В царстві звірів і птахівДорога до лісорозсадника, що у Радошинському лісі, неблизька. Їхали до нього кілька кілометрів шляхом, навколо якого дрімають у літньому тумані сосни, молоді дубки, схилилися ліщинові кущі, біліють одинокі берези. Нарешті побачили галявину, де господарює майстер лісу Ярослав Василюк.
Оглядаємо невеличкі ділянки, на яких зеленіють маленькі рослинки сосни. Обігріті Сонцем, вони тягнуться увись. Приїхали ми сюди в обідню пору. На галявині – тиша, ніде нікого. Василь Козак як досвідчений спеціаліст, знавець рослин, приглядається до кожного стебельця. Тут же – дві невеличкі теплиці, де вирощують декоративні деревця.
– На цьому місці, – зазначив Василь Тимофійович, – формується майбутній ліс. Від того, як деревця будуть доглянуті, залежить багато.
Звідси через ліс дорога веде нас у віддалене мисливське господарство, що біля села Ломачанки. Ось ми в обійсті Володимира Антонюка. У хліві, де копошаться свійські свині, стоїть темрява. Тільки у кутку через загорожу виставив довге чорне рило дикий кабан.
Володимир Васильович пояснює, що зловили цього вепра зовсім маленьким у лісі.
– Було ще двоє, –додає він, – але ті не захотіли жити у неволі, підкопалися і втекли. Звіра, як-то кажуть, скільки не годуй, а він все одно дивиться у ліс.
Тваринам створені найкращі умови. Обладнані вольєр, басейн, де дикі тварини проводять своє "дозвілля".
– Мисливське господарство, яке очолює Володимир Антонюк, займає площу понад тридцять тисяч гектарів лісових угідь,– розповів нам перед від'їздом директор СЛАТ "Тур" Петро Петрович Смаль. –Це переважно молоді ліси, галявини, привабливі краєвиди, хащі, де досить привільно почувають себе дикі звірі та птахи. Серед них є й занесені у "Червону книгу України". Отже, кожна звіринка у цьому лісі має особливу цінність і потребує уваги й стороннього догляду.
Перш, ніж оглянути мисливське господарство, Володимир Антонюк детально розповів про своє "дике" лісове обійстя, що розкинулося недалеко від села.
– Охорона тваринного світу,– сказав він – це дуже клопітка, а інколи й небезпечна справа. Адже ліс не загородиш від браконьєрів. А вони, на жаль, завжди хочуть вполювати якусь звірину.
В лісових угіддях, які "опікає" Володимир Васильович із своїми єгерями, немало звірів та птахів, яких потрібно постійно охороняти. Тут нараховується шістдесят лосів, триста двадцять козуль, майже двісті диких кабанів, двадцять чотири борсуки. Водяться також у водоймах видри, є чорні лелеки. Приємно, що з кожним роком кількість цих птахів збільшується.
– В наших угіддях помітно зросла кількість зайців, – тішиться Володимир Антонюк.
А ще в лісі можна натрапити на місця, де водяться глухарі. Їх нараховується надзвичайно мало. Але з часом поголів'я птахів, переконаний господар мисливських угідь, зросте.
Звичайно, в природних умовах важко точно встановити кількість звірів і птахів. Прикро, що в цьому році поменшало куріпок. На думку лісівників, це тому, що з'явилося більше хижих птахів, що знищують їх.
– А от значно побільшало рябчиків, тетеруків, – з приємністю відзначає Володимир Васильович. – Це нас теж радує.
Їдемо в ліс, де розташоване мисливське господарство. З усіх боків вузької польової дороги, що стелиться обабіч меліоративного каналу, видніються зелені посіви. На окремих площах колосяться овес та інші культури, якими взимку будуть в годівницях ласувати звірі.
На узліссі, що підступає до густого бору, лісівники нам показують годівниці, що збудовані тут. Єгер Юрій Семенюк, який оглянув їх, дістає ще торішню в’язку сухої кропиви.
– Видно, зайці ще із зими не з'їли, – каже він.
Вже зараз лісівники ведуть заготівлю віників із кропиви та з дерев, щоб взимку дикі звірі мали змогу приходити до годівниць і ласувати кормом.
Поруч – звичайна обрубана і обтесана колода. Її висота не менше двох метрів. Оглядаємо обрубок дерева, що стоїть сторчма на невеличкій галявині.
– Сюди, всередину колоди, де видовбана серцевина, насипаємо сіль, – пояснюють лісівники. – Звірина приходить і облизує колоду, що просочена сіллю.
Через кілька кілометрів, де видніється зелений масив, потрапляємо у густий ліс. Пробиваємося крізь хащі, де під ногами хлюпає вода, розсуваємо гілля, щоб вийти до солонців, що у гущавині бору.
– Дбаємо про звірів, щоб вони мали змогу поласувати солоненьким, – показують нам ще одну годівницю, куди доверху насипано сіль.
Єгерська служба облаштувала в лісі дев'яносто годівниць, на яких взимку навішують приготовлені влітку вінки. Встановлено 135 солонців.
– В холодну пору року, – пояснює Володимир Васильович, – мешканці лісу, як ніколи, потребують нашої підтримки.
Біля лісу ми побачили площі, де теж вирощують різні культури, щоб було чим годувати звірів. На одній ділянці розміщено топінамбур.
– Зайці і кабани навіть взимку приходять сюди і вигрібають бульбини з-під снігу, – розповідають нам.
Мисливське господарство Володимира Антонюка ми відвідали у червні, коли не можна турбувати звірів і птахів. Адже у цю літню пору мешканці лісу піклуються про своє потомство.
– В цей час у лісі менше стараємося проводити ті чи інші роботи, – говорить Володимир Васильович. – На превеликий жаль, не дивлячись на це, що червень оголошено місяцем тиші, дехто із місцевих жителів відвідує ліс із собаками, які турбують звірів та птахів. Зганяють їх із гнізд і місць, де вони виводять потомство.
…Тиша стоїть у сосновому бору. Тільки легенький вітер шурхотить у верхів'ях дерев. Притихли десь у густих хащах дикі звірі. З гущавини озвався соловейко і враз затих.
Прислухалися до тиші маленькі звірятка, чекають у теплих гніздах своїх мам пташенята. Пролетів над болотом здивовано чорний лелека. Десь озвався дрозд, ніби хоче і свою пісню вплести у безгоміння літнього бору.
Степан СКОКЛЮК.
НА ЗНІМКУ: начальник мисливської дільниці Володимир АНТОНЮК з єгером Юрієм СЕМЕНЮКОМ біля лісового солонця.
Фото Василя КОЗАКА.
Залишити коментар