Життя, віддане дітямКожна людина творить свою долю сама. Щоправда, одні звикли пливти "за течією", не особливо замислюючись над тим, до якого берега ця течія їх занесе. Другі прокладають шлях у житті, спираючись на допомогу впливових батьків або родичів. Треті самостійно долають всі перешкоди до омріяної мети і неодмінно її досягають.
Олена Миколаївна Грінченко належить якраз до третьої категорії людей. Рано пізнавши гіркоту сирітства, вона не впала духом, не стала чекати милостині в прямому і переносному сенсі цього слова від "когось", а вирішила будувати своє життя самотужки. Звичайно, не без підтримки близьких і рідних, яким і до сьогодні завдячує їх милосердям, але все-таки вирішальне слово завжди залишалося за нею.
Народилася вона у важкому і трагічному 1944-му році на території Польщі в сім’ї етнічних українців. Згодом відповідно до домовленостей між радянською і польською владою маленька Олена, як і тисячі її співвітчизників, опинилася на території України.
У школі навчалася добре, тому без особливих труднощів вступила до Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки на факультет іноземних мов. І тут демонструвала гарні успіхи в оволодінні навчальними програмами, брала активну участь в громадському житті інституту. Молоду, енергійну, симпатичну дівчину помітили, їй стали доручати відповідальні справи, з якими вона успішно справлялася.
Після здобуття вищої освіти деякий час працювала вчителем англійської мови в одній із волинських шкіл. Її організаторські здібності оцінили й тут, і згодом обрали секретарем Іваничівського райкому комсомолу. В той час швидкими темпами розбудовувалося місто шахтарів — Нововолинськ, куди її запросили на роботу секретарем виконкому міської ради. Сумлінне і відповідальне ставлення Олени Миколаївни до службових обов’язків оцінили по-належному в партійних органах, бо молоді, енергійні кадри тоді були дуже потрібними. Невдовзі Олену Грінченко обрали секретарем Іваничівського, а потім — Горохівського райкому партії.
Що й говорити: посади високі. Не кожен міг витримати навантаження, які на той час були на «плечах» партійних працівників, та ще й у тому випадку, коли ти — жінка, мати. Та Олена Миколаївна витримувала. Вона знала: її праця потрібна людям, тому віддавалася роботі сповна. Секретаря рідко можна було застати в службовому кабінеті. Її робочий день розпочинався і закінчувався в полі, на фермі, в дитячому садку, школі — скрізь, де треба було ділове втручання, допомога порадою чи рекомендацією.
У 1989 році Олена Грінченко — на новій посаді: вона очолила Волинське обласне відділення Дитячого фонду України. Власне, очолювати не було чого — відділення лише організовувалося, і його слід було поставити, як-то кажуть, на ноги. Десятки, сотні питань постали перед Оленою Миколаївною, а серед них — чи не найголовніше: з чого почати?
Почала з формування «команди» однодумців. Благо, за часи роботи на відповідальних посадах познайомилася з десятками, а то й сотнями земляків, котрі виявляли зразки високої працездатності, людяності, чесності й порядності. А саме такі риси характеру вкрай потрібні тим, хто хоче подарувати частину свого серця дітям.
За підтримки колег, благодійників, священнослужителів, спонсорів, органів тогочасної влади вдалось у досить короткий період вирішити всі організаційні питання, залучити громадський актив до цікавих і корисних справ. Головна увага приділялась дітям з малозабезпечених сімей, сиротам, тим, які позбавлені батьківського піклування.
Так, з ініціативи О. М. Грінченко традиційним став на Волині телерадіомарафон «Поспішаймо робити добро», участь у якому щороку беруть тисячі жителів області. Важко навіть перелічити, скільки доброго зроблено під час проведення марафонів. Це — збір коштів і товарів широкого вжитку для дітей-сиріт, одягу та взуття для випускників загальноосвітніх шкіл тощо.
Олена Миколаївна — ініціатор проведення масових акцій «Гуманна справа року», «Від Миколая до Різдвяних свят», «Подаруй дитині радість». Вона особисто розробила і забезпечує виконання обласних програм «Випускник», «Обдаровані діти», «Пізнай Україну», «Житло — дітям-сиротам». А програма «Здорова дитина — здорова нація» має на меті якісне медичне обслуговування, профілактику захворювань, ефективне лікування дітей особливої долі.
У зв’язку з цим важко переоцінити значення організації оздоровлення хлопчиків і дівчаток у дитячих таборах на узбережжях Чорного і Азовського морів, озера Світязь, в санаторії матері і дитини «Пролісок».
Про високу результативність здійснюваних заходів свідчить той факт, що благодійні акції «Поспішаймо робити добро», «Гуманна справа року» визнані переможцями загальноукраїнської програми «Людина року» в 2002 та 2003 роках. А хіба не свідченням ефективності діяльності Волинського обласного відділення ДФУ є той факт, що за 25 років його існування майже 58 дітей-сиріт здобули вищу освіту за рахунок відділення?
Багато юних волинян, котрих доля звела з Оленою Миколаївною, завдяки чому вони поліпшили своє матеріальне і соціальне становище, отримали путівку в самостійне життя, називають жінку «мамою». І в цьому немає ніякого перебільшення, адже до кожного із своїх «підопічних» О. М. Грінченко ставиться із справжньою материнською любов’ю і увагою. Сама сирота, вона добре розуміє, що кожна маленька людина потребує ласки, теплоти, уваги. Їх діти завжди відчували і відчувають з боку голови обласного відділення Дитячого фонду України, її активістів.
А ще Олена Миколаївна відповідально ставиться до виховання власної дочки, її дітей — своїх онуків, Володимира й Віктора. Людмила Володимирівна, закінчивши історичний факультет Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки і юридичний факультет Волинського національного університету, згодом здобула науковий ступінь кандидата психологічних наук, а нині працює в Міністерстві освіти, науки, молоді і спорту України. Онуки навчаються: один — у виші, другий — у школі. В сім’ї панують злагода, взаємоповага, в чому велика заслуга матері і бабусі — людини високоінтелігентної і високодуховної.
– 25 років пролетіли, як один день, — каже Олена Миколаївна. — Але я ніколи й нітрохи не шкодую, що пов’язала свою долю з Дитячим фондом України. Так, було важко, було непросто, але завжди сил додавало усвідомлення того, що робимо Богоугодну справу, полегшуємо життя діткам, з якими доля повелася несправедливо.
Мить помовчавши, додає:
— 3 нагоди чвертьвікового ювілею нашого відділення хочу щиро подякувати всім, хто всі ці роки був поруч зі мною! Вірю, що попереду в нас — ще не одна добра справа.
Микола ВЕЛЬМА.
НА ЗНІМКУ: голова Волинського обласного відділення Дитячого фонду України Олена ГРІНЧЕНКО.
Фото з архіву автора.
Залишити коментар