"Марш мільйона" в КиєвіБудь-яка акція протесту, а тим більше в грудні, з кожним днем ризикує зійти нанівець. І нехай у неділю 8 грудня на Майдан Незалежності в центрі Києва не вийшов той, очікуваний опозицією, мільйон мітингувальників, але близько півмільйона людей, які не бажають миритися з політикою Президента й Уряду, – аргумент для будь-якої влади. Аргумент, з яким необхідно рахуватися.
Уже четверту неділю центр Києва не впізнати. Прогулятися у вихідний день по Хрещатику на Майдан, заглянути під Адміністрацію Президента, Кабінет Міністрів і Верховну Раду стає модним трендом. Втім, враховуючи, що попередні недільні "збори" об'єднували українців чіткими зовнішніми подразниками, то нинішнє Народне віче, мабуть, найкраще характеризує фраза одного з лідерів опозиції : "Це – революція гідності".
Дійсно, 24 листопада народ протестував проти різкого геополітичного розвороту України, коли Президент не підписав у Вільнюсі Угоду про асоціацію України та ЄС. Того дня на вулиці Києва вийшло близько 100 тисяч громадян. Через тиждень, 1 грудня, центр столиці заполонило вдвічі більше протестувальників. Українці вийшли на головну площу країни висловити обурення жорстокою "зачисткою" мирного Євромайдана співробітниками спецпідрозділу "Беркут" і вимогою покарати винних у побитті беззахисних студентів. Захарченко так і не пішов у відставку.
Коли ж за тиждень розслідування інциденту не просунулося ні на крок, але було порушено низку кримінальних справ проти самих мітингувальників, суди озвучували для них вердикти, написані "під копірку", у відставку не подали ні Прем'єр-міністр країни, ні міністр профільного відомства, без наказу якого подібної " зачистки" не було б взагалі, у народу остаточно увірвався терпець. В результаті, замість згасаючого протестного ентузіазму, Київ отримав ще більш масову акцію народного невдоволення.
8 грудня неприйняття, мабуть, у декого викликало тільки назва Народного віча- «Марш мільйона». По-перше, тому, що не один рік майже з такою ж назвою проходять повністю санкціоновані місцевою владою акції в сусідній Росії. А українці якраз і виходять на вулиці , щоб не стати ще одним «суб'єктом федерації». Причому, безконтрольно: самі організувалися, самі вийшли, не чекаючи "відмашки" від опозиції чи дозволу від влади, і протестують, незважаючи на відсутність чіткого плану дій. По-друге, тому, що "померзнути на Майдані" українці вибираються не лише у вихідні та, що особливо примітно, не за політиків, яких в російських "маршах" – ставок гати, аж до участі в московських акціях комуністів.
У Києві все інакше. Політики, звичайно, присутні і навіть виступають зі сцени. Але їхні заклики знаходять підтримку в рядах мітингувальників тільки в тому випадку, якщо опозиціонери озвучують поки не звичну вже популістську "пургу", а те, що, дійсно, хоче почути площа. Адже нинішній протест ніяк не пов'язаний з кимось із лідерів опозиції. Про неї нагадують лише портрет екс-прем'єра Юлії Тимошенко, який розгорнули на тлі горезвісної "кривавої" ялинки, і тріо лідерів опозиційних фракцій, кожен виступ яких зі сцени на головній площі країни викликає відчуття звернення, швидше, до цього портрета, аніж до сотень тисяч мітингувальників на Майдані.
Втім за час протистояння сцена на головній площі країни стала майданчиком для виступів не лише представників опозиції. Тому їх промови викликають ажіотаж тільки тоді, коли співпадають із загальним настроєм учасників акції протесту. Наприклад, заклик опозиціонерів заблокувати урядовий квартал підхопило кілька тисяч чоловік. В результаті, ділянка вулиці Грушевського перед будівлею Уряду була забарикадована, а мітингувальники встановили кілька наметів. Також намети і барикади з'явилися біля Адміністрації Президента на вулиці Лютеранській.
До слова, на вулицях Грушевського, Садовій та Шовковичній дуже багато правоохоронців. Доступ до адміністративних будівель з цих вулиць для мітингувальників заблокований. Крім того, вздовж вулиці Інститутської розташувався перший кордон, що відокремлює учасників Народного віча від так званого "табору тітушок".
Другий кордон розташований в Маріїнському парку, а на площі перед Маріїнським палацом – третя лінія "охорони". Міліція охороняє учасників провладного мітингу.
Варто також відзначити, що, незважаючи на блокування адміністративних будівель урядового кварталу, представники опозиції всіляко перешкоджають можливим провокаціям. Так, на підходах до Адміністрації Президента з вулиці Інститутської встановлено два кордони. Перший – біля верхнього виходу метро «Хрещатик», де охороною правопорядку займається кілька сотень людей, колишніх правоохоронців і «афганців». Вони за будь-якої провокації готові за лічені секунди перекрити вулицю і запобігти найменшій спробі штурмувати АП.
Другий – безпосередньо на перетині вулиць Банкової та Інститутської. Тут встановлено загородження з металевих щитів і живий кордон учасників мирної акції протесту. Вони нікого не пропускають на Банкову, аргументуючи тим, що провокації і протистояння на зразок подій тижневої давності нікому не потрібні.
Втім, без агресивної "розрядки" в цей день все ж не обійшлося. «Винуватцем» став пам'ятник Леніну, встановлений на перетині Бесарабської площі та бульвару Шевченка. Близько шостої годин вечора кілька десятків людей в масках за допомогою металевих тросів звалили пам'ятник з п'єдесталу. Не обійшлося без партійної символіки ВО "Свобода", димових шашок і фаєрів. А міліції, на відміну від попередніх днів протесту, коли Леніна охороняли і десятки співробітників "Беркута", і простих міліціонерів, навколо пам'ятника не було помічено зовсім.
Після того, як монумент упав, на постаменті були встановлені Державний прапор України і червоно-чорний стяг. У лічені секунди люди гранітного вождя світового пролетаріату розібрали на сувеніри. Зокрема, кисть руки гранітного Леніна віднесли на сцену Майдану.
Лідери опозиції тут же "відхрестилися" від спроб пов'язати падіння Володимира Ілліча з радикальними закликами зі сцени. Але представники ВО "Свобода" взяли вину на себе, назвавши знесення пам'ятника "безглуздим самогубством".
Як би там не було, недільний день грудня продемонстрував: або українці й далі відстоюють на площах своє право на цивілізований вибір і вимагають перезавантаження влади, або розходяться, і влада починає «закручувати гайки». Опозиція повинна приборкати амбіції і чіткіше формулювати свій план дій. Влада – шукати компроміс як з опозицією, так і з представниками громадськості. А яким буде вибір кожного, покаже цей тиждень.
Тетяна УРБАНСЬКА.
(УНІАН).
НА ЗНІМКУ: Майдан Незалежності у Києві. 8 грудня 2013 року.
Фото з Інтернету.
Залишити коментар