В молитві за Україну та український народНині Україна переживає один із найдраматичніших моментів своєї історії. Тривала суспільно-політична криза, криваве протистояння на барикадах у Києві та загибель десятків людей сколихнули усю країну та не залишили жодного свідомого українця осторонь цих подій.
Весь час у серці нашої держави, в самому епіцентрі подій з українським народом були його духовні провідники — священики, надаючи моральну підтримку своїм добрим словом та молитвою.
Побував кілька разів на Майдані і настоятель Свято-Миколаївської церкви УПЦ, що у Ковелі, протоієрей Степан ПРИЩ, зокрема й під час найкривавіших подій 19-20 лютого, ставши безпосереднім свідком розстрілу людей й духовного зростання української нації.
Сьогодні отець Степан — гість нашої газети. Він поділився своїми враженнями від перебування на Євромайдані у Києві та висловив свою точку зору щодо ролі Церкви в сучасних суспільних подіях.
— Отче Степане, розкажіть, будь ласка, як Ви опинилися у вирі революції? Чи доречне взагалі, на Вашу думку, втручання Церкви в політичне життя?
— Вперше потрапив на Майдан після подій кривавої ночі 30 листопада. Спокійно спостерігати за тим жахіттям просто не зміг, тим паче, що серед побитої правоохоронцями молоді були й мої племінники, які мешкають в Києві. Тож разом із кількома прихожанами самоорганізувалися і поїхали.
Вважаю, Церква була, є і має бути поза політикою, але не поза народом, особливо в такий нелегкий час. Переконаний, що кожен свідомий українець бодай раз побував на Майдані. Це — прямий обов'язок кожного з нас як громадянина України і як християнина, незалежно від того, якої він конфесії.
Адже люди на Майдані відстоюють своє право жити в незалежній, вільній, демократичній країні, де шанують людську гідність. Вони хочуть жити у правді, а віри Христової не може бути там, де її немає.
Пізніше побували ми й на вул. Грушевського. Тоді там було більш-менш спокійно. Протистояльники кидали бруківку, палили шини. "Беркут" ще стріляв гумовими кулями, одна з яких, до речі, дісталася й мені. На щастя, влучили тільки в шапку.
Мене дуже вразили солідарність людей на Майдані, братерство, бажання кожного зробити свій внесок заради спільного блага. Це була велика, єдина українська родина.
Найбільше жахіття, звичайно, відбувалося 19-20 лютого, коли о 7-ій ранку розпочалася "зачистка" Майдану. Чорною масою із щитів та шоломів рухався "Беркут" зі сторони Інститутської. Такої кількості правоохоронців я ще ніколи не бачив! Крім того, у Шевченківському парку локалізувалося близько трьох тисяч "тітушок". Ще вночі ми бачили, як снайпери переміщалися готелем "Україна" та на даху філармонії, що знаходиться поруч.
Як згодом вияснилося, вони вишукували зручні позиції. Словом, планувалася колосальна "зачистка" Майдану. Але такого жахіття, яке почалося згодом, такого звірства, бо інакше це не назвеш, ніхто не очікував. Межу вседозволеності було переступлено. А це вже, вибачте, не політика!
Коли ж до "роботи" приступили снайпери – раз за разом стали носити мертвих. Та ані паніки, ані страху не було. Сила духу і героїзм простих людей, які там були, просто вражали. На місце загиблих відразу ставали інші, готові віддати власне життя за наше з вами щасливе майбутнє. Усі розуміли: назад дороги немає, і щиро вірили, що все буде добре.
— Що скажете з приводу думок щодо неоднозначної позиції Московського Патріархату відносно подій у столиці, що останнім часом викликає невдоволення у частини суспільства.
— Знаєте, дуже боляче слухати закиди про те, що Церква нібито є пасивним свідком подій, що відбуваються в нашій державі. Хіба можливо залишатися байдужим у такий складний для України час?
Церква завжди стояла поруч, була і буде солідарна з народом. Те, що священики Московського Патріархату не піднімаються на трибуни, не проводять публічних виступів, мовляв, "ми – з народом", не говорить про їх пасивну позицію. Священики – серед людей, вони допомагають там, де потрібна допомога, закликаючи мирян до мирного врегулювання ситуації. Безперестанку звучать молитви за мир та спокій у державі і під час богослужінь в храмах. Однак, на жаль, є окремі церковні діячі, які, відстоюючи власні інтереси, підтримували злочинну владу. Та це їх особиста думка, яку не розділяє повнота нашої Церкви. Це не є загальноцерквоною позицією.
З благословення Владики Володимир-Волинського і Ковельського Володимира чимало священиків було й серед активних учасників Майдану. Вони вийшли, щоб розділити з людьми їх долю, щиро співпереживають за Україну і український народ.
Та незрозуміло, які сили і з яких причин намагаються навісити Церкві ярлик "москальської". Наш народ 1025 літ молився і нині молиться церковно-слов'янською мовою, на теренах України просіяло 186 угодників Божих, прославлених всесвітньо Православною Вселенською Церквою.
— Як гадаєте, чи можуть події на Майдані вплинути на стосунки між різними українськими церквами? Чи можливе об'єднання в Єдину Помісну Православну Церкву?
— Так, це реально. Нещодавно відбувся синод Української Православної Церкви, на якому було засвідчено готовність Церкви до діалогу із Автокефальною Православною Церквою і Українською Православною Церквою Київського Пат
ріархату. Під час богослужінь ми молимось за об'єднання і до цього прагнемо. Єдність церков стала б великою силою Українського Православ'я. Однак, усе має вирішуватися шляхом виваженого та фахового діалогу, який повинен вестися на фундаменті Православного канонічного права.
— Отче Степане, яким Ви бачите вихід із ситуації? Як, на Ваш погляд, має діяти влада, що має зробити народ, Церква, щоб цей конфлікт був вирішений?
— Перш за все, ми — громадяни України, і кожному з нас дане Богом право вибору. Тож, коли прийде час, маємо зробити гідний вибір, не продавати свою волю, свій голос за кількасот гривень, аби в майбутньому не повторилося те жахіття, яке переживаємо нині. Ну, а владі Господь нехай пошле мудрість, щоб вона любила і поважала свій народ.
Наша Церква суворо засуджує агресивні дії Росії щодо України! В цей непростий час ми повинні не шукати винних, а об'єднатися в молитві до Отця Небесного дарувати Україні мир, спокій та благополуччя, зупинити ворожнечу і кровопролиття.
Хай береже усіх Господь!
— Дякую за інтерв'ю.
Галина ЦЮРА.
НА ЗНІМКАХ: на Євромайдані у Києві в лютому 2014 року.
Фото з архіву Степана Прища.
Залишити коментар