Завітав поважний ювілейРазом із Новорічною казкою у перший день 2013-го року на білосніжних крилах зими завітає поважний ювілей – 80-ліття від дня народження – до ковельчанки Любові Федорівни Карасовської. Ювілярка добре знана багатьом мешканцям нашого краю, котрі називають її «лікарем за покликанням», адже все своє життя до останку і без жалю вона присвятила здоров'ю інших.
Розпочавши свою медичну діяльність у ковельській лікарні відразу після закінчення медінституту, Любов Федорівна працювала тут аж до виходу на заслужений відпочинок. І хоч з тих пір спливло чимало років, та у пам'яті – все було ніби вчора: перший лікарський досвід, перший вдячний пацієнт..
.Стати лікарем жінці, мабуть, судилося долею. Адже будучи ще дитиною, вона, на відміну від інших, не боялася крові, не жахалася мишей, жаб, п'явок, а навпаки, впіймавши, намагалася їх уважно роздивитися, бо ж все їй було цікаво. У років вісім-десять дівчинка уже "спеціалізувалася" на лікуванні фурункулів у односельців, вміла вийняти порошину з ока, перев'язати якусь рану.
А навчаючись у восьмому класі Мельницької середньої школи, де вперше побачила медсестер в біленьких халатиках, котрі прийшли робити учням щеплення, остаточно вирішила, що обов'язково стане медиком.
Тож, закінчивши десять класів, Любов вступає до Станіславського (нині Івано-Франківського) медичного інституту на лікувальний факультет. Вчилася добре, бо ж розуміла: інакше стипендії не бачити. А для неї, та й, власне, як і для більшості студентів у той час, вона була ой як необхідна. Адже батьки не мали великих статків і не могли забезпечити доньку усім необхідним, хоч і старалися з усіх сил.
Уже під час проходження інститутської практики Любов Федорівна зрозуміла, що не помилилася у виборі професії, адже робота медика – це саме те, чого прагнула її душа.
Після закінчення інституту Любов Карасовська влаштовується працювати у терапевтичне відділення Ковельської центральної райлікарні. Мала половину ставки на стаціонарі, а решту – як дільничний лікар-терапевт.
Працювати на той час дільничним терапевтом було важко. Дільниця займала досить велику територію, тож за день доводилось обслуговувати чималу кількість викликів. До того ще й дороги були далекими до ідеальних, тож нерідко виїжджали до хворого навіть підводою.
Лікарів було мало, а роботи вистачало. Працюючи дільничним терапевтом та маючи половину ставки в пологовому будинку, Любов Федорівна була ще й штатною працівницею у медучилищі, де викладала по чотири пари на день.
Сумлінне, відповідальне ставлення лікаря до своїх обов'язків не залишилося непоміченим, і у 1964 році Любов Карасовську призначають на посаду завідуючої інфекційним відділенням, працювати в якому на той час порівняно з терапевтичним, як зазначає героїня, – це все одно, що працювати на передовій. І жінка з головою поринула у роботу. На цій посаді працювала дев'ять років, потім — лікарем-інфекціоністом у цьому ж відділенні.
За весь час лікар Карасовська зарекомендувала себе як досвідчений висококваліфікований спеціаліст, який має великий практичний досвід і навики, відмінну теоретичну і практичну підготовку. До того ж, вона не зупинялася на досягнутому. Читала усю доступну медичну літературу, удосконалювала свою кваліфікацію шляхом систематичного консультування в обласних спеціалістів-інфекціоністів, відвідування курсів підвищення кваліфікації. Незважаючи на зайнятість, посилено працювала над науковими матеріалами, дослідами. Й згодом захистилася у Москві і отримала звання кандидата медичних наук.
Професіоналізм, чуйність та уважність, притаманні Любові Федорівні, створили їй беззаперечний авторитет серед пацієнтів. Їх любов та повагу вона заслужила з самого початку своєї лікарської практики й примножувала протягом усієї діяльності. Й нині колишні хворі з теплотою та вдячністю згадують свого лікаря. А її відданість роботі і ставлення до хворих є гарним прикладом для наслідування молодим колегам.
Любов Федорівна завжди любила подорожувати. Свого часу відвідала Німеччину, Польщу, Грецію, Італію та багато інших країн.
Нагороджена медалями "За доблесний труд", "Ветеран праці" та іншими відзнаками.
Навіть після виходу на пенсію ювілярка не сиділа, склавши руки, бо ж без роботи просто не може. Така вже у неї вдача. Спочатку певний період продовжувала працювати на різних посадах у райлікарні, пізніше деякий час займалася приватною практикою.
Кажуть, талановита людина талановита у всьому – це про Любов Карасовську. З-під її пера вийшли у світ книги "Вілька-Радошинська – наша колиска. Байківці – наша надія" та "З клятвою у серці". А ще полюбляє жінка вишивати, займатися квітникарством. У її квартирі безліч квітів, а вишиті власноруч рушники просто вражають красою, оригінальністю та колоритом.
Справжньою опорою та підтримкою для Любові Федорівни є син Віталій, який пішов материнською стежкою, невістка Лариса та онук Тарас, котрі частенько навідуються, у всьому допомагають, тішать своїми успіхами та досягненнями.
Головне в житті, на думку Любові Федорівни, – не робити нікому зла. "Навіть якщо вам хтось і зробив зле – відповідайте добром, і воно до вас обов'язково повернеться сторицею", – каже жінка.
Тож щиро вітаємо Любов Федорівну із ювілеєм! Нехай Господь дарує їй ще багато щасливих років життя, міцне здоров'я, благополуччя, радість та втіху від рідних, адже вона цього дійсно заслужила.
Іванна МАРТИНЮК.
НА ЗНІМКУ: Любов КАРАСОВСЬКА.
Фото з домашнього архіву.
Залишити коментар