Віктор Сагаль: "Мені завжди щастить на добрих людей"Ім'я Віктора Сагаля добре відоме не лише на Ковельщині, але й на Волині. Впродовж багатьох років він очолює одну з найбільших в Україні Ковельську філію ПриватБанку, активно займається благодійною діяльністю, пошуком цікавих і неординарних форм роботи з людьми – як клієнтами банку, так і звичайними мешканцями міста й району.
Сьогодні у Віктора Захаровича – ювілей. Думаю, він не образиться, коли я розголошу його особисту "таємницю", – йому виповнилося 60. У зв'язку з цим – наша сьогоднішня розмова.
– Вікторе Захаровичу, в народі кажуть, що у такому віці, як у Вас, людина "нажала копу літ". Ця "копа" вагома?
– Думаю, що так. Адже кожен прожитий мною день –це не потрачений даремно час, а корисні справи, вирішені питання, розв'язані проблеми, які непокоїли і непокоять моїх земляків.
Я з малих років збагнув просту істину: Бог дає людині життя, а те, яким буде це життя, залежить уже від самої людини. Мої батьки навчали мене любові до праці, поваги до людей, за що я їм дуже вдячний. Тому всім, чого досяг, завдячую, передусім, татові й мамі, братам Сергію і Олексію, сестрі Ганні, дружині Світлані, доньці Вікторії, моїм наставникам-вчителям, духовним наставникам – отцю Анатолію, Роману Мартинюку, як, зрештою, усім, з ким доля зводила мене на життєвому шляху.
– Чи можна, судячи з цього, сказати, що Вам щастило на добрих людей?
– Безперечно. Після закінчення інституту першу школу трудового гарту проходив у колективі АТП-0229, який тоді очолював П. Г. Шум. Він навчив мене відповідальності за доручену ділянку роботи, дисципліні, почуттю службового і громадянського обов'язку.
Добрі "уроки" я отримав від першого секретаря міськкому комсомолу Р. Е. Герасимова, першого секретаря міськкому КПУ В. В. Кривцуна, голів міськвиконкому О. О. Стрекова і райвиконкому – В. В. Балюка. А як не згадати колективи АТП-10706 (І. С. Боярчук), НВО "Трави" (В. В. Щесюк, О. А. Аршулік), КБМ-1 (І. М. Тітов) та ін.?
– У свій час Ви були першим секретарем міськкому комсомолу. Нині різне кажуть про цю молодіжну організацію – хто її критикує, хто хвалить. З висоти прожитого і пережитого що Ви можете сказати про комсомол?
– То була серйозна школа самоорганізації і виховання молоді. Звичайно, з чітко вираженою комуністичною ідеологією. Але то абсолютно не заважало нам цікаво проводити своє дозвілля, робити добрі справи – наприклад, надавати шефську допомогу селу, заготовляти корми для громадського тваринництва, організовувати комсомольсько-молодіжні колективи, які успішно трудилися у різних галузях народного господарства.
До речі, саме міська комсомольська організація була ініціатором виготовлення і встановлення бюстів Героям Радянського Союзу, які загинули в боях за визволення Ковельщини від німецько-фашистських загарбників. Ті бюсти і сьогодні стоять поблизу Братської могили на колишньому міському кладовищі, нагадуючи молоді про величний подвиг, який здійснили їх діди і прадіди в ім'я Перемоги.
Зрештою, всього не пригадати – там було багато доброго, світлого, корисного. Були й недоліки – ми з ними боролися. На жаль, сьогодні в Україні нема подібної молодіжної спілки, підростаюче покоління часто-густо покинуте напризволяще. От і маємо те, що маємо: пияцтво, наркоманію, злочинність, правопорушення серед молоді, які зростають, напевно, в геометричній прогресії. Ми багато втратимо в розвитку нового суспільства, якщо серйозно не повернемося до духовності через очищення й розширення свідомості і вміщення Єдності. Тільки опорожнивши й очистивши, наприклад, чашку з кавою, її можна наповнити чимось новим, чистим.
– Працюючи в міськкомі комсомолу, Ви відчували підтримку з боку старших товаришів?
– Нам і допомагали, нас і вчили. В першу чергу – Б. Г. Сорока, П. Д. Саганюк, В. В. Кривцун, Р. С. Ємчик, С. Я. Бойчук та багато інших умудрених досвідом керівників. Я їм безмежно вдячний, та багатьох, на жаль, уже немає в живих.
– Із розпадом Радянського Союзу, крахом КПРС, ВЛКСМ у житті кожного з нас настав новий період. Вас не лякали зміни, що насувалися?
– Не лякали, бо я був радий, що Україна стала, нарешті, вільною, суверенною державою. І я вірив, що рано чи пізно ми зуміємо відновити свою економіку, збудувати власну фінансову систему.
Звичайно, період був дуже складним для України. Важливо було мобілізуватися, визначитися з пріоритетами, щоб іти вперед і добиватися результатів. Тому я погодився із пропозицією М. Я. Романюка очолити місцеву філію ПриватБанку, хоч чудово розумів: легко не буде.
На щастя, все вдалося. Але й цей період у моєму житті не був би таким успішним особисто для мене як керівника і всіх, хто йшов зі мною пліч-о-пліч, коли б не велика довіра і допомога з боку М. Я. Романюка. Так і хочеться сказати сьогодні: "Низький уклін Вам, Миколо Ярославовичу, за дружбу, безкорисливу поміч і порядність!".
Зрештою, моя подяка – всій "команді" Волинського Головного регіонального управління ПриватБанку: П. А. Семенюку, І. О. Момотюк, С. М. Коробку, О. С. Табалі, П. В. Долінчук, Г. В. Короті та багатьом іншим, які є справжніми професіоналами, безмежно відданими банківській справі.
