Чи безпечно їздити у міських "маршрутках"?З власного досвіду знаю – не дуже. Бувало, сидячи на першому сидінні, доводилось бачити, як під час руху водій однією рукою тримає кермо, а другою "мобілку", водночас якимось дивом примудряючись брати гроші за проїзд, видавати решту…
До речі, щодо останнього, то чому б не "привчити" людей розраховуватись, наприклад, при виході з "маршрутки"? Так було б значно зручніше і водієві, і пасажирам, котрі у такому разі, "освоївшись" у маршрутному "таксі", спокійно встигали б знайти потрібні кошти та не створювали б товкотнечі на вході. А то, буває, зайдеш у набиту "маршрутку" і думаєш, за що вхопитись, аби втриматися на ногах, а тут ще на "квиточок" якось треба передати.
Окремі водії, більше переймаючись власним комфортом, без жодних комплексів палять собі на ходу. Дим видихають у прочинене віконце, а насправді – він розходиться по всьому салону. А ще частенько в дорозі відволікаються на теревені зі знайомими, які, вмостившись на передньому сидінні, "падають" водієві на вуха.
Та найгостріші відчуття можна отримати у час-«пік», коли їдеш на роботу або ж повертаєшся звідти додому. Громадський транспорт тоді такий переповнений, що іноді не тільки поворухнутися – дихати важко. А водій, незважаючи на це, ще і ще "збирає" пасажирів. Звісно, йому треба заробити, людям – їхати.
А в результаті, ті, кому вдалося проштовхнутися в "маршрутку", – як сірники в коробці. Стоять, міцно вчепившись за поручні. А коли ненароком "відірвешся" від них, то в мить хтось інший їх займе. Бо в деяких "маршрутках" поручні – це зайва розкіш, іноді їх немає навіть і при вході. Спробуй-но в такому разі втриматися на ногах або "пробитися" до виходу, аби тобі не віддавили ноги, не нам'яли боки і не повідривали ґудзики.
Окремо хочеться сказати про водіїв, що, мабуть, у дитинстві мріяли стати "крутими" автогонщиками, а зараз втілюють свої мрії у життя на міських дорогах. А якщо це ще й водій-"маршрутчик", то співчуваю його пасажирам. Бо коли він, замріявшись на повороті або перед світлофором, різко вдарить по гальмах, тим, кому не вистачило сидячих місць, узагалі неможливо встояти. Тоді стискаєш поручень так, що аж рука німіє – а попереду ще може бути не один такий поворот чи світлофор.
На зауваження з приводу такої необережності окремі водії ще й можуть "міцним" слівцем пригостити. Якось стала свідком того, як в "маршрутці" одна з пасажирок на це таки насмілилась. А у відповідь почула: "Не подобається – не їдь, он скільки "таксі" на стоянці чекає!".
Про поведінку водіїв "маршруток" говорили і писали тисячу разів, але все-таки…
Часто доводилось зустрічатися з, м'яко кажучи, невихованістю тих, хто сидить за кермом громадського транспорту. Особливо їхня агресія спрямована проти пенсіонерів.
Ось один випадок. У салон увійшла бабуся, котра чемно попросила дозволу у водія проїхати безплатно якихось дві зупинки. Причому тоді в "маршрутці" майже не було людей. А той так розпікся, що всю дорогу "сповідав" стареньку за таке її "нахабство". Обурені пасажири, які стали на бабусин бік, теж отримали "на горіхи" від водія-нечеми.
Або інший приклад. Водій відмовив пенсіонеру скористатися правом на безкоштовний проїзд, аргументуючи це тим, що у нього вже є пільговики. Здавалося б, нічого надзвичайного. Адже згідно з укладеними міською радою та підприємцями-перевізниками договорами на перевезення пасажирів автотранспортом по місту перевізники безкоштовно та бездотаційно можуть перевозити двох пасажирів, які відповідно до законодавства мають право на безкоштовний проїзд. От тільки того разу в майже порожній "маршрутці" не помітила нікого, хто міг би входити в цю категорію.
Навіть, буває, попросиш когось з них зупинитися десь не на зупинці, то у відповідь почуєш: "А коли зупинять й оштрафують, то хто – ти заплатиш?!". Але хіба про це не можна сказати спокійно, без крику? Навіщо псувати настрій собі чи комусь? Тільки чомусь як пасажирів "підбирати" просто на ходу, то про штрафи і порушення вмить забувається...
Тож, мабуть, замість того, щоб "гратися в лічилки", влаштовувати "гонки" на дорогах, водіям у приміських маршрутах не завадило б навчитися виявляти елементарну ввічливість у ставленні до тих, кого обслуговують. Бо ми платимо гроші не за те, щоб нам грубіянили або повчали та ще й тоді, коли доводиться стояти на одній нозі та ледве дихати у переповненій "маршрутці".
Вікторія ЗІНЧУК.
Залишити коментар