Щаслива доля Олексія Парвасюка140 років тому настав зоряний час для нашого міста, чому сприяло завершення будівництва ділянки залізничної колії Шепетівка-Здолбунів-Ковель.
Відтоді й почався відлік історії залізничної станції Ковель. Немало славних сторінок в літопис нині багатосотенного колективу станційників вписали кілька поколінь її працівників, колишніх та теперішніх керівників.
Одним із перших волинян на відповідальну посаду її начальника був призначений Олексій Парвасюк, котрий виконував ці обов'язки з 1974 по 1981 р.р.
Він народився в селі Боремщина Любомльського району ув селянській сім'ї. Змалку допомагав батькам по господарству.
Юні роки припали на буремний період фашистської окупації нашого краю, боротьби волинян із своїми поневолювачами. Не залишився осторонь й шістнадцятирічний Олексій, зголосившись бути провідником партизанського загону під командуванням Героя Радянського Союзу Карасьова, що діяв на території Любомльського і тодішнього Мацеївського районів.
Особливо запам'ятався Олексію Яковичу напад народних месників в лютому 1944 року на фашистів в Мацеїві, в якому Парвасюк особисто брав участь. Проводив загін від села Сьомаків до сіл Біличі, Зачернечче і хутора Довгий ліс. Це було так несподівано, що німці, незважаючи на численну перевагу, відступили. Народні мешканці захопили залізничну станцію, телеграфно-телефонну лінію, а частину німецького гарнізону знищили. Станція Мацеїв протягом восьми годин було в руках партизан. Було висаджено в повітря електростанцію, водокачку, будинок жандармерії, а також млин. В перестрілці шаленою кулею Олексія Яковича було злегка поранено.
В останні роки війни він разом із товаришем потрапив до Ворошиловграда на відновлення паровозобудівного заводу, на той час – одного з найбільшого в Європі. Його відновлювали силами добровольців та 60-тисячами німецьких військовополонених. Туди й скерували Олексія Парвасюка.
– Доводилось дуже важко, – ділиться спогадами Олексій Якович. – Не було чого їсти, постійно хворіли. Щоб вижити, ходили до навколишніх сіл, просили у селян допомоги. Отак ми "попали" в руки міліції.
За допущене порушення трудової дисципліни, за що тоді суворо каралось, потрапив за грати. Після півторарічного перебування в таборі його амністували, і він опинився на волі.
Однак волею назвати таке життя було важко – його етапом доправили в Підмосковний буровугільний басейн, в шахту. Працював там лісогоном, подавав кріплення у лаву. Виявив неабияку кмітливість, завдяки чому замість чотирьох робітників кріплення в лаву стали подавати двоє. За короткий час Олексій Якович працював уже один. За це йому як заохочення надали відпустку додому.
Назад він уже не повернувся, залишився допомагати батькам відбудовувати спалену німцями хату.
Щоб не бути покараним за втечу, цілий рік переховувався в Ковелі, де рідна тітка працювала квитковим касиром станції. Нелегально влаштувався кочегаром у школі і навчався у ній.
Після відміни суворого сталінського закону, врешті, одержав потрібні документи. І за порадою батька-залізничника, котрий працював кондуктором на ковельському залізничному вузлі, був прийнятий списувачем вагонів станції Ковель.
Досьогодні пам'ятає батьківську настанову:
– Навчайся, синку! Так хочеться, щоб ти вибився в люди.
Олексію не треба було про це нагадувати.Адже під час служби в армії Олексій Парвасюк закінчив офіцерське училище. Однак офіцерського звання, яке заслуговував, не присвоїли. Далося взнаки минуле.
То ж після демобілізації вирішив назавжди пов'язати свою долю з залізницею.
Почав трудитися молодшим стрілочником станції Ковель. Йому щастило на порядних людей, без їх підтримки не обходився. Не ховався за чиєюсь широкою спиною, не заглядав начальству в очі.
Після закінчення Коломийської дортехшколи О. Парвасюку доручили посаду запасного чергового по станції Львівської залізниці.
Мешкаючи в Ковелі, Олексій Якович вивчив роботу всіх станцій від Львова до Сарн, кожна з яких мала свою специфіку. Якщо було потрібно, підміняв своїх колег по професії на станціях Червоноград, Соснівка, Черкаси, Камінь-Каширський.
За неабиякі організаторські здібності невдовзі отримав пропозицію очолити станції Ківерці, а далі Ковель – один з найбільших прикордонних транспортних вузлів Львівської магістралі, звідки сталеві колії розходилися у шести напрямах, зв'язуючи наше місто з Польщею, Білоруссю. Став першим її керівником, вихідцем з Волині.
Об'єм вагонообігу був найбільшим на залізниці і становив понад 4000 вагонів на добу. Формувалося та розформовувалося 80 поїздів, обсяги навантаження і розвантаження в окремі дні сягали 300-400 вагонів.
Щоб не гальмувати вагонообіг, з ініціативи начальника на загальних зборах було прийнято рішення про побудову другої сортувальної гірки в Брестському парку.
Згоду на її будівництво отримали від керівництва Львівської залізниці та Рівненського відділку. Цей важливий об'єкт станційники звели власними силами на громадських засадах. Згодом було налагоджено курсування фірмових пасажирських составів з Ковеля в Москву, Одесу, Київ, Сімферополь.
Доля подарувала Олексію Яковичу можливість познайомитися на одному з відомчих семінарів з тодішнім начальником станції Чоп Георгієм Кірпою, заприятелювати з ним, обмінюватися досвідом. А також спільно вирішувати за його допомогою назрілі проблеми ще до того, як Георгій Миколайович став на чолі Рівненського відділку Львівської залізниці.
Саме за його порадою О. Парвасюк навіть їздив в один із главків Міністерства шляхів сполучення СРСР, керівник якого надіслав телеграму, щоб забезпечити Ковелю необхідне обладнання для реконструкції стрілочного господарства.
А ще пам'ятає Олексій Якович, як їх разом з Георгієм Кірпою запросив тодішній перший секретар обкому Леонід Палажченко в Ковель у кабінет першого секретаря міськкому партії Віталія Кривцуна, аби в зв'язку з посухою, що трапилася на Волині наприкінці 70-их років минулого століття, вирішити питання з придбанням у Запорізькій області кормів, потрібних худобі, яку вирощували в Ковельському та сусідніх районах Волині.
Саме Г. Кірпа зумів віднайти потрібний рухомий склад, і О. Парвасюк, разом з тодішнім головою скулинського колгоспу Володимиром Карпюком були командировані на станцію Федорівка Запорізької області. Звідти за два тижні на Волинь прибуло 500 вагонів тюкованої соломи, якої вистачило не лише Ковельщині, а й усім північним районам нашої області.
Високу трудову марку тримала й станція Ківерці, на яку пізніше був переведений Олексій Парвасюк. Належну оцінку за досягнення ківерчан в зниженні простою вагонів, запобіганні травматизму, високій культурі праці після проведеного об'їзду дав у той час перший заступник начальника Львівської залізниці Георгій Кірпа. Велика група працівників цієї станції була премійована місячним окладом, а Олексія Яковича нагороджено знаком "Почесний залізничник". Загалом у його трудовій книжці – понад 100 заохочень.
Уже не працюючи в Ківерцях, як патріот міста, з яким зріднився Олексій Якович, пишався тим, що зініціював і реалізував у життя для ковельчан Георгій Миколайович Кірпа. Це реконструкція залізничного вузла в зв'язку з переведенням залізничної станції на електричну тягу. Зроблено це було в стислі строки (всього за сім місяців), яких залізнична будівельна практика досі не знала.
24 жовтня 2001 року запам'ятається видатною подією в житті городян. Став до ладу реконструйований залізничний комплекс, а по 72-кілометровій колії пройшов перший електропоїзд з Ківерець до Ковеля. Рух потягів на електротязі став дешевшим в 1,3 раза від тепловозної. Був капітально відремонтований, реставрований залізничний вокзал, який набрав європейського вигляду.
Зараз станція Ковель на чолі з молодим, енергійним Русланом Александруком живе за новим часом. У зв'язку із скороченням обсягів промислового і сільськогосподарського виробництва, зокрема в регіоні, який вона обслуговує, зменшився обсяг перевезень, а це, в свою чергу, ускладнило фінансові можливості станційників. І все ж не забувають тут давніх традицій, з великою повагою ставляться до ветеранів праці.
Нещодавно гостинно приймали і свого колишнього начальника, котрий протягом багатьох літ очолював Ковельську та Ківерцівську станції, виховав не одну зміну фахівців, які шанують його й досі, прислухаються до порад.
Добрим словом згадує Олексій Якович колишніх колег, з якими доводилося працювати: Почесних залізничників, Героя Соціалістичної праці, маневрового диспетчера станції Ковель Василя Бешту, маневрового диспетчера Михайла Стожука, старших стрілочників сестер Єпистимію та Ганну Матлах, чергового по станції Ксенофонта Федорука, головного інженера Івана Шаповалова, інженера Нелю Бачук та ін.
Торік Олексій Якович отримав вітального листа від дружини Георгія Кірпи Жанни Ігорівни, котра очолює міжнародну громадську організацію "Фонд імені Георгія Кірпи", а також книгу з її дарчим написом. Ця книга- фотоальбом розповідає про життєвий шлях Героя України Г. М. Кірпи. На 9 сторінці альбому використана фотографія з часів їхньої спільної роботи з ним на Львівській залізниці.
Жанна Ігорівна подякувала О. Парвасюку за добру пам'ять, яку він зберігає про Георгія Миколайовича і яка збережеться в пам'яті наступних поколінь.
Ось уже більше 10 років Олексій Якович перебуває на пенсії. Є тепер
в нього час для сім'ї, для інших справ.
– Приємно, – говорить Олексій Якович, – що дожив до такої поважної дати, як 140-річчя з часу прокладання залізниці, що з'єднала Ковель з усім світом. Хочу, щоб станція й надалі залишалась одним з найавторитетніших підприємств Львівської залізниці.
Щиро вітаю з пам'ятним ювілеєм – 140-річчям залізничного вузла Ковель всіх його трудівників і жителів міста!
Гнат ОЛЬХОВИЧ.
НА ЗНІМКУ: друзі в житті, колеги по роботі начальники станцій Івано-Франківськ - Василь БОНДАРУК, Чоп - Георгій КІРПА, Ковель - Олексій ПАРВАСЮК під час відпочинку на озері Пісочному Старовижівського району.
Фото з сімейного архіву О. Парвасюка.
Залишити коментар