Чи заєць — боягуз?Якось я прочитав, що даремно зайця вважають боягузом. Насправді ці звірі не лякливі, а спритні й кмітливі.
Ось що я дізнався про них із різних книг, а також розповідей знайомих мисливців. Не раз спостерігав, як зайці, побачивши ворога, непорушно лягали на землю. Це вони роблять для того, щоб показати, що нічого не бояться. Тікають не від переляку, бо сильні й довгі задні ноги є їх головним захистом.
Оскільки кусатися заєць не може, то бігає та стрибає так, що спробуй дожени. Може дременути зі швидкістю 60 кілометрів за годину. Через те, що задні лапи в зайця значно довші за передні, то переміщується він стрибками, але може й побігти.
Мені доводилося спостерігати, як заєць, помітивши небезпеку і відчувши, що йому не допоможуть ні хитрість, ні швидкість, впав горілиць і відчайдушно відбивався сильними задніми лапами. Ними він може й покалічити нападника. Отже, зайці ніяк не боягузи.
Не лише не боягузи, а й сміливі. Про них багато хибних чуток ходить. Чув від мисливців, що нібито зайчиха нікудишня мама.
– Знаю, що вона не влаштовує постійного лігва, народжує, де заманеться, – переконував мене один мисливець.
Мовляв, вона народжує під кущем або просто в траві, потім залишає дитинчат напризволяще.
Однак насправді, як мені відомо з книг, перед тим, як покинути зайченят, мама їх добре нагодує своїм жирним молоком.
Хвіст у зайця маленький, але виконує важливу функцію – слугує для підтримки рівноваги під час стрибка. Якби хвоста не було, заєць, стрибаючи, падав би сторчака.
Крім того, пухнастик – це м'яка пухова "перинка", на якій зручно сидіти. А коли заєць залицяється до зайчихи і починає гратися з нею в лови, він також розпушує свій куций хвостик. Мовляв, поглянь, який я красень!
– На наших полях та в перелісках, на широких узліссях живуть зайці-русаки, які мають сірувато-буре забарвлення, – розповідає головний лісничий ДП "Ковельське лісове господарство" Богдан Ковальчук. – Взимку воно набуває сріблястого відтінку. А от у зайців-біляків, що живуть у північних краях, хутро повністю змінює забарвлення з сірого на біле.
Зайці приходять у нашу свідомість ще з дитинства. На жаль, цих звіряток все менше залишається на полях та в узліссях. На мою думку, пора заборонити полювання на них. А то вийде так, що наші онуки ніколи не побачать гарних довговухих відчайдухів.
Степан СКОКЛЮК.
Залишити коментар