Голокост – страшна трагедія людстваЄвреї, як і інші народи, що вже тривалий час живуть на теренах України – українці, поляки, росіяни, угорці, роми, білоруси, румуни тощо, жахливо постраждали від нацистської окупації, що тривала на наших землях у 1941-1944 роках. Українська громадськість 27 січня взяла участь у заходах з нагоди Міжнародного Дня пам'яті жертв Голокосту.
Для більшості людей сучасності є зрозумілим і прийнятним той факт, що сьогодні у світі немає держави, де б жили представники тільки однієї нації. Так само і в Україні живуть багато етносів і народів, отже історія і культура України – це історія і культура всіх народів, які її населяють. Тому трагічна загибель українських євреїв у роки нацистської окупації нашої землі – це не лише сторінка історії єврейського народу, а й частина історії України ХХ століття.
До сьогодні людству важко усвідомити, як сталося так, що в середині "освіченого" ХХ століття, на одному з найрозвиненіших континентів світу, в Європі, люди вбивали людей тільки за їхню національну приналежність.
Убивство єврейського населення різних країн Європи, яке здійснювала нацистська гітлерівська Німеччина з допомогою представників інших окупованих країн у роки Другої світової війни, отримало назву Голокост.
За доби влади нацизму і в період війни у 27 країнах європейського континенту було немилосердно замордовано шість мільйонів європейських євреїв, серед них – майже півтора мільйона євреїв України.
Для масового знищення людей було створено 6 таборів смерті (Аушвіц, Треблінка, Собібор, Майданек, Хелмно, Белжець). Як висловився один есесівець: це були "прості, але справно працюючі конвеєри смерті". Процес знищення партії в'язнів тривав одну-дві години.
На жаль, не оминула ця трагедія і нашу рідну Ковельщину.
Напередодні Другої світової війни євреїв у Ковелі налічувалося близько 17 тис. осіб (50% від загальної кількості населення), діяли релігійні та сіоністські партії, заклади освіти. З приходом радянської влади у 1939 р. усілякі організовані форми єврейського життя були згорнуті.
28 червня 1941 р. місто було зайняте частинами вермахту. Згідно з розпорядженням нацистів був створений юденрат (єврейська рада), до якого увійшло 12 осіб. Кожен єврей був зобов'язаний носити розпізнавальні знаки – жовті зірки Давида. Євреїв використовували на примусових роботах, а також змушували час від часу надавати грошові суми та коштовності німцям.
У перші ж місяці окупації було вбито близько тисячі євреїв. Вбивства скоювалися німцями-службовцями айнзацгрупи та солдатами 3-ї роти 314-го поліційного батальйону.
Наприкінці травня 1942 р. було створено два гетто. У першому, що в "старому місті", ув'язнено близько 10 тисяч осіб. Друге, розташоване на околиці міста, в т. зв. "новому місті", ув'язнило приблизно 3,5 тисячі осіб. Обидва гетто були огороджені колючим дротом понад два метри заввишки.
2 червня 1942 р. в'язням "старого" гетто віддали наказ зібратися: мовляв, 3-5 червня їх відправлять на роботи на Схід. Близько 300 євреїв, які намагалися втекти під час депортування з гетто, були страчені на місці.
З "акції" виключили приблизно 3,5 тисячі кваліфікованих ремісників. До тисячі євреїв спромоглися втекти з гетто під час збору. Решту вивезли за місто до піщаного кар'єру біля села Бахова, де їх знищили.
Як свідчили на повоєнному судовому процесі колишні гебітскомісар Ковеля та начальник поліції, євреїв зі "старого" гетто привезли на вантажних поїздах до залізничної станції на півночі Ковеля. Місцем розстрілу став кар'єр, де раніше видобували пісок та гравій.
Біля ям, що залишилися після видобутку (а деякі були спеціально терміново викопані для "акції"), євреї мали роздягнутися – чоловіки повністю, а жінки до нижньої білизни. Їм наказували вишикуватися уздовж ями, біля якої їх розстрілювали, та лягати обличчям на землю на дні ями. Наступні жертви мали лягати на трупи попередніх жертв, і також отримували постріл у потилицю.
Приблизно тисяча євреїв спромоглися втекти під час транспортування та “акції” в навколишні ліси і села.
Згодом євреїв з "нового" гетто перевели до "старого", а 19 серпня 1942 р. також вбили частину людей у тому ж самому кар’єрі біля Бахова, а частину (близько 6,5 тисячі осіб) – біля єврейського цвинтаря по вул. Володимирській.
Останні в'язні ковельського гетто знищені 6 жовтня 1942 р. Коли радянські війська знову ввійшли до Ковеля, в місто повернулися близько 40 євреїв. За висновком Надзвичайної державної комісії з встановлення злодіянь німецько-фашистських загарбників, усього в Ковелі було розстріляно 18 000 євреїв.
З ініціативи тих євреїв, хто залишився в живих, в листопаді 1944 р. місце розстрілу було огороджене дротом та встановлений дерев'яний стовп з цифрою "18000".
Єврейське життя у місті вже ніколи не відновилося. Переважна більшість тих, хто пережив Голокост, виїхали 1945 р. до Польщі, звідки вони згодом репатріювалися до держави Ізраїль або виїхали до інших країн.
У 1953 році в Ізраїлі встановлено звання "Праведник народів світу" (засновник – Національний інститут пам'яті "Яд Вашем"), а у жовтні 1988 року в Україні створено Фонд "Пам'ять Бабиного Яру". У свою чергу, фонд запровадив почесні звання "Праведник України" і "Праведник Бабиного Яру", яких удостоюють тих громадян, котрі, ризикуючи власним життям, рятували євреїв від розстрілів.
Всього в Україні звання "Праведник України" присвоєно 4 тисячам громадян і 560 – "Праведник Бабиного Яру".
Україна – єдина держава, де існують свої власні звання. За кількістю "Праведників народів світу" Україна займає четверте місце – після Польщі, Голландії і Франції.
Мирослава ДІКА,
вчитель історії Люблинецької загальноосвітньої школи.
Залишити коментар