Бути патріотом краю — значить передплачувати "Вісті Ковельщини"Хай мені вибачить читач за, можливо, надмірно категоричний заголовок, але у ньому – сувора правда сьогоднішніх реалій життя. Тих реалій, котрі дають змогу багатому бути ще багатшим, нахабнішому – ще нахабнішим, а безсовісному – ще безсовіснішим.
Чому я так кажу? Бо те, що нині коїться на вітчизняному ринку преси, інакше, як вакханалією, не назвеш. За сприяння чи байдужості вищих ешелонів влади нищиться патріотична україномовна преса. Передовсім — місцева, працівники якої й так ледве зводять кінці з кінцями. Саме їм "Укрпошта" завдала нещодавно удару, як-то кажуть, нижче пояса, без усяких обґрунтувань підвищивши більше, аніж на 40 відсотків свої тарифи.
Здавалося б, з якого дива? Адже гривня свою стабільність зберігає, пальне не дорожчає, інфляція надто не лютує. Однак новому керівництву поштового відомства-монополіста захотілося так зробити, як воно зробило, і бувайте здорові — платіть по-новому. В першу чергу — читачі, котрі без газети не уявляють свого й так небагатого буття.
Думаєте, своє грізне слово сказав Кабмін, де щоденно трублять про "покращення життя вже сьогодні"? А чи Антимонопольний комітет озвався? Чи депутати Верховної Ради?
Ні, мовчать, ніби в рот води набрали. Вперто не чують розпачливих волань ні Національної спілки журналістів України на чолі з Олегом Наливайком, ні очільників редакційних колективів. Мовляв, наче так і треба.
А, можливо, дійсно декому треба? Якраз напередодні чергової виборчої кампанії в Україні, коли голос патріотично налаштованих журналістів та їх прихильників лише заважатиме українофобам реалізувати свої далекосяжні плани. Навіщо їм у місцевих газетах дискусії, полеміка, листи і пропозиції читачів? В приватні видання люди навряд чи "проб'ються", бо у їх господарів – свої завдання: "відмивати" нечесно зароблені гроші, обливати брудом політичних і бізнесових конкурентів, торувати шлях до владних крісел визначеним господарями світу сього протеже, серед яких, знову ж таки, – грошові мішки і члени мафіозних кланів.
Отож, вихід один – нищити видання з багатими національно-патріотичними традиціями, чесним журналістським словом, які, в основному, виживають на кошти, отримані від передплати.
На такий сумний висновок наштовхує і ще одна задумана ворогами преси акція – негайно провести роздержавлення ЗМІ. Буцімто, на вимогу Європи, а фактично – на шкоду журналістам, які захищають інтереси України.
Так, вільна преса потрібна, її давно треба було унезалежнити від влади. Але не в такий спосіб, як зробили з телебаченням, де тепер вільно почуваються моральна розбещеність, відверта комерція й аж ніяк не проукраїнська ідеологія.
То коли робити таке "роздержавлення", то краще його взагалі не робити. Зрештою, скільки того державного залишилося в засобах масової інформації навіть на Волині? Мінімум 80-90 відсотків періодичних видань — приватні. То що ж іще приватизувати? Районні, міські і міськрайонні газети, де постійно звучить голос депутатів, їх виборців, людей праці, де влада інформує про свою роботу і подаються правдиві матеріали з історії рідного краю? Далеко ж ми зайдемо у такому випадку.
Звичайно, зміни "малій" пресі потрібні. Але такі зміни, які б принесли користь і державі, і читачам, і журналістам. Тут потрібен зважений, розсудливий підхід, а не чергова піар-кампанія за принципом: "Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди".
При тому потрібно пам'ятати, що місцеві газети часто-густо є для людей єдиним "віконечком" у світ, особливо для тих, хто мешкає на селі. Далеко не у всіх з них є змога користуватися інтернетом або навіть дивитися телевізор – старі "Рекорди" й "Електрони" давно попсувалися, а на нові у багатьох не вистачає грошей. Коли ж врахувати, що проводове радіо на Волині практично знищене, FМ-студії транслюють переважно російську попсу, то про яку поінформованість населення можна говорити?
