Газета сильна підтримкою читачівЄ у нашого народу гарна риса: ділитися з тими, хто нас оточує, добрими і поганими новинами, допомагати і підтримувати в біді, співчувати і співпереживати в разі потреби.
Багато хто із наших земляків бачить друга, порадника і розрадника в місцевій газеті. Не буває дня, щоб до редакції не заходили, не телефонували, не писали. І хоч міськрайонка – не чарівник, не суддя і не прокурор, але саме в журналістів дехто шукає захисту, бачить у них своїх заступників і дуже хоче, щоб написане ними неодмінно побачило світ на шпальтах «Вістей Ковельщини».
Людей, зрештою, можна зрозуміти. До інших видань – чи то в Луцьку, чи то в Києві – «достукатися» непросто. Не буде ж, скажімо, крута і популярна газета, яку творять такі ж «круті», хоч і не завжди популярні журналісти, друкувати гуморески самодіяльного сільського сатирика чи повідомляти про вечір у клубі. Не кажу вже про те, що рідко який учитель, лікар, підприємець і навіть депутат «проб’ється»» на шпальти столичної й обласної преси, бо зиску з них ніякого, а мороки багато.
Зовсім інша справа – «Вісті Ковельщини».
– Знаєте, коли у вас надрукуюся, одразу до мене телефонують читачі, – якось розповідав вчитель-біолог, травознавець і палкий природолюб Василь Гушинець з Білина. – Вони просять писати більше, частіше ділитися секретами здоров’я, бо дуже люблять мої статті і чекають їх з великим нетерпінням.
Мить помовчавши, додав:
– Я вдячний редакції за підтримку. Бо якби не вона, то навряд чи про мої рецепти, поради і консультації знали волиняни.
Завжди цікаво спілкуватися з ветераном праці, щирим патріотом України, неспокійним і непосидючим Романом Кінашем. Його хвилює буквально все: і політика, й економіка, й благоустрій рідного міста, й діяльність місцевої влади (все те він має неодмінно оприлюднити у «Вістях Ковельщини», де, до речі, досить часто друкується).
А оце днями приніс копію листа Міністру освіти, науки молоді і спорту Дмитру Табачнику, в якому обурюється тим, що до цих пір високопосадовець не відповів на звернення членів клубу шанувальників української мови «Перлина» у місті Ковелі від 1 березня 2012 року.
У зверненні і пан Роман, і його колеги-однодумці люб’язно просили Дмитра Табачника «знайти час і дати відповідь на питання, що стосуються мовної політики у нашій державі, об’єктивно і правдиво інформувати безпосередньо нас, усю громадськість про Ваш підхід, Ваше бачення подальшого розвитку української мови на перспективу».
В кінці члени клубу висловили впевненість, що їх лист не буде проігнорований.
Але це тільки на агітаційних плакатах теперішні урядовці та їх очільники перед виборами клялися, що «почують кожного». Насправді вони вже давно не чують нікого й нічого (окрім себе і членів своїх «сімей»). Не почув пан Міністр і ковельчан, з приводу чого Роман Кінаш 26 листопада надіслав йому згаданого вище листа. Мало того: відповідно до Законів України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації» Роман Іванович попросив Д. В. Табачника офіційно пояснити причини свого мовчання на сторінках газет «Українське слово», «Літературна Україна», «Волинь-нова» й «Вісті Ковельщини».
Не впевнений, що пан Табачник зреагує на листа й цього разу, бо нині він, судячи з усього, заклопотаний іншою проблемою: як швидше і без особливих втрат пересісти з міністерського крісла в нардепівське, яке його вже чекає в новому парламенті.
Але, незважаючи на це, щиро дякую Роману Івановичу за його активну і наступальну проукраїнську позицію, а також високу довіру до ковельської газети. На жаль, її, як і більшість українських видань, думаю, Д. В. Табачник не читає, а тому сподіватися на його серйозну реакцію на лист громадськості Ковеля не доводиться. Зауважу лишень, що якби громадян, подібних Роману Івановичу Кінашу, було в Україні більше, то ми б не мали того, що маємо нині – українофобства, запроданства і просто жлобства.
На щастя, подвижники-патріоти у нас на Ковельщині є. І одним із своїх головних завдань вони вважають ефективне використання місцевої газети у просвітительстві (не побоюсь цього слова) населення міста і району, його національно-патріотичному і духовному вихованні. До таких належать наші активні дописувачі Антоніна Гладун з Радошина, Галина Оліферчук з Люблинця, Ігор Вижовець із Гредьок, Валентина Січкар, Лідія Гарлінська і Валентина Остапчук з Голоб, Ольга Бичковська, Анатолій Семенюк, Дмитро Корнелюк, Володимир Кравчук, Ігор Верчук з Ковеля та багато, багато інших.
