Гріє душу словоКажуть, що книга – це духовний заповіт одного покоління іншому. Тільки так можна передати свої ідеї, думки, правдиві чи гірки спогади для тих, хто збагне неодцвітне художнє слово.
Книга відкрила багатьом читачам, письменникам цікавий світ спостережень, їх устремлінь, піднесла дух творчості, невимовної снаги, захоплень.
Відомий письменник Володимир Базилевський, коли його запитали про місце книги у його житті, сказав:
– Книжка зі мною, коли я і не тримаю її в руках. Масив прочитаного став складником мого життя. Мене виручає комп'ютер. Це зручно і мобільно. Але книжка для мене – це щось святе. Така собі таємнича скринька, яку я відкриваю, а там сховані знання, пригоди, почуття… Хтось із великих сказав, що найбільший винахід людства – це книжка.
Як на мене, немає ліпших ліків від поганого настрою, самотності, негараздів, аніж гарна книжка.
Той, хто захоплюється читанням, має особливий ліричний і навіть, якщо можна так сказати, філософський погляд на життя. Прочитане постійно нагадує про себе. То вирине десь з пам'яті якась фраза, то слово оживе, епізод.
Після прочитання твору "Чотири броди" Михайла Стельмаха, я відчув світ прекрасних почуттів автора, зримо побачив, як квітує жито, почув голос перепілки, що озивається у безкраїх полях пшениць. Повірте, мені навіть снилися окремі епізоди з цієї романтичної, напрочуд ніжної і глибоко філософської книги, де кожний рядок дихає свіжістю поля, тихим і замріяним журчанням струмка.
Перечитуючи у дитинстві поетичні рядки у книжках, я жив ними, тішився радістю пізнання. То - був злет, був незвіданий світ.
З тих пір минуло чимало літ, але й досі поетичні образи з'являються неодцвітним словом, дивним образом. Мені здається, що інколи це все живе в душі і квітує одкровенням.
Про літературні твори, прочитані книжки тоді говорили на роботі, в час відпочинку, у вільні хвилини так, як зараз розмовляють про футбол, політику, телесеріали. Культ читання захоплював всіх, у книжкових магазинах стояли черги, щоб придбати томи відомих письменників.
Тепер із книжкою в руках нікого не побачиш. Бізнес, байдужість, нажива витіснила з душ любов до прочитаного.
В Ковелі раніше у центрі міста був великий книжковий магазин, де завжди було людно. Зараз, щоб придбати книгу, треба відшукати невеличку крамничку, що тулиться на привокзальній площі. Та й вибір тут літератури невеликий. Враження таке, що всю книжкову "галактику" захопили росіяни. Майже на кожній полиці можемо побачити твори російських графоманів. Не шукайте у магазині волинських письменників. Лише в одному куточку злетілися метеликами книги українських авторів.
Серед книг північних сусідів можна натрапити на такі "шедеври", як твори Нікіти Парфьонова з рецептами від своєї тещі. Дарія Толкунова представлена рецептами своєї мами. Тут вам – і Нілов, і Фролов, і Количев, і Таранов, і Мариніна.
А на видному місці (як би не хотів побачити, та мусиш) – серія томів анекдотів і тому подібного. У серії московських авторів такі графоманські опуси, як "А теперь по уставу полагается выпить за бравых служак и прекрасных их спутниц". Чого тільки варта назва! Або ще таке можна прочитати: "Даешь каждой женщине по мужчине". Ніби натяк на виконання обіцянки господіна Жириновського…
Після цього залишилося лише вигукнути: "Дайош кожному українцеві по російському графоманові". Невже, такі "перли" треба аж із Москви везти? Невже ж, наші магазини, хай навіть і приватні, повинні працювати на підтримку московської макулатури?
Образливо не тільки за себе, але й за велику російську літературу, яка має таких чудових письменників, але яка представлена тими, хто їм і в "підметки" не годиться.
Книга…Яке містке і вагоме слово, в якому таке квітуче розмаїття думок, почуттів, образів! На жаль, все це наче на якусь мить заснуло і дрімає на полицях крамниць.
Дуже прикро, що я не чув на жодній нараді, культурно-просвітницьких зібраннях й слова про плачевну долю українських книжок. Мова йде, як звично, про високі духовні цінності, їх значення для людини. А про те, що українська книжка загнана у куток нашої байдужості, – ні слова.
А скажіть, будь ласка, де у Ковелі книжковий магазин із великим вибором української книги? Я особисто знаю лише одну тісненьку крамничку, де два-три відвідувачі не розминуться.
Натомість у центрі міста, як гриби після дощу, виростають "халупки", де торгують горілкою, пивом, наче для українця нема більшої проблеми, як добряче випити у цих закладах. Я дуже сумніваюся, що хтось із господарів вілл, котеджів надумає побудувати у центрі міста книжковий магазин, Звичайно, на нього подивляться, як на людину, що приїхала із далеких джунглів.
Рудиментом книга стане тоді, коли на це обернеться сама людина. А ще й коли через споживання ГМО та безконтрольну навалу цивілізованих "чудес" з'явиться мутант. А ще тоді, коли безпам'ятний дивак буде танцювати на могилах своїх прадідів та батьків.
Однак є надія, що такого не трапиться. Адже людина із книжкою в руках – то своєрідний акт духовного інтиму. Уберіть його – і її не стане. Лишиться її подоба. Порожня посудина, з якої вилучено найсокровенніше. А поки що називаємо диваком того, хто несе пакунок книг додому.
Недаремно кажуть, що прогрес, новітня технологія - це вороги, убивці живого художнього слова. Звісно, здобуваючи нове, людство неодмінно втрачає здобуте. Той, хто засліплений мобілками й Інтернетом, не може усвідомити, що втратив більше, аніж здобув. Десь, колись це перерве нашу пам'ять, оту ниточку, що з'єднує із минулим, де ми раділи не шикарним особнякам, а зеленій травичці, що іскриться у росі на батьковій стежині.
Найкраще характеризує нинішній стан і роль художньої книги в суспільстві репліка одного письменника: "Спонсорів для того, щоб видати книжку, можна знайти, але де взяти читача?". На перший погляд, ситуація не настільки катастрофічна: хто читав, той і нині не без книжки.
А навіщо читати літературу, коли є комп'ютери, Інтернет, є кінофільми, зняті за мотивами літературних творів? Але було б добре, коли твори письменників Михайла Стельмаха, Уласа Самчука та інших авторів стояли в хаті кожного із нас. А прочитайте книжку чудових поезій Ліни Костенко. Де ви знайдете стільки образів, думок, захоплень навколишнім світом?
Раніше ми в школі зубрили римовані ідеологічні рядки замість того, щоб зрозуміти дзвінку мелодію віршів Павла Тичини, Володимира Сосюри. А відкрийте сторінки книги сучасних авторів Марії Матіос, Ярослава Андруховича та інших. Хто їх не читав, той втратив не тільки насолоду пізнання образного світу, а й цілого обширу уявлень, яким живе людина.
Мудра книга – це сповідь людства. Що ж це за бізнесмени, чиновники, зрештою інтелігенти, котрі не читають книг, а, отже, не можуть глибоко мислити, хоч їхні дріб'язкові чвари за крісла і гетьманську булаву давно висміяні – в літературі класиків. Котрих вони, на жаль, навіть не знають.
Степан СКОКЛЮК,
член Національної спілки письменників України, Заслужений журналіст України.
Залишити коментар