"Тут — моя втіха..."Ми приїхали у гості до Господаря дачної ділянки у час, коли місто знемагало від спеки. А тут, на дачному масиві, вуличка лоскотала ноги зеленим споришем, дихав прохолодою "рукотворний" ставочок, а в тіні дерев знаходили порятунок і люди, і рослини.
Щойно минули хвіртку, в очі "кинувся" барвистий живий килимок з квітучого портулаку, а трошки далі – жарини червоних сальвій. До дерев'яної стінки дачного будиночка пригорнувся кущ клематису, весь затканий темно-синіми зірочками квітів.
З іншого боку будиночка, на осонні, у затишку розкошують лілії і троянди. Господар з гордістю й ніжністю розповідає про них: сор
ти, як плекає їх, які родинні історії пов'язані з цими квітами. Дійсно: красу цих квітів могли б сповна передати кольорові фотографії, а пахощі… Мабуть, такий духмяний вітерець лине хіба що з райського саду. Терпку нотку аромату до цього додає й кущик рути – за повір'ям, ця рослина є оберегом господарського обійстя і дому.
Грунтовою стежиною простуємо в город. Щоправда, сказати просто "город" – буде не зовсім правильно. Бо овочеві грядки – наче обрамлені барвистим мереживом із розкішно квітуючих гладіолусів. А вздовж стежки розкинули потужні «крони» соняхи ( інакше не скажеш – високі, розлогі, зеленолисті), рясно вкриті "брилями" жовтогарячих суцвіть розміром з чималу таріль.
Помилувались ми кількома сортами помідорів і солодкого перцю, "продегустували" окремі з них. Нам доводилося бачити плантації цих теплолюбних культур у "теплих краях". Без перебільшення: у Госп
одаря – не гірші, хоча поліська погода не завжди сприяє городникам.
– А ось наші огірки! – веде далі "екскурсію" Господар. – Вже заготовили для трьох сімей: і нам з дружиною, і дітям та онукам.
"Наші огірки" – це кількаметрова зелена стіна (на сітці-шпалері) з огіркового листя, з-під якого визирають соковиті плоди (до речі, ми гостювали у Господаря, коли вже чимало земляків нарікали: на хороший урожай огірків сподіватися не можна).
На грядці, яка нещодавно "звільнилася" від цибулі, вже зійшли тендітні посіви огірків.
– Може, осінь тепла видасться – свіжі огірочки будуть, – висловив сподівання Господар.
Що далі? Капуста. Нівроку головки зав'язались! Багатоярусні "спіднички" капустяного листя торкалися "новомодної" рослини українських городів – базиліку (кількох сортів – з різним ароматом і забарвленням листя та квітів).
Пораділи ми разом з Господарем, проходячи ділянкою картоплі: стебла хоч і прив'яли, але помітно було, що не "слабенькі", а чималі бульбини подекуди "розпихали" купини землі.
На яблунях наливалися соком плоди. Весь невисокий паркан, що відділяв дачний "наділ" від сусіднього, був рясно обвішаний гронами винограду. Господар показував молоді фруктові дерева-новосели й ті, які сам щепив. Ділився планами: "От ще хотів би…".
– Тут – моя втіха, мій відпочинок. І не тільки мій. Багато праці й душі для цієї краси віддає дружина Неля Григорівна. І діти, онуки допомагають. Є куди від міського гамору сховатися, – каже Господар.
Хочеться щиро порадіти за Господаря: людина прикрашає землю своєю працею, знайшла справу до душі. А частина врожаю, квітів, насіння не раз стає "живим" подарунком родичам, друзям, знайомим.
І хочеться побажати Господарю: хай Вам все вдається і множиться!
Людмила СКОКЛЮК.
P.S. А справжнім Господарем – вмілим городником, садівником, квітникарем – є відома на Ковельщині людина: щирий патріот України, колишній начальник локомотивного депо Ковель (нині – на заслуженому відпочинку), депутат міської і обласної рад кількох скликань, активіст громадсько-політичного життя Богдан БАЧУК (на знімках – він і окремі живі "персонажі" його дачної колекції).
P.P.S. (спеціально для скептиків). Дачна ділянка цієї людини знаходиться у передмісті Ковеля: звичайних 5 соток, без водопроводу, далеченько від автобусної зупинки, серед десятків інших "простих" ділянок. Невеличкий дерев'яний будиночок, дбайливо доглянутий.
А дачний масив не називаємо навмисно: дуже боляче було слухати розповідь Господаря, що вже двічі у нього викрадали троянди, інші насадження...
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар