Через роки і лихоліття:
двох правд не буває
Через роки і лихоліття: двох правд не буває
“Серце болить, а розказувать треба…”
Тарас Шевченко.
Шановна редакціє!
Надсилаючи цей матеріал, автором якого є Олександр Гладишук, учень ЗОШ І-ІІ ст. с. Білашева, а керівником пошукової роботи я, сподіваюся, що викладені у ньому факти допоможуть читачам газети глибше збагнути суть і причини Волинської трагедії 1943-1944 р.р. на конкретних прикладах доль моїх земляків, а заодно нагадають про необхідність схилити голови перед світлою пам'яттю тих, хто загинув мученицькою смертю на своїй українській землі, залишаючись до останніх хвилин життя великими Українцями.
З повагою –
Микола ЧУЛЬ,
вчитель історії загальноосвітньої школи І-ІІ ст. с. Рокитниці,
депутат Ковельської районної ради.
“Буря" з Англії
З просуванням у 1944 році військ генерала Рокосовського до старого радянсько-польського кордону, який був встановлений у 1921 році в Ризі, відповідно до якого Західна Україна відійшла до Польщі, уряд Станіслава Миколайчика в еміграції заявив, що Радянський Союз, котрий на той час не мав дипломатичних відносин з Польщею, порушив міжнародне право, здійснив акт агресії, вдершись на польську територію.
Москва опублікувала заяву ТАРС, де говорилось, що війська Рокосовського йдуть по землі, яка назавжди стала радянською після 17 вересня 1939 року.
"Лондонські поляки" стали готуватися до показової конфронтації, розробивши таємну акцію "Буря", яка передбачала демонстрацію "польськості" західноукраїнських земель, зокрема й Волині. Тут діяла підпільна польська адміністрація, яка не мала ніякої влади. Згідно з планом передбачалось показати “совєтам” свою польську військову присутність.
У січні 1944 року підпільний штаб Волинського округу Армії Крайової з окупованого Ковеля перебазувався у Мосирські ліси. Сюди стягнули розрізнені польські партизанські загони, групи самооборони. Так було покладено початок створенню відомої в історії дивізії. Вона стала 27-ою, бо до війни у Ковелі була піхотна дивізія під таким номером, яку німці розбили на Віслі на сімнадцятий день війни з поляками.
Новостворена дивізія дістала назву Волинської, мала більше 6 тисяч обстріляних і необстріляних воїнів, далеко недостатньо озброєних, але згуртованих польським патріотизмом, рішучістю відстояти землі, які були віддані Польщі 1921 року.
З Варшави прибуло нове командування з числа досвідчених військових. Командиром дивізії став майор Оліва (Ян Войцех Ківерський), начальником штабу – капітан Жегота (Тадеуш Штумберк-Ріхтер). Прибули добровольці з різних кінців окупованої Польщі.
Але Волинь мало була подібною до польської території. До війни тут проживало не більше 15 відсотків польського населення.
"Потрібно протидіяти тенденції жителів східних територій до втечі, – говорилося в інструкції командуючого АК до плану "Буря", – …тому що це було б рівнозначним ліквідації польського права на ці території".
Війська Рокосовського не звертали уваги на те, що новоспечену дивізію "лондонські поляки" готували для демонстрації своєї сили військової.
Оліва зробив політичну заяву радянському командуванню під Ковелем про те, що він тут "господар", повноважний представник польського уряду в Лондоні. Однак червоне командування залишило "політику" поза увагою. Але була встановлена співпраця з дивізією. І все склалося так, що проти УПА воювали всі – поляки, червоні партизани, Червона Армія.
А наміри в українських повстанців були благородними – довести тим, хто цього не хотів визнавати,що тут – земля українська. І з діда-прадіда всі прагнули її колонізувати...
(Продовження читайте на шпальтах видання).
Через роки і лихоліття: двох правд не буває
Залишити коментар