Українська перспектива: яка вона?Щоб дати відповідь на "Точку зору" депутата обласної ради Василя Васковця ("Вісті Ковельщини" від 20 березня 2014 року), пропоную до друку статтю — свого роду публічний звіт перед виборцями. І це не "гра на публіку, обман виборців і корисливі інтереси", як стверджував пан Василь у згаданій публікації, звинувачуючи мене у всіх мислимих і не мислимих гріхах, а спроба відверто поділитися з читачами наболілими думками.
За останні два місяці, на виконання депутатських повноважень мені довелося тричі публічно звітувати через газету "Вісті Ковельщини " про виконану роботу на Ковельщині, Херсонщині, Рівненщині.
Перед тим п'ять разів своїми візитами-діями підтримав Майдан в Києві. Двічі виступав після цього на вічі в Ковелі. Очевидно, саме це викликало почуття заздрості у В. Васковця, який у статті зазначив: "Так, він активний і говіркий пан, побував на Майдані, сфотографувався там у касці".
Останнього разу я закликав учасників Майдану, що претендують на право говорити від народу, подати письмовий звіт для історії району про особистий внесок в перемогу Майдану Гідності. Це, як пишуть наші діти твір після літніх канікул, на тему: "Як провів канікули".
Кожен депутат на основі щорічного власного звіту має постати перед народом, як-то кажуть, у всій своїй "красі", а вже потім "городити свій тин" з високої трибуни перед громадою, критикуючи інших.
У виступі на 35-й сесії Ковельської районної ради голова фракції "Українська Народна партія", член депутатської групи "Єдність" Лідія Козуля сказала: "Мені не подобається така робота. Не подобається, бо ми протистоїмо один одному, а чому і за що – незрозуміло".
Щоб дати відповідь на це запитання, потрібно чітко окреслити мету особистого служіння народу без оглядки на "достойну оплату" і персональні привілеї.
28 березня в центральній районній бібліотеці відбулося зібрання за участю влади і підприємців. Як задекларував голова районної ради Ігор Верчук, "влада розпочала діалог з тими, хто діє". Не дочекавшись залучення до районних "дієвих" заходів підтримки міжнародного співробітництва, я звернувся до керівника "Бізнес-центру Софт" Петра М'якоти. Він організував та частково профінансував робочу поїздку до Польщі. У склад делегації в останній момент потрапила член Національної спілки журналістів України із Луцька пані Галина Бєлова.
Перше враження від організації роботи наших прикордонників не надихало на продуктивну працю із розбудови прикордонного співробітництва. Виявляється, що право позачергового перетину кордону з сусідньою країною мають лише депутати з... Любомльського району.
Тільки завдяки особистій аргументації і присутності кореспондента нам вдалося уникнути стояння в кілометровій черзі.
Польща зустріла великою кількістю державних прапорів, ошатними та дбайливо прибраними вулицями, спокоєм та активністю місцевих рільників. Оскільки нас цікавили питання розвитку підприємницького середовища, ми взяли напрямок до Підкарпатського воєводства.
У місті Мєлєц нас чекав колега депутат Ян Тарапата. На виробничих потужностях його підприємства працюють близько шестисот робітників. Високоорганізоване і технологічне виробництво дозволяє щомісячно освоювати випуск двох нових одиниць продукції.
Приємно вражає велика кількість працюючої молоді (на знімку вгорі) на виробництві, в конструкторському бюро, службі маркетингу, яка переймає досвід більш досвідчених поколінь.
Працівники задоволені умовами праці. А на дещо провокативні запитання щодо поїздки на більші заробітки до країн Єврозони відповідають із посмішкою: "А для чего?". ("А для чого?").
"Той, хто цінує сімейні цінності і землю батьків, вибирає місцеві підприємства", – доповнює власник. Середній заробіток на підприємстві становить близько двох тисяч злотих. Проблеми заповнення вакансій кваліфікованих верстатників "закриває" профільний навчальний заклад.
Привертає увагу те, що Україна і Польща одночасно – у 1995 році – створили свої перші зони ("Євро-Парк Мєлєц" та "Сиваш" відповідно). Десь на цей час припадає презентація Ковельського "Інтерпорту".
СЕЗ у м. Мєлєц на відміну від інших була створена на суцільній компактній території. В цих зонах розташувалося кілька великих інвесторів, які працевлаштовують по 1000 і більше осіб кожен ("Lear Automotive"; BRW і КАМАХ Мєлєц). В місті нараховувалося близько 60 тис. мешканців, і воно було типовим осередком промислової монокультури, у якому домінувало велетенське підприємство, що займало 575 га, з них 350 – аеродром.
Інвестори, які ввійшли в зону, інвестували на цей час понад 2,1 млрд. злотих (636 млн. дол.). Це у 4 рази перевищує показники початкового плану розвитку зони. При цьому більшість інвестицій (70%) були іноземного походження.
Зараз тут функціонує понад 100 виробничих підприємств та фірм з надання послуг, працевлаштовано 14000 працівників. При високій інтенсивності завантаження на виробництві пан Ян Тарапата здивував обізнаністю як місцевий депутат не тільки з цифрами місцевого бюджету, але й з кількістю дійного поголів'я та продуктивністю молочного стада. В колеги зовсім немає потреби бути знайомим з штатом чи персонально з керівництвом місцевого "райвідділу" поліції. Полякові, окрім сприяння від держави в організації дотримання "правил гри", практично немає перепон для бізнесу.
Вітчизняною перепоною, що заважає перейняттю досвіду вітчизняними чиновниками, вважаю чисто формально суб'єктивну складову бюрократії. До прикладу, сільські голови, деякі чиновники виправдовуючи низьку ефективність від багаторічного обміну делегаціями, наводять аргументи про відсутність коштів, законодавчих актів тощо.
На прикладі організації руху через пішохідні переходи дітей біля школи (на знімку в центрі) ми з колегами упевнилися, що це – тільки відсутність волі і бажання. До речі, в історичних матеріалах Поворського шкільного музею є документальне підтвердження організації шкільних переходів в Поворську ще в далекому 1939 році.
Принагідно хочу поінформувати читачів, що попутно ми ще виконували прохання батьків студен
та Краківського університету Олександра з Луцька про можливості стажування і працевлаштування. Приємно відчути зацікавленість поляків у кваліфікованих працівниках з України, що обрали польський виш, оволоділи спеціальністю і знанням іноземних мов. А чи цікавить наша здібна молодь Держголовслужбу? Дуже в цьому сумніваюся, спостерігаючи за "хаосом" в доборі кваліфікованих кадрів навіть на Волині.
Щиро переживають друзі-поляки за політичну нестабільність в нашій державі.
Наступним кроком у відповідь, можливо, розглянемо шляхи співпраці в економічному напрямку, розвитку підприємництва. Хотілося б сподіватися, що враження від побаченого і переданого читачам змінить ставлення посадовців до проблем розвитку підприємництва, співпраці з державами Євросоюзу. Адже "Інтерпорт Ковель", де мені трохи довелося в 1995 році працювати, і СЕЗ "Євро-Парк Мєлєц"– одного віку.
Європейський вибір України, задекларований на найвищому владному рівні, відкриває для вітчизняної економіки нові можливості і, водночас, ставить перед серйозними викликами, не відповісти на які ми не маємо права.
Цю коротку розповідь на конкретних прикладах про те, що довелося побачити в наших сусідів, я презентую землякам-ковельчанам, які зневірилися у владі. У нас багатющі природні ресурси, працьовиті і освічені люди, щира підтримка сусідів-поляків і євроспільноти, тож тільки воля і спільна праця нам допоможуть у виборі чіткої і зрозумілої української перспективи на майбутнє.
Анатолій КОРНІЙЧУК,
депутат Ковельської районної ради, фракція "ВО "Батьківщина".
Залишити коментар