– Мабуть, багато значила й довіра з боку клієнтів? Адже майже 20 років тому в Ковелі налічувався добрий десяток банківських установ…
– Так, було непросто "вписатися" в місцевий ринок банківських послуг. Але справедливо кажуть: хто шукає, той знаходить. Почали пошуки й ми, керуючись гаслом: "Дорожче золота – тільки клієнт!".
В багатьох трудових колективах нас зрозуміли і підтримали, бо повірили в нашу "команду", запропоновані інвестиційні технології. Особливо значний внесок у становлення філії зробили директор тодішнього "Ковельтеплокомуненерго" В. І. Бойко, який пізніше став мером міста, голова райдержадміністрації В. В. Карпюк. Своїм професійним чуттям вони вловили справжню інноваційність ПриватБанку, переконалися, що тут вміють працювати з бізнесом і людьми задля спільної вигоди й інтересів держави.
Зрештою, я вдячний за співпрацю усім міським головам – і А. В. Семенюку, і Я. І. Шевчуку, і С. Д. Кошаруку, і О. О. Кіндеру, як і відділам та управлінням міськвиконкому, персонально – начальнику фінансового управління В. О. Романчук. Тільки щире "спасибі" можу сказати очільникам Ковельської ОДПІ С. В. Кондратюку, відділення Пенсійного фонду України О. А. Кожіній, управління освіти – В. В. Бичковському.
Завжди знаходили і знаходимо порозуміння з керівниками підприємств комунального господарства – С. П. Тищуком, Д. Д. Кошаруком, А. І. Сарапіним, нині діючими М. Г. Сидоренком, В. С. Солов'янчуком, О. Д. Богданом, керівниками навчальних закладів міста Т. В. Селівончик, С. А. Філіпчуком, Л. І. Кобченко, Є. В. Кобченком, С. І. Шворак, В. Г. Швораком і взагалі з усіма освітянами.
Гарні ділові стосунки у мене завжди були і є з головами Ковельської районної державної адміністрації – В. В. Карпюком, І. Є. Смітюхом, С. В. Матяшуком, головами районної ради – П. М. Ющиком, М. Г. Гайдучиком, П. Г. Якубуком, начальниками управлінь і відділів РДА, редактором газети «Вісті Ковельщини» М. Г. Вельмою.
Справжньою опорою філії банку за весь період моєї роботи були ВКФ "Ковель" (В. Ф. Жунке, Г. Г. Жалай), СЛАТ "Тур" (П. П. Смаль), ТзОВ "Ковельська міська друкарня" (Т. Й. Заболотна, І. В. Борейко), ДП "Ковельське лісове господарство" (В. В. Данилюк), ВОПАК (В. М. Микуліч), підприємці М. П. Любчук, В. М. Стельмах, І. Х. Узналі, О. П. Лисакова, Л. Б. Панчук, С. О. Скороход, М. В. Цергер та інші.
– Вікторе Захаровичу, одним з важливих напрямів роботи очолюваної Вами філії є постійна турбота про ветеранів війни і праці, пенсіонерів. Та й до решти клієнтів у працівників ПриватБанку завжди чуйне, уважне ставлення.
– Це правда. Ми дорожимо кожним клієнтом, бо то – наша опора і надія. Без них, без їхньої довіри не могла б бути успішною діяльність нашого відділення. Низький Вам всім уклін і велична шана за довіру до мене і банку!
– Що б Ви хотіли на закінчення інтерв'ю сказати своїм землякам?
– Дорогі друзі, колеги по праці, члени і керівники трудових колективів, з якими довелось працювати, партнери по бізнесу і банківській справі, шановні ковельчани!
Ось і прийшов день, даний Богом і Законом завершення соціальної карми. Вважаючи, що гарно і вчасно піти з посади значить не менше, аніж гарно і плідно працювати, я прийняв рішення про свою відставку.
Користуючись нагодою, щиро дякую Вам за співпрацю, взаємну довіру і повагу, які єднали нас усі ці роки. Хочу попросити у всіх прощення і дозволити просити прощення всім, що я можу зробити тільки завдяки Божій милості. Хай ця милість проллється на кожну людину, кожен колектив і на мене з тим, щоб у наших серцях не залишилося й сліду образ, щоб ми завдяки цій милості простили себе і одне одного й прийняли Єдність буття.
Спасибі Вам, рідні, спасибі
За ласку, за хліб і за сіль.
До Вас на пораду, на сповідь
Спішу я щодня звідусіль.
Тому на душі в мене – свято,
Як з Вами в обіймах стою.
Тому я міцний, що ніколи
Любові до Вас не таю.
Спасибі Вам, друзі, спасибі
За дружбу, добро і за біль.
До Вас на пораду, на сповідь
Спішу я щодня звідусіль.
І слово мені Ваше – благо,
Й робота мене окриля.
Спасибі Вам, щедрі, спасибі,
Що Вами багата земля.
Спасибі, мій Боже, спасибі
За єдність і радість буття.
Спасибі за милість і долю,
Батьків, побратимів життя.
Без Тебе, єдиний, великий,
Опора мого Ти буття,
Без світла Твого і любові
Пішов би давно в небуття.
Хай іскра Твоя наповняє
Сердець наших кожне биття.
І полум'ям хай воссіяє
В пориві до Тебе душа!
Розмову вів
Ярема ГОЯН.
НА ЗНІМКУ: Віктор САГАЛЬ в родинному колі.
Фото з сімейного архіву.
Залишити коментар