Золоті струни Віталія Зіньчука"Пізнай людину!" – казали древні. І ми, особливо не замислюючись, свій погляд спрямовуємо на її роботу, поведінку в сім'ї і, зрештою, ставлення до друзів.
Так і складаємо характеристику особи. Але чи все бачимо? За «фасадом» душі і серця часто залишається багато невідомого.
На мою суб'єктивну думку, людина пізнається в екстремальних ситуаціях, у своєму і чужому горі, у важких випробуваннях і переживаннях. Пам'ятаєте, у Висоцького: "Хлопця в гори візьми, тягни…"?
Саме так і визначаємо характер, дізнаємось, чи особистість схильна до зради, чи з шаблею на ворога полетить, чи з ляку, як їжак, заховається в свою колючу «фортецю».
Мого земляка Віталія Зіньчука доля випробувала, як кажуть, по повній. Так сталося, що деякий час тому захворіла дружина. Врятувати її не вдалось, і згодом пішла з життя, залишивши двох доньок – Оленочку та Інночку.
Інший кинувся б у розпач, розгубився. Віталій Федорович поставив собі за мету виховати і вивчити своїх діток.
Було всього: і, здавалося б, нездоланних труднощів, і недоспаних ночей. З позиції сьогодення можу упевнено сказати: це був справжній подвиг батька. Нині Олена та Інна Віталіївни – гордість Ковельської школи мистецтв, навчають дітей фортепіанної музики.
Не секрет, що є матері, які заради кайфу, багатого життя кидають своїх дітей напризволяще. Тому й наголошую, що таких батьків потрібно не тільки шанувати, але й ставити у приклад іншим.
...Просвітлюю, ніби рентгенівським променем, цю неординарну особистість, і думаю, якби не музика, ким би був Віталій Зіньчук?
Впевнююсь, що він міг би літати в (з кимось «гарячим») в Космос, стати відомим вченим. Зрештою, де б не опинився, в його характеристиці було б записано: спокійний, розумний, працелюбний, талановитий і відповідальний.
І це ще не все! Скільки ми чуємо про патріотизм. Буває, пошумів з трибуни проти влади і ти – патріот.
У Віталія Зіньчука патріотизм щирий і реальний. Коли я його запитав, чи не виникала іноді думка залишитись за кордоном, він мені категорично заперечив:
– Та ви що? Я люблю Ковель. Він мені рідний, як і наша Волинь. Хіба таку красу можна замінити чужим, хай і більшим матеріальним статком?
Розпитую, яке найбільше враження залишилось у нього від концертних вояжів за кордон?
– На все життя запам'ятав прийом у Ватикані в Папи Івана-Павла ІІ. Уявіть собі: після запрошення в багатотисячний зал, вшановуючи нас, українців, всі встали! Це був 1991 рік. Ми сіли на передні місця. Сам Папа нас щиро привітав українською мовою, поблагословив і вручив сувеніри. На знак подяки ми зіграли, а Богдан Гнатюк ще й заспівав "Червону калину". Таке не забувається.
Слухаю і відчуваю, що та гордість за Україну і за себе у нього поселилась в серці. І це – ще одна частиночка патріотизму.
Тому й талант, і вся музика Віталія Федоровича надійно вибудувані на цій основі. Пригляньтеся, які твори і яких композиторів виконує оркестр народних інструментів "Награш". Українські народні, душевні і по-козацькому запальні.
Його улюблений баян і він – це єдине ціле. Музикант-віртуоз заворожує публіку, радує, дивує, викликає захоплення...
Віталій Федорович – чудовий педагог. Він гордиться своїми учнями. Серед них є зірки європейського рівня. Один із них – Юрій Кіпень. Про учня вчитель говорить:
– Таких людей, як Юрій Кіпень, одиниці. Про них треба дбати. Підтримувати. Був випадок, коли ми поїхали без запрошення до Києва на конкурс "Нові імена". На прослуховуванні нас запитали: "В якій консерваторії ви навчались?". А тоді Юра вчився в 4 класі нашої школи.
Віталій Зіньчук любить музику у всій красі. Як сказав Володимир Яцина: "Він – пульс музики і оркестру". Тому й запитую, чи є у нього улюблений твір?
Віталій Федорович відповідає просто:
– Він ще не зіграний. Я іноді захоплююсь якимось твором. Вивчаю, вдосконалюю, а потім, коли відчуваю, що дійшов певного рівня, "переходжу" на інший.
Кожна людина, яка до чогось прагне, шукає собі зразок, ідеал. Віталій Зіньчук дотримується Божої заповіді: "Не сотвори собі кумира". І коли я запитую про Яна Табачника, він відповідає, що це – віртуоз-акордеоніст не світового рівня, а швидше "розкручена" реклама.
Сьогодні наш герой захоплений Василем Попадюком – канадським українцем, який "грає, пише музику і творить шоу".
Віталій Зіньчук має право давати оцінку великим, відомим і малим музикантам. Подумайте: у нього довголітній стаж митця, сотні зіграних творів. Йому і "Награшу" рукоплескали в Німеччині, Голландії, Туреччині, Греції, Югославії, Польщі, Білорусі. Гукали "Браво!" в Національному палаці "Україна". Він бере активну участь у культурно-мистецькому житті міста, постійно – на конкурсах, фестивалях і концертах. І скрізь – тріумф!
Безліч грамот, подяк, дипломів, в тому числі – від Міністра культури Василя Вовкуна.
– Толерантний, сумлінний, майстерний баяніст і вимогливий педагог, добрий і відповідальний, – характеризує його Людмила Кобченко, директор школи мистецтв. – Кожен твір він проносить через свою багату душу. Тому виступи наших колективів під керівництвом Віталія Федоровича і його сольні номери на звітних концертів школи мистецтв завжди викликають захоплення глядачів і щедрі оплески.
Радію від душі за свого земляка, який займається улюбленою справою і завдяки їй здобув визнання, шану людей.
Тішить і те, що доля усміхнулась-таки Віталію. Нині супутницею його життя, порадницею, турботливою дружиною є Оксана – колега, викладач по класу скрипки школи мистецтв.
...Згадую рядки із своїх поезій, які є ніби додатком до особистісної характеристики Віталія Федоровича:
Щасливий той, хто в серці має
Пісенні струни золоті.
Щасливий той, у кому грає
Оркестр високих почуттів.
У час важкий і неспокійний,
Коли пригнічений народ,
Коли палають в світі війни,
Хай вийде пісня в хоровод.
Щоб не мовчали душі й музи,
Щоб люд зневірений спасти.
Бо ж скільки втраченого мусить
На Україні прорости!
Грай же, "Награш", пісню дзвінко,
Даруй нам звуки чарівні.
Серце і душі українців
До України наверни!
…Довго гралося, багато писалося, а тут ювілей завітав до віртуоза-баяніста Віталія Зіньчука: 7 лютого він зустрічає своє 60-річчя. Будуть вітання, подарунки.
Але, мабуть, наймилішим дарунком буде пісня у виконанні п'ятирічної Марієчки. Кажуть в школі: як заспівала, то всі викладачі позбігались. В дідуся пішла.
І то славно! Тому й бажаємо, щоб криниця творчості не міліла, щоб душа й тіло не боліли, а були в здоров'ї на довгії і благії літа!
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКУ: Віталій ЗІНЬЧУК з онучкою Марієчкою.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар