Ліричний репортаж із промислово-економічного коледжуДо промислово-економічного коледжу ЛНТУ у мене підвищений інтерес. Хоч-не-хоч, а Ковель є містом технічної інтелігенції, а, значить, і технічного інтелекту.
Залізничники, сільмашівці визначають цей статус. А коледж сьогодні – навчальний заклад, який готує й шліфує кадри менеджерів, бухгалтерів, спеціалістів із перевезень транспортом, комп'ютерників, спеціалістів-ремонтників та виробників авто-і сільгоспмашин. Планують у коледжі запровадити нову спеціальність – залізничного профілю.
Тут все є для того, щоб підняти навчальний заклад на вищий рівень акредитації. ВИШ у Ковелі – це не міраж, а факт. Основа є: тут склався творчий, високопрофесійний колектив.
Багато зусиль для цього докладає директор коледжу, кандидат технічних наук, депутат міської ради Тетяна Селівончик. Тому замість «сухого» репортажу із випускного вечора у коледжі на папір вилились поетичні рядки, які присвячую студентам, педагогам коледжу та їх керівнику.
Світило Сонце. Небо голубіло,
І хвилювання бурхало крізь край.
Студенти коледжу упевнено і сміло
У вирій відлітають. Грай, музико, грай!
І духовий оркестр громоподібно злинув,
Заполонила музика і звеселіли лиця.
"Стояти струнко! Внести прапор
України!" –
Карбують хлопці крок, як і годиться.
А прапор виграє на Сонці кольорами.
Він гріє, веселить і поселя надію.
В історії багато чого було з нами…
Ідуть студенти – гідна наша зміна.
х х х
Завмер майдан – він Гімном
зачарований.
Ці урочистості! Цей неповторний стан душі!
Вони дипломами сьогодні короновані.
Мить, зупинись! Студенте, не спіши.
Злетіли різнобарвні кулі в небо –
Це ви злітаєте від коледжу у даль…
Сльоза скотилася. Таке життя. Так треба:
В моїй душі вгніздилася печаль –
Бо й я колись ішов шукати щастя.
Здавалось, поруч – жар-птицине крило.
Ви вірте! Хто вірить – тому й воздасться.
Святися, доле, молися, щоб горя не було!
х х х
Тут і батьки, і друзі, і студенти юні.
У центрі – педагоги стали вряд.
В серцях вистукує переживань відлуння,
Клубок тривог і настанов, й порад.
Всміхніться, наші милі педагоги,
Послухайте директорку Василівну:
"Ми всі родина – вчувається тривога, –
Бувало всякого, студенти наші милі,
Трудилися і вчилися – були і дні щасливі.
Коледж – то наш дім: тут пам'ять ожива".
Вона упевнена, усміхнена й красива.
Найкращим – нагороди і вдячнії слова.
Прощальний вальс злітає в небо вітром.
У танці – педагоги і студенти, мов
сім'я єдина.
Останній дзвоник – навколо квіти,
квіти, квіти.
І бачить свято Ковель, і чує Україна.
х х х
Лиш знайте, що чекає нелегка на вас
дорога.
Спіткнешся, упадеш – піднімайся й йди.
Тільки той подолає невдачі і тривоги,
Хто вірить, знає й не боїться боротьби.
Підкорити вершину є у кожного змога.
Тому, хто іде, – Бог показує шлях.
Найцінніша – з любов'ю й добром
перемога.
Хто нечесний в борні, – тому кара і крах.
Вас навчали багато, та це лиш початок,
Бо навчатись потрібно все ваше життя.
Солодким й багатим тоді буде свято,
Коли працювати щодня із завзяттям.
Сонце. Літо. У коледжі – творчії звіти.
В безхмарнеє небо, юні птахи, летіть.
Хай збудуться мрії! Хай колоситься жито!
Не схибте в дорозі – від добра не зверніть.
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: під час свята останнього дзвоника в промислово-економічному коледжі Луцького національного технічного університету.
Фото з архіву коледжу.
Залишити коментар