Його загартував АфганістанЗгідно з Указом Президента України 2014 рік оголошено в Україні Роком учасників бойових дій на території інших держав.
У 2014-му році минає чверть століття з часу виведення військ колишнього СРСР з Республіки Афганістан, але пам'ять про страшну війну і досі бентежить серця її учасників. Війна в Афганістані випала й на долю ковельчанина Володимира Бондара.
Народився Володимир Бондар 4 березня 1966 року в селі Чевелі Старовижівського району. В сім'ї сільських трудівників, крім нього, виховувалося ще троє дітей. У школі в хлопця зародилося бажання працювати в лісовому господарстві. Однак, пройти на навчання у Львівський вуз не вдалось, а тому, закінчивши водійські курси, Володимир пішов в армію.
Про те, що він служить в Афганістані, знали тільки старший брат та кращий друг Олександр. Щоб не хвилювати батьків, Володимир писав листи, в яких розповідав про свою службу в «секретній» військовій частині у Вірменії…
На війні – як на війні. У будь-який момент могла спіткати смерть. У руках завжди повинна бути в бойовій готовності зброя. Врятувати в цих складних умовах могла миттєва реакція, винахідливість, хитрість. Старші солдати всьому навчали молодих воїнів, а найголовнішою була наука вижити. Ні, смерті солдати радянської армії не боялися. Страшніше було потрапити в руки ворога живим, тому один патрон завжди був для "порятунку".
Не раз доводилось молодому солдату потрапляти у ворожі засідки, чути луну власної автоматної черги, що лунала під покровом ночі. Та за пережитим Володимир не шкодує: Афганістан його загартував на все життя. З "гарячої точки" він виніс для себе спогади про мужніх воїнів і справжнє афганське братерство. Саме дружба – міцна, вірна, віддана підтримувала солдатів. Дружба, за яку не страшно було йти під ворожі кулі, щоб захистити побратима.
І ось у серпні 1986 року – довгоочікуване звільнення в запас. Швидкісний чотиритурбінний літак, який забрав наших солдатів, а серед них і Володимира, круто злетів у небо з аеродрому Шинданта. Важко словами передати стан душі, коли бійці почули в мікрофон голос пілота: "Ми на безпечній висоті, тримаємо курс на Радянський Союз. Щасливої дороги!" А внизу, десь аж під хмарами, наче іграшкові, пропливали гори Афганістану. Солдати прощалися з пеклом та поверталися додому.
Після двох років перебування в Афганістані, де сухі гарячі пустельні вітри і палюче Сонце випивали останні краплі життєдайної вологи з усього живого, рідна Волинь зустріла Володимира чаруючою живильною красою літньої природи.
Майже рік після армії Володимир Миколайович працював у Старовижівській школі і готувався до вступу в Луцький педінститут. Однак доля розпорядилася по-іншому. Прокурор Старовижівського району Володимир Демчук запропонував вчитись на юриста.
Склавши вступні іспити, Володимир Миколайович був зарахований на проку-рорсько-слідчий факультет Харківського юридичного інституту, а закінчив уже Харківську Національну юридичну академію ім. Ярослава Мудрого (так пізніше перейменовано інститут).
Після кількох місяців роботи в прокуратурі Камінь-Каширського району та обласному апараті від керівництва прокуратури області надійшла пропозиція працювати помічником прокурора в Ковелі.
Із жовтня 1991 року Володимир Бондар здійснював нагляд за дотриманням законодавства правоохоронними органами, перебуваючи вже на роботі в прокуратурі міста залізничників.
За словами Володимира Миколайовича, в житті йому пощастило з людьми, із якими зустрічався, працював. Зростав В. Бондар як фахівець, працюючи з прокурором м. Ковеля Василем Присяжнюком (який пізніше перебував на керівних посадах в органах прокуратури інших областей України), Ніною Багновою, Вірою Крисою, котрих згадує як хороших спеціалістів, мудрих керівників, добрих порадників, принципових і справедливих людей.
Добре фахово підготовлений, зі стажем роботи в органах прокуратури, Володимир Миколайович з 1999 по 2003 рік обіймав посаду Волинського транспортного прокурора. Ця робота нелегка, адже під наглядом – вся транспортна структура області.
З 2003 року по 2006 рік Володимир Бондар працював на посаді заступника Ковельського міжрайонного прокурора. В його обов'язках – нагляд за дотриманням чинного законодавства правоохоронними органами, що займаються слідством, дізнанням та іншою діяльністю.
У практиці В. Бондара – низка резонансних справ, по яких брав участь в розслідуванні, підтримував державне обвинувачення в суді. Траплялося, що за справедливу позицію в суді навіть злочинці щиро дякували прокурору (а категорії "досвідчених" порушників Закону добре розуміються на шкалі порядності).
Приклад Володимира Миколайовича став дороговказом у виборі професії сина Олександра, який нині працює прокурором Ковельської міжрайонної прокуратури. Юридичну династію продовжує також донька Наталія, яка навчається у Національному університеті "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого".
На даний час Володимир Миколайович вже сім років працює суддею Ковельського міськрайонного суду, а з 2013 року він – заступник голови Ковельського міськрайонного суду.
Життєвий шлях В. М. Бондара є прикладом того, чого може досягти людина, маючи певний хист і високі моральні якості.
Іноді здається, що надто казково звучить вислів: роби добро, і добром тобі віддячиться. Але в справедливості цієї істини Володимир Бондар не раз переконувався у своєму житті.
Володимир Миколайович – професіонал високого класу. Порядність та особистий кодекс честі – одні з найважливіших складових професіоналізму. І це – саме про нього.
Наталія ТКАЧУК,
заступник Ковельського
міжрайонного прокурора.
НА ЗНІМКУ: заступник голови Ковельського міськрайонного суду Володимир БОНДАР.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар