Так сталося в нашій незалежній Україні, що панахиду і хрестини сім'я Володимира Кияна проводила майже одночасно. Вересень 2015-го для цієї родини пам'ятний похоронними квітами і хрещенням маленького Данилка. 

Як сумістити горе і радість в одному серці? Відповідь одна: Герої не вмирають — вони в наших серцях навічно, і на їх місце стають сини.

Вірмо, що Україна буде щасливою і не загине, не розчиниться у цьому жорстокому космічному просторі.

 

Яке то щастя — бачити і відчувати серцем таїну посвячення малого янголятка в християни! 

Родина і друзі — всі в радості та в надіях на його щастя. А сьогодні мама янголяти у чорній хустці. Знак трауру та суму. 

Татко малого Данилка загинув за Україну і за нього. Не прийде, не усміхнеться, не приголубить. Не візьме на сильні руки і не пригорне. 

Схилімо голови… Гіркий сум і горе в очах ще такої юної вдови Ольги. Не може серце змиритися, що милого немає. І раптом загукало маля. Заіскрились мамині очі. Готова летіти на крилах. Як вмістити в одне зболене серце горе і радість? 

А Данилко — на руках хресних батьків, такий тихий та спокійний. На руках у бойового командира, одягнений у комуфляжну, військову форму, тріпає рученятами і не знає, що татка його уже немає в живих.

Хресні батьки — це бойові побратими батька Віктор Ніколюк, командир батальйона з Кіровоградщини, та Богдан Гаркуша, воїн-доброволець із Черкас.

Потрібно бачити, як загартований, обпалений у боях командир заглядає в очі маляти, як поправляє ковдру, щоб ніженьки не замерзли, як тримає на руках, щоб янголяті було комфортно. Зброю він уміє тримати, а дитя?..

Тьмяно і винувато мерехтять свічі. Лунає чоловіча молитва. Вимолюють священики для Данилка Благодаті Господньої і щастя земного.

Отець Василь, настоятель Свято-Благовіщенського собору, освячує хрещеника водою. Рясно стікає по голівці свячена вода, а Данилко не плаче. Так і треба, адже він — воїн, який колись замінить батька-Героя.

А смуток осіннім туманом душу пеленає.

О, Господи! Чому та напасть упала на наш дім український? Чому горе і радість, мовби терен колючий і синьоокий барвінок, переплелися? Чому матері стають вдовами, а малі, незахищені діти — сиротами? 

О, вільна Україно, хіба думала ти, що панахида і хрестини "обіймуться" під твоїм синім небом? 

Володимир Киян дуже хотів бути на цих хрестинах. Не встиг!

Так і хочеться вигукнути: "Згиньте, спопелійте, злі сепаратисти та путіністи. Почуй нас, Господи!".

Отець Ігор перед вівтарем підіймає Данилка високо на руках, мов би для злету до Бога і татка. Впевнений: полетить, як виросте, Данилко у мирному небі.