Біль крає серцеВ храмі Святого Миколая УПЦ Київського Патріархату, що в селі Колодяжному, з ініціативи релігійної громади відбулося освячення колива, яке провів протоієрей отець Іван.
Відправа відбулася з нагоди сумної дати – Дня пам'яті жертв голодоморів в Україні.
Згодом на вулиці біля церкви пройшов мітинг-реквієм. В ньому взяли участь парафіяни, жителі села, представники громадських організацій міста Ковеля, учні "Школи гармонійного розвитку", їх батьки, педагоги.
На місці проведення мітингу-реквієму було встановлено стенд, на якому розміщені фотосвітлини, спогади очевидців голодоморів, документи, в яких йдеться про страшні злочини більшовицького режиму. Зі світлин бачимо, як схилилася мати над дитиною, що помирала від голодної смерті, а також карту території, на якій лютувало страхіття.
Учасники заходу розмістили на окремому столичку букет квітів, кетяги червоної калини, гілочку зеленого барвінку. В центрі – розламана хлібина, склянка з водою, зверху – окраєць хліба. Тут же напис: "Ціна йому – життя".
Відкрила мітинг-реквієм громадська активістка Олена Філіпчук. Зокрема, вона зазначила, що у ці дні український народ вшановує пам'ять жертв голодоморів в Україні 1932-1933 років, що призвів до смерті мільйони людей, знищив коріння нації.
В руках дітей горять свічки. Лине тиха, жалобна мелодія. Перед присутніми виступила голова Ковельської філії "Союзу Українок" Алла Полякова, яка сказала:
– Нам треба навчати дітей, щоб вони з повагою ставилися до подій, які мали місце в Україні, не були байдужими до того, що пережили люди під час страшного голодомору.
На мітингу-реквіємі звучали поетичні рядки, які читали учні "Школи гармонійного розвитку". Декламатори їх наголошували, що люди вмирали на благодатних чорноземах, родючих полях, засіяних житом і пшеницею. Чому? Бо в них забрали все до останнього колоска, до останньої зернини. Це було свідомо спрямоване на фізичне винищення селян.
Виступають учні. І з вуст кожного знову і знову звучать страшні слова із прочитаних віршів, уривків із спогадів очевидців.
"Танули на обширах України важкі сніги. А чи була весна? Чи прилетіли до людських осель довірливі лелеки? Ніхто того не бачив і не міг бачити", – промовляють діти, переймаючись болем і стражданнями людей, що вмирали у страшних муках від голодної смерті.
Учні "Школи гармонійного розвитку", Анна Герун, Ірина Бейда, Владислав Шушмерук читають поетичні рядки, які крають серце:
"А люди біднії в селі,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися у хатах,–
Та й мруть…
Сумують комини без диму,
А за городами, за тином
Могили чорнії ростуть…”.
І знову на мітингу-реквіємі з вуст дітей криком кричать горе і тривога, що ніби прилинули з тих далеких літ. Школярі наводять фрагменти із спогадів очевидців голодоморів: "У тридцять третьому було стільки горя, що й на воловій шкурі не спишеш… У Серафима Горідька було троє хлопців. Малий збігав до Литвинки, по сусідству. Вона йому вряди-годи молочка давала. Та ось раз пішов. Кинувсь до неї. А в казані нігтики плавають…".
Спогади, спогади… Страшні, болючі і тривожні. Звучать слова:
"Боже, не доведи, щоб той мор повторився вдруге. Надмогильні хрести по всій моїй Україні. А від них за село сім мільйонів лягло…".
Мітинг-реквієм закінчився. Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять жертв голодоморів та Героїв Небесної Сотні.
Степан СКОКЛЮК.
НА ЗНІМКАХ: під час мітингу-реквієму.
Фото з архіву церкви Святого Миколая.
с. Колодяжне.
Залишити коментар