Ще одна біда, яка чекає районні і міські газети, – недобросовісна конкуренція з боку редакцій окремих видань, котрі користуються підтримкою або чиновницької братії обласного чи київського рівнів, або новоявлених олігархів. Вони силоміць нав'язують підлеглим та залежним від них особам ту чи іншу газету, доводять "рознарядку" і вимагають неухильного її виконання. І біда тому, хто не забезпечить реалізації цих своєрідних "планів до двору".
Я не називатиму назв таких видань, хоч добре їх знаю, як знаю прізвища редакторів, котрі прислуговують сильним світу цього і чиї прізвища теж загальновідомі. Хай їм Бог буде суддею. Але нехай вони пам'ятають, що роблять ведмежу послугу і собі, і залежним від них журналістам. Бо рано чи пізно передплачені з примусу газети вилетять, образно кажучи, в трубу, бо і влада може змінитися, і господарі збанкрутувати, і читачі запротестують, котрі далеко не такі наївні, як декому здається. Подібних прикладів із свого журналістського життя-буття ой як багато можу навести…
Цими нотатками я не хочу сказати, що "Вісті Ковельщини" – найкраща газета у світі. Сьогодні, слава Богу, читачу є з чого вибрати, є що передплачувати або купувати.
Та міськрайонка, без усякого перебільшення, – унікальна і неповторна. Коли б я навіть не був редактором, неодмінно б її передплачував і рекомендував би це робити сусідам, родичам, знайомим.
Чому? Спробую пояснити.
По-перше: "Вісті Ковельщини" – єдина громадсько-політична газета на теренах нашого краю, яка рівною мірою висвітлює події в місті і районі, несучи важливу і вкрай необхідну інформацію як для міських, так і для сільських жителів.
По-друге: завдяки добре налагодженій співпраці із міською і районною радою, міськвиконкомом і райдержадміністрацією, їх управліннями та відділами читач має змогу оперативно дізнаватися про рішення, прийняті ними, а при бажанні – взяти активну участь в обговоренні проектів регуляторних актів, котрі систематично публікуються на шпальтах видання.
По-третє: міськрайонка надає унікальну можливість людям отримувати безкоштовні консультації юристів, поради адвокатів, нотаріусів, податківців, роз'яснення і застереження з боку працівників правоохоронних органів.
По-четверте: передплативши "Вісті Ковельщини", читачі одержують найсвіжішу інформацію щодо змін в законодавстві, які стосуються пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, ситуації з продажем та реєстрацією нерухомого майна тощо.
По-п'яте: тільки у нашій газеті регулярно проводяться "гарячі" телефонні лінії, під час яких на запитання читачів відповідають очільники міської і районної представницької та виконавчої влади.
Перелік переваг "Вістей Ковельщини" перед іншими виданнями можна продовжити, адже газета перебуває в постійному зв'язку із своїми передплатниками і широко надає їм слово, сприяє налагодженню ділового контакту із владними структурами.
Але, напевно, найголовніше в роботі журналістів редакції та багаточисельного позаштатного активу – неухильне дотримання принципів плюралізму і свободи слова, об'єктивності і справедливості. Ми прагнемо до того, щоб жодна людина не стала жертвою "чорного піару", бо добре знаємо: у будь-якій конфліктній ситуації "винні" мінімум двоє, і ці двоє мають рівне право на власну точку зору. Вердикт має виносити не працівник редакції або громадський дописувач, а винятково суд, якому цей обов'язок визначає Закон.
Журналістський колектив "Вістей Ковельщини" пройшов важкий, але славний шлях, зробив свій вагомий внесок у боротьбу за утвердження державної Незалежності України, правдиве висвітлення славної, хоч нерідко й трагічної історії рідного народу. Робимо ми це й зараз, у час, коли проти України гуртуються відкриті й замасковані вороги, які сплять і бачать її, упокорену і розтерзану, в новітній російській імперії.
На превеликий жаль, україноненависникам дедалі активніше допомагає "п'ята колона" всередині країни. Хотілося б вірити, що їх зусилля марні, бо колесо історії ще ніхто не повертав назад, але пильності втрачати не слід.
Тому з почуттям відповідальності на завершення повторю гасло, винесене у заголовок моїх нотаток: "Бути патріотом краю – значить передплачувати "Вісті Ковельщини"!".
Повірте, дорогі земляки: це не просто красиві слова. Тільки разом з Вами журналісти вистоять і захистять українську державу, українську національну ідею, українські історію, культуру, мову.
Іншого просто не дано.
Микола ВЕЛЬМА.
Залишити коментар