Правда у кожного свояНинішнє літо є на Волині особливо спекотним не лише через погоду, але й підготовку до виборів. Прийдешні вибори політичні аналітики пов’язують із масовими підкупами, які уже мають місце, не зважаючи на те, що виборча кампанія іще не розпочалась офіційно.
І дійсно, прихована (і не дуже) агітація відбувається по усій Волині: із білбордів на нас дивляться обличчя ймовірних кандидатів, а шпальти газет усе частіше рясніють повідомленнями про численних благодійників.
Схоже, саме бажання «вдарити» благодійністю по масах стане тенденцією цьогорічної передвиборчої кампанії. Нам тільки й лишається, що захоплюватись таким сплеском активності. А питання про те, як довго проіснують деякі із новостворених благодійних фондів, навряд чи потребує конкретної відповіді.
Та чи замислювались громадяни над тим, за які кошти здійснюють свою благодійну діяльність ймовірні кандидати? І чи розуміють волиняни, що часто отримують у вигляді допомоги свої власні гроші, заборговані або незаконно присвоєні тими ж таки благодійниками?
Час початку виборчої кампанії наближається, і проблемні для волинян питання дедалі частіше стають засобом маніпуляції в руках ймовірних кандидатів. Невдовзі уже звідусіль лунатимуть передвиборчі обіцянки, гучні гасла політичних партій, якими вони намагатимуться переконати громадян у тому, що вболівають за Україну.
Аналітики іще від початку нинішнього року розмірковують, чи здатні будуть політики дати такі обіцянки, яким громадяни повірять. Мені ж в масштабі Волинської області та рідного району питання хочеться сформулювати інакше: чи здатні місцеві ймовірні кандидати дати такі обіцянки, які зможуть виконати?
Не завищені обіцянки, які гарантують покращення уже наступного після проведення виборів дня. Не порожні обіцянки, що спрямовані на досягнення мети та отримання влади. Чи можуть ймовірні кандидати бути чесними, бо, може, справді найкраща політика в ситуації, коли сама політика асоціюється у громадян лише із брехнею.
Час гучних промов та безпідставних обіцянок має скінчитись. Слід робити конкретні, реальні справи для людей та рідної держави. Тому кожен ймовірний кандидат, який іде у владу, повинен мати чималий досвід господарської діяльності, перспективні та дієві підприємства, які покращують благополуччя людей, створюють нові можливості для розвитку і кожного їх працівника, і регіону в цілому.
Адже побудова дійсно міцної країни розпочинається із забезпечення добробуту найвіддаленішого населеного пункту, окремого району та регіону, і вимагає кропіткої праці кожного із нас.
Держава – це громадяни, кожен із яких розуміє, що те, яким буде «завтра», залежить тільки від прийнятих сьогодні рішень, обсягу виконаної сьогодні роботи, досягнутих сьогодні цілей. Держава – це люди, які плекають рідну землю, сподіваються на її родючість і невичерпну духовну силу. А ті, що називають Україну «нашою країною», а Волинь «нашою землею», перетворюють «нашу» на «свою».
Українські політики, схоже, часто приймаючи рішення, підміняють «наші» інтереси на «свої». А головне, прийняті з висоти парламенту ці рішення, правильні в теорії, не завжди виявляються плідними на практиці. Адже іноді парламентарі недостатньо добре розуміють проблеми громадян та пропонують такі стратегії розвитку, що не відповідають особливостям регіону.
Деякі місцеві політики і потенційні кандидати не гірше парламентарів уміють гірку правду перетворювати на солодку брехню. І, як на мене, то прикрим є той факт, що ми стаємо заручниками ситуації, слухачами цієї чужої для нас «правди», яка, на жаль, лунає звідусіль і щоразу набирає обертів.
Саме тому кандидат повинен бути місцевим не лише завдяки відмітці в паспорті, але тому, що має глибоке знання про край, здобуте протягом тривалих років проживання у ньому завдяки постійному спілкуванню з місцевими жителями, відданій роботі не тільки для власного блага, але й задля можливості допомогти іншим, надати саме ту підтримку, яка необхідна.
Прагнення стати народним обранцем не завжди рівнозначне прагненню діяти на користь виборців, впроваджувати конкретні зміни. Адже недостатньо хотіти щось змінити – необхідно чітко розуміти, що слід змінювати, а, отже, жити проблемою, бачити її корінь і перспективи розвитку.
Завдяки змішаній системі восени виборці голосуватимуть не лише за перелік імен у списку партії, але й за окремих кандидатів, що в перспективі дозволить безпосередньо вплинути на склад парламенту, а, отже, і ті рішення, які він прийматиме. Тому кандидати-мажоритарники будуть переконувати виборців у чистоті своїх намірів наполегливіше, ніж окремі політичні сили. Деякі з них уже знайшли проблемні для волинян питання і заліковують їх місцевою анестезією. Задля кількох відсотків голосів вони дедалі гучніше повторюють свої популістські гасла і необґрунтовані обіцянки.
Не останню роль у формуванні громадської думки відіграють і засоби масової інформації. Кількість новостворених газет, які інформують громадян про підготовку передвиборчої кампанії, стрімко зростає. Активні спроби «посадити» читачів на гачок нібито резонансних і компрометуючих новин, уже стають традицією ведення великої політики «по-волинськи».
Чи може хтось спрогнозувати, якими будуть результати виборів, сказати складно. І хоча для деяких кандидатів їх результати виглядають передбачуваними, хочеться вірити, що волиняни не віддадуть свої голоси пройдисвітам і чужинцям. Не- даремно ж кажуть, що вибори – дивна річ: голосуєш за когось, а насправді проти себе.
Кажуть, що правда у кожного своя…Лишається вірити, що наші виборці будуть діяти згідно зі своїми переконаннями, і в нинішній ситуації це правило себе не виправдає. Адже передвиборчі і міжвиборчі дії та обіцянки мають різний корінь, попри те, що слова однокореневі.
Іван СМІТЮХ,
депутат Волинської обласної ради.
Залишити коментар