Важко переоцінити роль наших, як їх колись називали, «культармійців». Вони справді на «армійській» передовій – передовій боротьби за національну культуру, уславлення людей праці, а не грошових «мішків», історичну правду. Ось чому ми з великою повагою ставимося до листів, які надходять від працівників бібліотек, клубів, будинків культури, шкіл, дитячих садочків, дошкільних установ тощо. Хоч і не завжди багато місця в газеті, але такі дописи намагаємося оприлюднити пошвидше, бо хто ж і розповість про добрі справи сільських активістів, як не «Вісті Ковельщини»!?
Шкода, що великої ролі міськрайонної газети в суспільно-політичному житті краю, формуванні громадської думки не розуміють очільники деяких органів місцевого самоврядування, бюджетних установ, підприємств й організацій. Так, за даними ковельських зв’язківців, жодного примірника станом на 22 листопада ц. р. не передплатили за бюджетні кошти у Городищенській, Дрозднівській, Козлиничівській, Мельницькій, Сільцівській і Уховецькій сільських радах.
Тутешнім головам варто повчитися в одного з найавторитетніших «старійшин» самоврядного руху – Володимира Дригулі, який організував передплату «Вістей Ковельщини» для 24 ветеранів війни і праці Зеленської сільської ради, залучив до важливої справи працівників сільвиконкому, культури і освіти, які є, до речі, активними дописувачами до газети. Подбали про бюджетну передплату і в Голобах, Любитові, Старих Кошарах, Доротищі, де розуміють значення друкованого слова.
На превеликий сором, є у нас керівники окремих трудових колективів, управлінь та відділів, котрі самі не читають місцевої газети, хоч час від часу хочуть у ній друкуватися. Очевидно, настав час ставити питання руба: «Не передплачуєш «Вісті Ковельщини» – друкуйся в інших виданнях!». Приємно, що дехто з розумінням ставиться до такої вимоги редакції.
Наприклад, новопризначений керівник однієї з державних установ, розібравшись у ситуації і переконавшись, що його підлеглі тривалий час не передплачували міськрайонки, але хочуть у ній публікували свої статті, зробив все, щоб виправити ситуацію. Тепер у названому невеликому колективі отримують 5 примірників «Вістей Ковельщини». Спеціалісти установи з чистою совістю можуть претендувати на друк своїх матеріалів.
Хотілося б відзначити, що останнім часом в позаштатному авторському активі газети з’явилося чимало молодих, перспективних громадських кореспондентів, які у своїх дописах порушують важливі проблеми сьогодення, ролі у їх розв’язанні молоді. Це, зокрема, учениці НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. №13-колегіуму» Богдана Буско і Тетяна Ломакова, випускниця ЗОШ № 12 Яна Семенюк та ін. Спостерігаючи за їх творчим зростанням, приходиш до висновку, що журналістському роду на Ковельщині не буде переводу.
Менше місяця залишилося до завершення передплатної кампанії на січень 2013-го року. Дуже хочеться сподіватися, що цей час і журналісти «Вістей Ковельщини», і їх позаштатні автори використають для того, щоб зробити газету ще цікавішою, бойовитішою, завоювати прихильність дедалі більшої кількості передплатників.
Адже «Вісті Ковельщини» – газета для людей і про людей нашого краю!
Микола ВЕЛЬМА.
P. S. Цими днями до редакції «Вістей Ковельщини» звернувся мешканець нашого міста Михайло Моторигін, про якого ми розповідали в одному з останніх номерів газети. Завдяки публікації йому вдалося розшукати своїх колишніх однополчан. Про історію, яка зворушує і хвилює, читайте найближчим часом!
В одному з останніх номерів наша газета надрукувала листа завідуючої Уховецькою сільською бібліотекою Тетяни Климчук, в якому вона розповіла про урочистості, присвячені Дню працівників сільського господарства, що відбулися в господарстві. Автор дуже хотіла проілюструвати свій репортаж фотосвітлинами, але вони, на жаль, надійшли до редакції із запізненням.
Поважаючи громадських активістів і аматорів сцени Уховецька, ми все-таки вирішили один з отриманих знімків надрукувати, вшанувавши цим самим творчі неспокій та ініціативу місцевих ентузіастів. Хай Ваші таланти й надалі приносять радість односельцям, дарують їм хороший настрій і в будні, і в свята!
НА ЗНІМКУ: під час урочистостей до Дня працівників сільського господарства в Уховецьку.
Фото з архіву Тетяни КЛИМЧУК.
Залишити коментар