський Іван Іванович, льотчик- винищувач Ковельської Червонопрапорної винищувальної авіаційної дивізії в листі до учнів нашої школи від 21 травня 1969 р. розповів, що на Ковельщину прибув в лютому 1944 р. й одразу ж вступив у бій. У той час він був командиром загону в одній ескадрильї з Гуре С. П.
Згадує випадок, що стався в кінці квітня 1944 р., коли німці групою в 51 літак готувались нанести удар по наших військах. У повітрі перебував загін Гуре С. П. в складі Міхеєва О. І., Сайдишева Н. і Плужнікова Б. Не дивлячись на численні переваги ворога (майже в 13 разів), наші льотчики сміливо вступили в бій.
Перша атака – і два фашистських стерв'ятники, охоплені вогнем, пішли вниз. Спантеличені німці починають скидати бомби на голови своїх вояків. Атаки слідують одна за одною – ще три стерв'ятники пішли до землі. Німці втекли, а наші повернулись на свій аеродром без втрат, щоправда, машина Сайдишева дуже обгоріла, але він вправно посадив її.
За цей бій командуючий Повітряною Армією генерал-лейтенат Полинін, котрий був очевидцем бою, в сутінках приземлився на наш аеродром на По-2, вишикував особовий склад полку і всіх 4-х нагородив орденами Бойового Червоного Прапора. 
Згадує льотчик також, як командир полку Полочов над Ковелем в одному з боїв збив два винищувачі, але його літак також зайнявся. На палаючому літаку протаранив важкий німецький літак "Ю-52", а сам викинувся з парашутом і благополучно приземлився.
Розповів Козловський І. І. про двох братів Некрасових — Володимира (Герой Радянського Союзу) і Олександра (загинув в одному з боїв під Ковелем) з Хабаровська. Некрасов В.О. написав три книги про льотчиків. У тому числі – й про учасників визвольних боїв на Ковельщині.
Ще одна історія. Бєлавін М. І., командир ескадрильї, Герой Радянського Союзу (в післявоєнні роки працював заступником Міністра цивільної авіації), котрий знищив три ешелони на станції Мацеїв.
Дубівчани свято бережуть пам'ять про героїв і героїчні події Великої Вітчизняної війни, що відбувались на Ковельщині, глибоко шанують всіх бійців, що полягли за визволення Дубового.
Мілана ТХОРЖЕВСЬКА,
Артем Головій члени шкільної
літературно –краєзнавчої студії "Провесінь" ЗОШ І-ІІІ ст. с. Дубового.
НА ЗНІМКАХ: вгорі ліворуч — Козловський Іван Іванович, льотчик-винищувач; вгорі праворуч — зустріч бойових побратимів на дубівській землі (1979 р.); внизу — 712-й полк 132-ої Бахмацько-Варшавської Червонопрапорної ордена Суворова стрілецької дивізії (1979 р.).
Фото з архіву школи.
Залишити коментар