Перемога, здобута спільно з читачамиВже стало традицією на Волині щороку проводити обласний журналістський конкурс "Любіть Україну!". Як і традицією є зустрічі голови облдержадміністрації Бориса Клімчука напередодні Дня Незалежності України із журналістами, в ході якої відзначають переможців згаданого конкурсу.
Відбулась така зустріч і цьогоріч: 22 серпня в овальній залі ОДА зібралися представники електронних і друкованих ЗМІ області.
Починаючи зустріч і привітавшись, Борис Петрович по-філософськи зауважив: "Як швидко летить час! Уже 22 роки нашій Незалежній державі".
По тому, звернувшись до автора цих рядків, сказав: "Ніби вчора були, Миколо Григоровичу, мітинги, протести, пікети, ніби вчора виганяли "десант із Луцька" з Ковеля на чолі з Гудимою і Шимоновичем, а от сьогодні синьо-жовтий прапор став державним, а "Ще не вмерли України…" співають і старі, і малі.
Слова Бориса Петровича мимоволі нагадали тривожні дні серпня 1991-го, коли Ковельщина вирувала, сперечаючись, боролась. Саме тоді розпочалася й політична кар'єра теперішнього губернатора області. Без усякого перебільшення, мудрий, далекоглядний, розсудливий, він був у лавах тих, хто хотів змін, демократичних перетворень і свободи слова.
За час роботи на високій посаді Борис Клімчук залишився вірним своїм принципам. При різних судженнях і оцінках його діяльності навіть найзапекліші опоненти визначають: наш земляк – це те, що потрібно Волині та її людям. Потрібен він і журналістам, бо за всі роки його роботи я не пам'ятаю випадку, щоб голова виконавчої гілки влади області на когось "нагримав", вчинив розгром чи щось подібне у ставленні до працівників ЗМІ, як це бувало і буває в інших регіонах області, та й, зрештою, мало місце у не такі вже далекі часи на Волині…
Навпаки: толерантність, повага до журналістської праці властиві Борису Петровичу. Звичайно, як і кожну живу людину, його не лишає байдужою критика (іноді дуже несправедлива), але він мужньо приймає удари, ніколи не к
аже поганого слова про ланцюгових "псів демократії", як іноді називають журналістів, а в усьому йде назустріч їх конструктивним побажанням. З приводу цього можна наводити багато конкретних прикладів, але за браком місця обмежуся констатацією цього незаперечного факту.
Цікаво, що у той день Борис Петрович у пориві відвертості зауважив: "А я, мабуть, не зміг би бути журналістом. Працювати і давати матеріали в газету чи радіо в потрібний момент, не зважаючи ні на які обставини, забезпечувати чіткий графік роботи – надзвичайно складно. Тому дякую вам за важку, але потрібну людям працю!".
Цьогоріч редакція "Вістей Ковельщини" знову виявилася в числі лауреатів престижного журналістського конкурсу "Любіть Україну!" – у номінації "Міськрайонні, міські і районні газети" їй присуджено почесне друге місце. І це теж – традиція. Бо наш колектив задовго до офіційного проголошення державної Незалежності України 24 серпня 1991 року твердо став на шлях боротьби за волю і демократію. Тоді це було і непросто, і нелегко, бо лютувала цензура, нещадно придушували слово правди, оголошували приховану і відверту війну демократично налаштованим силам. Стосувалося це й журналістів, котрі насмілювалися втілювати в життя принципи плюралізму і гласності.
Але люди нам вірили, і це було найголовніше. У 1990–1991 р.р. тираж ковельської газети перевищував 20 тисяч примірників! Кілька працівників редакції були обрані депутатами міської і районної рад, а їх керівник навіть очолив першу демократично обрану Ковельську міську раду. Нагадую про це не для того, щоб похизуватися зайвий раз минулими заслугами. Найважливіше полягає у тому, що й через 22 роки мої колеги щоденною повсякденною працею доводять свою вірність українській національній ідеї, все роблять, щоб виховувати в читача священні почуття патріотизму, любові до свого народу, матері-України.
Очевидно, не випадково Борис Клімчук, вручаючи Диплом переможця зі своїм підписом, зазначив: "Ковель – другий, але це не означає, що він не перший!". Як на мене, сказано по-філософськи мудро і по-клімчуківськи пророчо.
Завершуючи свої не зовсім традиційні нотатки, хочу з усією силою наголосити: ковельська газета не була б такою авторитетною і по-бойовому проукраїнською, якби не підтримка наших громадських дописувачів. Вона відчувалася і в 1990-их, коли на шпальтах видання постійн
о друкували свої гостро полемічні статті Адам Поляк, Віктор Стрижеус, Ігор Лучко, Володимир Лотоцький (на жаль, покійні – Царство їм Небесне!), Марія Хотинська, Богдан Бачук, Анатолій Семенюк, Володимир Осіюк, Ігор Пащук, Анатолій Вітрик, Яків Лавренко, Ганна Гнатюк, Ніна Горик, Іван Сидорук, Юрій Музичук, Василь Олексюк, Анатолій Шевченко, Геннадій Сарапін та багато інших авторів. Відчувається ця підтримка й сьогодні.
До вже названих дописувачів можна "додати" прізвища теперішніх друзів газети – Василя Кевшина, Антоніни Гладун, Ігоря Вижовця, Валентини Остапчук, Лідії Гарлінської, Валентини Січкар, Володимира Степанчука, Ніни Трошиної, Гордія Сичука, Ніни Федорук – зрештою, хіба всіх перелічиш? Отож, дякуємо, дорогі друзі, за активну співпрацю, чітку громадянську позицію, вірність "Вістям Ковельщини" впродовж багатьох років. З повним правом успіхи ковельських журналістів в обласних творчих конкурсах, в тому числі й цьогорічному, можете розділити Ви – образно кажучи, істинно народні кореспонденти. Хай і далі Вам щастить у всіх Ваших добрих починаннях!
Звичайно, ми працюємо не задля нагород і відзнак. Однак, коли їх вручають, розуміємо: нашу працю цінують, помічають і розуміють її значення. Побільше б такого розуміння в незалежній Україні – дивись, і справи б ішли веселіше. Бо журналістське слово – то є сила, з котрою слід рахуватися і політикам, і представникам влади, якщо ми хочемо мати дійсно європейську державу.
Микола ВЕЛЬМА.
НА ЗНІМКАХ: голова облдержадміністрації Борис КЛІМЧУК під час зустрічі із журналістами; група учасників; відзнака творчого колективу «Вістей Ковельщини».
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар