Біль від втрат і віра в перемогу(Закінчення. Поч. у номерах від 3 та 5 березня ц. р.).
Людей, яких не спіймали біля стіни будинку, в тунелі почали бити та скидати до купи. Лише "ВВешники" відносили поранених у "швидкі допомоги", що стояли поряд, чим врятували декількох людей.
На другий день кияни принесли лампадки та квіти під стіни будинку, але на ранок їх прибрали всі. Поливальна машина змивала кров, вдень квіти знову з'являлися, а за ніч зникали.
Два тижні ми шукали Сашу з Сімферополя, якому було всього 24 роки і який не повернувся з Маріїнського парку. Я обдзвонювала лікарні, морги, ходила в золотоверхий Свято-Михайлівський собор, де був лазарет, зверталася зі сцени Майдану, подавала на розшук в "Майдан-СОС". Як потім з'ясувалося, він отримав бруківкою по голові, яку кинув "тітушка", від чого впав.
Каска злетіла з голови, і кожен, хто пробігав поруч, старався вдарити по ній резиновим кийком, а один – ще й по колінові. Тоді Сашу занесли в антимайданівську палатку, поклали на землю, зв'язали руки за спиною, почистили кишені, хотіли забинтувати голову, але в них не знайшлося бинта, зате був повний пакет гранат.
Полонених там було багато, але коли прийшли нардепи, то дозволили вивезти лише стільки, скільки влізе в "швидку допомогу". Забрали їх семеро. Лікарі завезли в 17-ту лікарню. На другий день депутат Ірина Геращенко відвезла Сашу до якихось своїх знайомих, які купили йому мобільний телефон та квиток на Крим, і він уже 22 лютого був вдома.
Координатору нашого волинського містечка з Турійська Юрію Лисиці дуже побили ноги, але йому вдалося вибратися. Він дістався до Києво-Печерської лаври та попросився, щоб його прихистили, але служитель, не впустив його, підполковника міліції, навіть на поріг святині побачивши, що це – «майданівець».
Він до вечора пересидів у схованці, доки його не забрав Василь Куць з Камінь-Каширського та не перевіз в офіс секретаріату Української Народної Партії своїм автомобілем. Звідти його та інших поранених повезли «швидкою допомогою» на лікування до Львова.
ххх
Всі, хто вцілів у Маріїнському парку, вирушили до Майдану.
На щастя, я там знайшла свого Сергія та Оксану з Ковеля, яка працювала на нашій кухні. Похід цей, а вірніше пробіг, затягнувся на цілих чотири години, тому що всі вулиці, які вели до Майдану, були у заслонах "Беркута".
Нам довелося добиратися по бульвару Лесі Українки, а це, мабуть, кілометрів з 20. Коли вже не було ніяких сил, я присіла на східці, щоб відпочити, знайомі хлопці порадили не робити цього, бо слідом ідуть "тітушки" і добивають тих, хто відстав.
Ноги мої понабрякали, вкрилися червоними плямами. Був нестерпний біль, який турбує мене й досі. На щастя, на Майдані знайшовся і мій Ярослав, який довів мене до офісу на Пушкінській, а Сергій залишився на Майдані.
Ніч з 18 на 19 лютого була страшною: палали барикади, горів Будинок профспілок. Ворог підступив до самого серця Майдану: до сцени та наметового містечка. Щоб захиститися, палили все, що горить – шини, одяг, палатки, олію і навіть сало. Саме димова завіса врятувала, і остання барикада вистояла.
Голова УНП Олександр Клименко 19 лютого відправив нас з Сергієм на своїй машині до знайомого лікаря, де нам надали медичну допомогу, після чого я уже змогла піти на Майдан.
ххх
Дуже боляче, що до цих пір протягом цілого року не поніс покарання ні той злочинець, який стріляв у беззбройних людей, ні той, хто його посилав на вбивство.
Сьогодні знову наші патріоти відстоюють не лише свою гідність, як це було на Майдані, а й незалежність та волю українського народу, виявляючи при цьому справжні героїзм і самовідданість.
Ми віримо, що перемога буде за нами, що одвічний наш ворог, який прикидався братом, буде видворений за межі кордону України, а держава наша буде цілісною та неподільною. Нам в цьому допоможе Бог.
Тільки спільними зусиллями, кожен на своєму місці, ми зможемо допомогти нашій державі вижити. Будьмо щедрими на добро, і воно повернеться нам сторицею. Допомагаймо нашим воїнам, підтримуймо їх хто чим може: коштами, продуктами, теплим одягом, і ми разом переможемо.
Любімо один одного, шануймося, бо ми того варті.
Слава Україні! Героям слава!
Лідія КОЗУЛЯ,
учасниця київського Майдану в 2013-2014 р.р., депутат районної ради.
Залишити коментар