У роки Великої Вітчизняної війни Волинь була одним із центрів партизанського руху в Україні. В Луцьку, Голобах, Ковелі та інших містах і селах діяла розгалужена мережа підпільників, які були зв'язані із партизанськими загонами.
Зі зброєю в руках вели боротьбу із окупантами майже 50 антифашистських груп Опору та чотири місцеві загони народних месників, не рахуючи партизанського з'єднання двічі Героя Радянського Союзу О. Ф. Федорова, бригади Героя Радянського Союзу А. П. Бринського, партизанських з'єднань С. А. Ковпака, П. П. Вершигори, І. Д. Сабурова, М. І. Наумова, С. Ф. Маликова, а також загонів спеціального призначення Д. М. Медведєва, М. А. Прокоп'юка, В. О. Карасьова.
Волиняни не тільки підтримували зв'язок із цими загонами, але й брали безпосередню участь у них, зі зброєю в руках відстоювали незалежність Батьківщини. Вони громили ненависного ворога під проводом М. П. Коніщука (Крука), Й. М. Собєсяка (Макса), С. Я. Шковороди, І. Я. Шишка, О. Ф. Конопльова, П. Х. Самчука (Бондаренка), О. Ф. Філюка, К. Н. Алєксєєва та ін.
Широко розгалужене підпілля діяло на території Луцького, Торчинського, Голобського і Рожищенського районів. Його очолювали Г. Ф. Мартинюк, П. Й. Каспрук. Діяли підпільники в селах Олеську і Заглинки. Окремі підпільні групи були створені в містах Ковелі і Луцьку, а також у багатьох інших населених пунктах Волині.
Намагаючись задушити антифашистський рух, гітлерівські окупанти вдавалися до жорстоких репресій проти мирного населення. Було закатовано і розстріляно близько 11 тисяч місцевих жителів, зруйновано і спалено майже 400 населених пунктів області. Але, незважаючи на це, наші земляки, ризикуючи своїм життям, допомагали народним месникам продуктами харчування, одягом і взуттям. Найбільш активне населення йшло у партизанські загони.
Таким чином Волинь, без усякого перебільшення, можна назвати партизанським краєм. Тут і сьогодні свято бережуть пам'ять про загиблих в роки війни учасників руху Опору, шанобливо ставляться до учасників партизанського підпілля, яких, на жаль, з кожним роком залишається в живих усе менше.
Володимир ПЕТРУК.
Залишити коментар