Він жив для Ковеля і УкраїниО, Господи! Чому на небеса Ти передчасно забираєш найкращих?!
Яскраво палала свіча Євгена Івановича Поліщука і раптом погасла. Ніхто не скаже: чому? Звістка пекельним болем вразила серце. Лишилася тільки пам'ять.
Наші шляхи перетнулися у 1985 році. Тоді я очолив енергетику Ковельщини, а Євген Поліщук "мучився" партійною роботою. Це був час, коли Михайло Горбачов оголосив перебудову. Партію спрямовували в русло нового мислення, демократії в економіці і критики вищестоящих органів.
Партійний функціонер Євгеній Поліщук був чужеродним "тілом" в процесі перебудови партійної системи. Його покликання — господарська робота, а не папери і засідання. У цій сфері він почувався, як риба у воді. Мав вагомі напрацювання, солідну практику і надійні ділові зв'язки в Києві, Москві, Львові і за кордоном. Чи то працюючи на заводі "Ковельсільмаш", чи то відповідаючи за промисловість міста в партійному комітеті, Євген Іванович цікавився виробництвом, будівництвом об'єктів соціально-гуманітарного призначення і суттєво впливав на всі процеси, що стосувалися розвитку Ковеля.
Він був дисциплінованим і вимагав дисципліни від інших. Був відповідальним і вимагав відповідальності при виконанні тих чи інших завдань від підлеглих. Він був професіоналом своєї справи і поважав професіоналізм інших.
Спогади… Вони калейдоскопом виринають із пам'яті.
…Аварія в електромережі, яка живить військову частину в Черкасах. Щоб ліквідувати пошкодження, потрібна допомога обласних служб. Заклопотаний справами, Є. Поліщук просить допомоги військовій частині. Енергослужба обленерго відгукується оперативно.
На контрольне запитання до мене про стан справ, я інформую, що проблема вирішується, і електролабораторія вже працює в Ковелі.
Так формувалася довіра. У цій довірі, як правило, завжди існує зворотний зв'язок. Саме завдяки Євгену Поліщуку, його старанням і рекомендаціями поліпшую житлові умови своєї сім'ї. І сьогодні знову (уже посмертно) дякую і за довіру, і за взаєморозуміння, і за допомогу.
Таких виробничих контактів було багато. Вони — в новобудовах міста, в облаштуванні привокзального ринку, в будівництві спорткомплексу, у реконструкції бульвару Лесі Українки. Євген Поліщук щодня — на об'єктах. Як вінець — "планьорка" з 21.00 до 22.00 год. На контролі — працюючий люд, матеріали, техніка, обладнання. Кожен керівник, отримавши завдання, не мав права на халатність або зловживання.
Кажуть, що охопити все одній людині не під силу. Євгенію Поліщуку вдавалося своєю енергією осягнути дуже багато.
Він часто повторював слово "люмінь", що означало: рішення прийнято остаточно і безповоротно, обговоренню не підлягає, виконувати його слід швидко і без заперечень.
На початку дев'яностих у Ковелі, як і скрізь, вирували бурхливі хвилі революційної боротьби. Всім було зрозуміло, що повноцінної заміни Євгену Поліщуку на посаді голови виконкому на даний час немає. Знали це і в області.
Але революція безкомпромісна — вона вимагає кадрових змін. Євген Іванович розуміє невідворотність суспільних процесів і по-європейськи швидко вирішує подати у відставку, при цьому пропонуючи мою кандидатуру на посаду мера (у той час його обирала міська рада). Він переборює супротив деяких депутатів, бо розуміє: хто б не опинився на відповідальній посаді, буде працювати в екстремальних умовах.
Після мого обрання старався передати свій досвід наступнику, допомогти морально, а також поділитися професійними "секретами". За цю підтримку, за підставлене дружнє плече я й сьогодні щиросердечно дякую йому.
У свій час на всеукраїнському рівні набув розголосу проект "Інтерпорт-Ковель". Євген Іванович з головою поринув у його реалізацію. До проекту підключається міжнародний Лондонський банк, державні структури, високі чиновники з Києва. В технічній, економічній, політико-соціальній складових Євген Поліщук виступає головною рушійною силою. Він бачить стратегічний план розвитку і Ковеля, і цілого Волинського регіону. Зауважте: не особистий успіх власного бізнесу, а той, який принесе користь волинянам і рідному місту.
Ми вже згадували про твердий, а часом безкомпромісний характер Є.Поліщука. Таким він був і в політичних переконаннях та уподобаннях. Ніколи не "повертав" шапку наперед чи назад, як ми бачили в кіно (та й в житті): прийшли червоні — зірка на кашкеті, з'явились білі — вона на потилиці.
Тільки тверезо оцінивши минулі і майбутні процеси, переконавшись у неминучості краху старої системи і побачивши перспективи незалежної України, Євген Іванович промовив воістину історичне: "Я готовий обійняти найвидатнішого справжнього націоналіста і йти з ним у боротьбу за Україну, як колись за неї боролися наші предки".
Він як істинний українець побачив нову, вольну, благодатну Україну. Він повірив у щасливе майбутнє ковельчан і односельчан-годовичівців (сам родом із села Годовичі Турійського району).
У нього було два найголовніших і найдорожчих свята — День Перемоги та День визволення Ковеля від фашистів. У такі дні, як правило, збирав під своє крило друзів, колег за святковим столом, ділився потаємними думками, уважно слухаючи інших. На жаль, цьогоріч його вже не було ані 9 травня, ані 6 липня…
Мав свої захоплення: мисливство, збирання грибів, мотоспорт. Дуже гордився досягненнями онука в мотоспорті. Він цим жив, знаходив у цьому радість. З теплом у серці Євген Іванович часто говорив про свою дружину пані Любу, а також про друзів і колег. Дійсно, у нього не було неправди за собою.
І раптом — ця невиліковна, страшна хвороба. Друзі, як могли, допомагали у тій нерівній боротьбі за життя. Але обірвалася остання струна. Лишилася пам'ять.
Друже наш Євгене! Ти у наших серцях будеш жити доти, доки ми живі.
Молимося за Царство Господнє Небесне для твоєї душі. Спи спокійно. Хай земля буде пухом!
Прости і… прощай!..
Від імені друзів —
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар