Володимир РОВІНСЬКИЙ: "Церковне життя не може обмежитися стінами храмів"Свого часу указом керуючого Володимир-Волинською єпархією УПЦ єпископом Володимиром протоієрея Володимира Ровінського, настоятеля храму Почаївської ікони Божої Матері у м. Ковелі та благочинного Ковельської міської округи призначено старшим благочинним Ковельщини.
Саме ця подія й стала приводом для інтерв'ю із старшим благочинним регіону. Постать отця Володимира серед духовенства УПЦ – одна із знакових. Він – людина глибокої віри, високого духу, неспокійної душі, комунікабельна, наділена якостями, притаманними творчим та ініціативним особистостям.
Протоієрей Володимир Ровінський – кандидат богословських наук, голова інформаційно-просвітницького відділу єпархії, редактор інтернет-журналу "Амвон", член Волинської обласної громадської ради з питань національного і духовного відродження, директор недільної школи.
А ще о. Володимир – постійний будівничий. Збудувавши храм Почаївської ікони Божої Матері, у стислі строки звів приміщення недільної школи, облаштував подвір'я, ігрове містечко для дітей. А нині завершує облаштування збудованого за два роки просторого храму.
Такий духовний "ансамбль" поблизу залізничного вокзалу є окрасою нашого міста. Лишень потрапивши на подвір'я цих святинь, відчуваєш: ти – в обіймах Святого Духа.
Але цього о. Володимиру здається мало, його постійно полонять нові ідеї, нові задуми. Про них – наша розмова.
– Протягом декількох останніх років територія Ковеля і Ковельського району розділена на чотири благочиння Володимир-Волинської єпархії Української Православної Церкви, де нараховується 55 приходів. Чим викликано запровадження посади старшого благочинного на цій території у структурі єпархії? Адже таке введення – це новинка у структурі Православної Церкви.
– Насамперед, дозвольте нашим читачам пояснити наступне. Українська Православна Церква складається з 48 єпархій. Єпархії очолюють єпископи. Кожна парафія (або прихід) села чи міста входить в склад певної єпархії, до котрої вона належить територіально. Зокрема, Ковельщина підпорядкована Володимир- Волинській єпархії. Ця давня єпархія, заснована ще за часів Хрестителя Русі князя Володимира, об'єднує сьогодні православних західної частини Волинської області. А керуючий єпархією має титул єпископа Володимир-Волинського і Ковельського.
Єпископ для зручності в духовній і адміністративній опіці над парафіями з числа приходських священиків обирає собі помічників – благочинних. Донедавна територія відповідальності благочинного співпадала з територією того чи іншого району. Але внаслідок значного зростання кількості православних громад та їхньої духовно- просвітницької і соціальної активності в окремих районах виникла потреба збільшення кількості благочинь. Так трапилося й на Ковельщині.
На даний час Ковель і район розділені на чотири благочиння. В підпорядкування отців благочинних входить по 12-15 громад. Таке структурування цілком себе виправдало і дозволяє єпархіальному управлінню через благочинних оперативно реагувати на запити духовенства та громад.
Проте багатогранна діяльність Церкви не обмежується стінами храмів. Українська Православна Церква у своїй духовно-просвітницькій та соціальній роботі активно співпрацює з державними, громадськими та приватними організаціями. На Ковельщині така співпраця дає добрі плоди і має перспективи для розвитку. Однак зручне для єпархіального управління розділення Ковельщини на чотири благочиння виявилося не зовсім зручним для зовнішніх зв'язків.
На початку цього року керуючий Володимир-Волинською єпархією єпископ Володимир прийняв рішення запровадити посаду старшого благочинного Ковельської округи. В його обов'язки входять зв'язки з місцевими органами державного управління, громадськими організаціями, а також організація єпархіальних заходів на території Ковельського району та контроль за виконанням розпоряджень Керуючого єпархією.
– Отче Володимире, функції старшого благочинного Ви уже виконуєте майже чотири місяці. Час дуже короткий, щоб говорити про якісь надбання. І все-таки, над вирішенням яких актуальних проблем нині працює духовенство Ковельщини, розв'язання яких питань вважаєте першочерговими?
– З одного боку, перед духовенством стоїть завжди актуальне і завжди першочергове завдання, поставлене Пастиреначальником нашим Іісусом Христом: "Ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів" (Матвія 28:19,20). А з іншої сторони, це завдання завжди нове, оскільки його доводиться реалізовувати в конкретних, часто досить непростих, умовах сьогодення.
Ковельщина особлива, я б сказав, боголюбива частина Волині. Історично так склалося, що ковельчани зуміли зберегти простоту і чистоту своєї релігійності. Ця цінна риса народу потребує особливої пастирської опіки з боку духовенства. Перед нами стоїть завдання не допустити виродження віри у язичництво, наповнити релігійність народу євангельським світлом, а священикам Ковельщини самим стати добрим прикладом у побожному житті для мирян.
Ще донедавна багато православних громад Ковельщини були заклопотані вирішенням питань з виділення земельних ділянок та будівництва на них храмів. Сьогодні майже усі парафії успішно справилися з цим завданням та мають гарні церкви, а богослужіння в них стало центральною віссю відродження духовного життя на місцях.
Проте церковне життя не може обмежитися стінами храмів. Заповідь "ідіть і навчіть" спонукає духовенство й активних мирян до організації парафіяльних недільних шкіл для дітей і дорослих, роботи з молоддю та участі у культурному і соціальному житті місцевої громади. Якщо в самому Ковелі та більших селищах району така перспектива ще окреслюється, то в менших селах її практично немає. І тут вина не Церкви і не священика – села вимирають...
– За роки незалежності України Церква збільшила свої ряди майже у шість разів. Якщо у Ковелі було лише два храми, то нині Українська Православна Церква нараховує 12 храмів, окрім інших релігійних конфесій. Питома вага тих, хто вважає себе віруючими, становить 80 відсотків. Однак статистика відкриття храмів і зростання кількості прихожан не може бути достатнім критерієм для оцінки глибини релігійності, зростання духовності, піднесення суспільної моралі. Адже наше суспільство деградує як духовно, так і фізично. Було погано, а стало ще гірше.
Шановний отче! Як Ви гадаєте, де корінь зла? Ваше бачення перспектив виходу із цього "болота".
– Ситуація із суспільною мораллю, дійсно, далека від оптимістичних прогнозів. Але я не став би усе змальовувати винятково у чорних фарбах. Коли дивлюся телевізор чи читаю пресу – стає моторошно за людей і світ, в котрому живу. Але коли зустрічаюся з тими людьми "в реалі", переймаюся їхніми радощами і скорботами, коли стаю свідком їхнього покаяння, коли тримаю за руки молодят під час Вінчання чи підіймаю потім на руках їхніх новоохрещених немовлят, розумію – ніякий гріх не здатний затьмарити образ Божий в людині! І раз Господь терпить нас і дає нам час на покаяння, чому ми повинні впадати у відчай?
Статистика відкриття храмів, безумовно, не може бути єдиним критерієм оцінки суспільної моралі. Коли ми говоримо, що кількість храмів і прихожан у Ковелі за роки незалежності держави зросла вшестеро, то чи не варто звернути увагу на інший чинник формування моралі нашого суспільства та порахувати, в скільки разів за той час зросла кількість нічних клубів, барів, готелів з погодинною оплатою та інших закладів з сумнівною репутацією? А в скільки разів зросла кількість їхніх відвідувачів?
Хтось сподівався, що досить збудувати храми і поставити на їх бані золоті хрести, як люди навколо стануть добрішими і святішими, та попрямують дружними колонами (як колись на першотравневій демонстрації) прямо у Рай. Цього не сталося, та й не могло статися. Храм є місцем, де Бог чекає на зустріч з кожною людиною особисто, де творіння через муки покаяння та щастя очищення повертається до Творця. І, повірте, храми виконують свої функції – ці зустрічі регулярно відбуваються і докорінно міняють кожного, хто приходить в храм.
Нам варто інакше ставити питання: а що би було з нашим суспільством сьогодні, якби у безумному вирі людських пристрастей у нас не було отих "острівців безпеки" – храмів Божих?
Щодо перспектив виходу "з цього болота"... Я не беруся щось добавити до вчення Христа, Котрий нікому не обіцяв, що Його Євангеліє гарантує влаштування Царства Божого на землі. Йому належить протилежна думка: "Моє Царство не із світу цього" (Іоанна 18:36). Це означає, що "болото" залишиться "болотом", але ті, хто захоче його покинути, завжди будуть мати таку можливість.
– Отче Володимире, наша розмова відбувається напередодні дня Святої Трійці. Що б Ви хотіли сказати у зв'язку з цим віруючим християнам, усім мешканцям Ковельщини?
– Безумовно, скористаюся можливістю, аби привітати жителів Ковельщини зі святом!
Нехай Єдиний Бог, що відкрився нам у трьох нероздільних особах, трьох незлитних іпостасях поблагословить кожного з Вас, дорогі читачі "Вістей Ковельщини"! Нехай укріпить любов'ю, злагодою і спільною молитвою Ваші сім'ї і родини!
День Святої Трійці ще називають Днем народження Церкви. Саме цього дня на учнів Христа зійшов Дух Святий. Саме цього дня жменька простих рибалок, не вчених і заляканих послідовників бездомного проповідника Іісуса, перетворилася на мужніх апостолів і стала нездоланною Церквою Христа.
Будьмо і ми гідними дітьми Церкви Христової, бо кому Церква не мати, тому Бог не Отець!
– Щиро дякую за розмову! Від імені читачів газети "Вісті Ковельщини" зичу Вам, духовенству і прихожанам нашого краю, миру, добра і благополуччя! А особисто Вам як старшому благочинному – плідних зв'язків з місцевими органами влади, громадянськими організаціями та підтримки з боку духовенства й вірних.
– Дякую і Вам за інтерес до життя нашої православної громади. Сподіваюсь і вірю на подальшу плідну співпрацю ковельської православної громади з газетою "Вісті Ковельщини".
Розмову вів Дмитро КОРНЕЛЮК.
НА ЗНІМКУ: Володимир Ровінський.
Фото з архіву автора.
Залишити коментар